5. Зміст і характер праці

Праця, виступаючи як процес взаємодії людини і природи, у той же час обумовлює і визначає відносини між її учасниками. Аналізуючи структуру суспільної праці, виділяють такі категорії, як зміст праці та соціально-економічний характер праці.

Зміст праці розкривається взаємодією людини з природою, це сукупність якісно визначених трудових функцій, спрямованих на виробництво матеріальних благ, це конкретні види трудової діяльності в процесі виробництва. Соціально-економічний характер праці виражає форму її громадської організації, відмітні риси, що властиві тому чи іншому способу виробництва, є сукупністю відносин між учасниками трудового процесу.

Функції праці взаємозалежні і взаємообумовлені. Розвиток функції праці як творця суспільного багатства створює передумови для дії функції праці, що формує людину. Остання, усе більш розширюючи сферу свого прояву в результаті соціального прогресу, відкриває більший простір для дії першої, а обидві вони прискорюють науково-технічний і соціальний прогрес, створюють передумови для задоволення постійно і всебічно зростаючих потреб людей. При аналізі змісту праці враховується, що в процесі праці здійснюються наступні функції:

-логічна, пов'язана з визначенням мети і підготовкою системи -необхідних трудових операцій;

-виконавська - приведення засобів праці в дію різними способами в залежності від стану продуктивних сил і безпосередній вплив на предмети праці;

-реєстрації і контролю - спостереження за технологічним процесом, ходом виконання наміченої програми;

-регулювання - коректування, уточнення заданої програми.

Кожна з названих функцій у тому чи іншому ступені може бути присутньою у праці окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці. В залежності від переваги тих чи інших функцій у трудовій діяльності людини визначається складність праці, складається конкретне співвідношення функцій розумової і фізичної праці.

Головними факторами, що змінюють зміст праці, являються розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, перетворення техніки і технології виробництва. Під дією цих факторів праця поступово звільнюється від обмежень, що стримують можливості людського організму. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці, як і раніше, залишається головним елементом виробництва, але зміст праці міняється. Він реалізується в дії по використанню наукових знань, здійсненню контролю і регулювання в точній відповідності з вимогами досягнень науки і техніки.

Головними елементами системи виробничих відносин, що визначають характер праці, є:

-відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності на засоби виробництва;

-мета, на ім'я якої здійснюється праця безпосередніх виробників, зв'язок між працею індивідуума і сукупною працею суспільства, що характеризує форму прояву суспільної природи праці;

-ступінь соціальних розходжень у праці, обумовлених відносинами соціальних груп (класів) до засобів виробництва, розходженням у рівні підготовки працівників і виконанні ними різнорідних функцій у процесі праці. Ці сторони способу виробництва, в свою чергу, визначають відношення самих виробників до власної праці, відносини розподілу продуктів праці, а також спосіб організації праці в суспільстві.

6.Відобразьте мотиви і стимули людини до праці.

Мотивація трудової діяльності не може бути дійовою без застосування сучасних форм і методів матеріального стимулювання персоналу. Мотивація праці - це бажання працівника задовольнити свої потреби через трудову діяльність.

Потреби - відчуття фізичного, соціального дискомфорту, нестачі чогось, це необхідність у чомусь, що потрібне для створення і підтримки нормальних умов життя і розвитку людини. Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив.

В структуру мотиву праці входять:

потреби, які хоче задовольнити працівник;

цінності, що здатні задовольнити цю потребу;

трудові дії, які необхідні для одержання благ;

ціна - витрати матеріального і морального характеру, що пов'язані з трудовою діяльністю.

Мотив праці формується, якщо в розпорядку суб'єкта управління є потрібний набір цінностей, що відповідає соціальне обумовленим потребам людини; для одержання цих цінностей потрібні трудові зусилля працівника; трудова діяльність дозволяє працівнику одержати ці цінності з меншими матеріальними і моральними витратами, ніж інші види діяльності.

Люди свідомо оцінюють можливі варіанти поведінки, намагаються вибрати короткий шлях до бажаного результату. Сила мотиву визначається мірою актуальності тієї чи іншої потреби для працівника. Чим більша потреба в певному виді благ, тим сильніше бажання її задовольнити, тим активніше діє людина. Особливістю мотивів праці є їх направленість "на себе" і "на інших".

Мотиви праці різноманітні. Вони відрізняються за:

потребами, які людина хоче задовольнити своєю трудовою діяльністю;

цінностями, які потрібні людині для задоволення своїх потреб;

ціною, яку працівник готовий заплатити за свої потреби.

Загальне в них завжди тільки те, що задоволення потреб, одержання бажаних цінностей обов'язково пов'язано з трудовою діяльністю.

Стимулювання як тактика вирішення проблем є орієнтацією на фактичну структуру ціннісних орієнтацій і інтересів працівника, на більш повну реалізацію наявного трудового потенціалу.

Мотивація і стимулювання як методи управління працею є протилежними за напрямками: перший направлений на зміну існуючого стану, другий - на його закріплення, проте вони доповнюють один одного.

Стимулювання повинно відповідати потребам, інтересам і здібностям працівника. Мотивація - це процес свідомого вибору людиною того чи іншого типу поведінки, що визначається комплексним впливом зовнішніх (стимули) і внутрішніх (мотиви) чинників.

Стимулювання праці передбачає створення умов, при яких активна трудова діяльність дає певні, раніше зафіксовані результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення значних і соціальне обумовлених потреб працівника, формування у нього мотивів до праці.

Система мотивів і стимулів праці має опиратись на певну нормативно-правову базу. Працівник має знати, які вимоги ставляться перед ним, яка буде винагорода при їх отриманні і які санкції будуть застосовуватися у випадку невиконання вимог. Стимулювання праці ефективне тільки у тому випадку, коли органи управління уміють добиватися і підтримувати той рівень роботи, за який платять. Ціль стимулювання - не взагалі спонукати людину працювати, а зацікавити її працювати краще, продуктивніше, ніж це обумовлено трудовими відносинами.