17.Охарактеризуйте специфічні риси товару “робоча сила”.

Специфічні риси товару робоча сила полягають у тому що він:

Ø товар робоча сила є живим товаром, купівля якого має назву найму. Відповідно продана таким чином робо­ча сила називається найманою робочою силою;

Ø не відчужується від свого власника - найманого працівника в процесі купівлі продажу;

Ø передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника з моменту, найму працівника до його звільнення;

Ø відіграє значну роль у створенні доходів суспільства.

Ø не підлягає зберіганню, як інший товар;

Ø не приносить доходу, якщо його не продавати, і крім того потребує додаткових життєвих благ для його утримання;

Ø не знищується під час використання, а навпаки, примножується й бере участь у створенні благ;

Ø не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів, якщо навіть вони відносяться до однієї і тієї ж професії, спеціальності, на відміну від інших товарів та послуг, вироблених за одним стандартом та технологією;

Ø капіталоємний товар для суспільства. Відтворення його включає затрати на фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку;

Ø має обмежену мобільність. Для його територіального і професійного переміщення, між галузями чи під­приємствами слід створити відповідні умови;

Ø навіть після залучення у суспільне виробництво може претендувати на інше робоче місце, повторно ви­ходить на ринок праці.

18.Охарактеризуйте інфраструктуру ринку праці.

Інфраструктура ринку праці включає державні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці. Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів. У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов'язує обидві сторони діяти у відповідності з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів — страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність. Цивілізований ринок праці, окрім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об'єднань працівників з обмеженою конкурентноздатністю тощо і державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Участь спеціальних ^державних органів у відносинах суб'єктів ринку праці покликана забезпечувати паритетність відносин, організовувати і регулювати політику зайнятості за допомогою економічних інструментів та правових норм. До функцій інфраструктури ринку праці відноситься також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці. У відповідності з цими та іншими функціями в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи: комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадянські права в сфері трудової зайнятості (див. додаток 1 в кінці підручника); комплекс регулювання заробітної плати (закони (див. додаток 2 в кінці підручника), угоди, договори, арбітраж тощо); комплекс регулювання компенсацій у зв'язку із втратою або переміною роботи, а також при перепідготовці (закони та нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо); пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників передпенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо; комплекс регулювання умов праці (закони та нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоров'я умовах; служби зайнятості та працевлаштування. Сюди передусім відноситься державна служба зайнятості, а також численні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтінгу персоналу, лізінгу персоналу тощо); система професійної підготовки та перенавчання (див. §5.3); об'єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки); об'єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів; кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості. Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура — невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена.