Національно-визвольна війна 1648-1657рр.

В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648--1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В. Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

Етнічний склад населення Буковини формувався на слов'яно-українській основі протягом тривалого часу. Починаючи з XV ст. на її території з'явилися євреї. Це були в основному вихідці з Польщі, котрі концентрувалися в Чернівцях та невеличких містах Буковини згідно з прийнятою урядом Росії смугою осілості. Значний міграційний потік становили в XVI ст. і молдавани, шукаючи на Буковині та Наддністрянщині порятунку від репресій турецьких загарбників. Пізніше, у XVIII ст., на Буковину переселяються російські розкольники: потомки донських козаків, що зазнали поразки в Булавинському повстанні, -- некрасівці, а також липовани. Останні переселялися здебільшого з-за Дунаю, згодом з Бессарабії, а частково із внутрішніх губерній Росії.

Колонізація українських земель відбувалася без врахування кордонів колишніх земель, міжземельних об'єднань або етноплемінних союзів, хоча поодинокі винятки й були. По суті, не змінилися етнокультурні кордони Підкарпатської Русі, захопленої Угорщиною; Буковини, що колонізувалася у різні часи різними країнами. Інші колонізовані частини України не відповідали колишнім територіальним одиницям. Таким чином створювався інший образ й інші кордони нового територіального об'єднання, в межах якого давалися взнаки й давні, часом навіть архаїчні кордони: чи то давніх земель, чи то стародавніх племінних утворень.

33. Слобідська Україна-історико-географічний край у східній частині України, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 -- 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії

Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа, охоплювала землі теперішньої Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької та Курської областей. Освоєння цих земель розпочалося у 16 ст. А масово у 17 ст(нац-визвольна війна, руїна)

Поселення називалися Слободами. Слободи користувалися пільгами протягом 10-40рр. Не платили податки із торгових операцій, із занять промислами і ремеслами

Вільні землі називалися займанщиною-були приватною власністю тих, хто їх обробляв.

Колонізація-заселення і господарське освоєння вільних земель в середині краіни(внутрішня), заснування поселення за межами своєї країни(зовнішня).

Займанщина-вільні простори родючих земель, які могли обробляти всі, хто бажав і які ставали їхньою приватною власністю.

Заснування слобідських міст

1652 полковник Іван Дзинковський прибув на нові землі з-під Острога на Волині з тисячою козаків та їх сім”ями і заклав місто Острозьк.

Переселенці із м.Ставище(Білоцерківського полку) на чолі з Герасимом Кондратьєвим у 1652 заснували м.Суми.

1656р. Сотник Харко заснував м.Харків. З ним прибуло 600чоловік, які побудували Харківську фортецю

Адміністративно-політичний устрій Слобідської України

1) Устрій подібний до Гетьманщини.

2) Цей край(1650-1660рр) розділявся на 5 слобідських полків. У 1685р З Харківського полку виділився Ізюмський. Основна ф-ція полків: охорона південних кордонів від нападів татар. На чолі полку-полковник, якого обирала старшина, а затверджував Бєлгородський воєвода, а пізніше призначав Московський уряд.

3) Полки поділялися на сотні. Кожен полковник самостійно будував відносини з царським урядом. Влада слобідських полковників була спадковою.

4) 1700р царський указ про обов”язкову постійну службу слобідських козаків.

5) Царський уряд керував Україною через створену в посольському указі канцелярію з малоросійських справ.

Соціальний устрій

5 станів: козацтво, шляхта, духовенство, міщанство, селянство

Боротьба з нападами татар пронизує майже всю історію Слобідської України в XVII -- XVIII ст. Цей край в буквальному розумінні був политий не тільки потом, а й кров'ю тисяч його оборонців. Російський уряд, політичні відносини якого з Кримським ханством та Татарськими ордами весь час залишалися складними, дотримувався в основному оборонно-наступальної тактики, поволі просуваючи свої кордони в степ шляхом будівництва укріплених ліній фортець -- Бєлгородської, Ізюмської, Української та ін. Історики по-різному розцінювали ефективність цієї тактики. Зокрема, Д. І. Багалій вважав, що названі укріплені лінії були неефективними, і дотримувався думки, що наступальна тактика у боротьбі з нападами татар була б більш виправданою. В такому ж дусі висловлюються і деякі сучасні дослідники . Д. І. Багалій першим з дослідників історії краю зумів створити систематичну, комплексну картину будівництва і географію «розташування системи укріплень на території Слобожанщини: Відновлена дослідником панорама боротьби українського населення з татарськими нападами на територію Слобідської, України і сьогодні залишається повною і достовірною.