78. Особливості української філософії 14-18 століття,

Києво-Могилянська академія

Григорій Савич Сковорода /1722-1794 рр./ - видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській Академії.

Філософія "серця", вчення про сродну працю, безумовно, мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у повній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно обирала рід професійних занять, який би приносив їй радість, задоволення і натхнення. Кріпацтво і "сродна" праця несумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того, хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, займається шахрайством, як кажуть, "вміє жити".

Але саме ці ідеї Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сучасності.

Треба звернути увагу на ставлення Сковороди до Біблії, так званого світу символів. Вивчення цього аспекту творчої спадщин великого українського мислителя вносить нові елементи в оцінку його життєвого шляху і поглядів.

Для Сковороди комплекс ідей — його вчення про три світи (всесвіт, людину і символічний світ, який Сковорода асоціював з Біблією). Підставою для виокремлення цих трьох світів і причиною несуперечності теорії трьох світів вченню про дві натури, є те, що вчення про дві натури тлумачить світ з погляду вічності, тобто універсально. Саме так сприймає світ Бог. Для нього не існує малого чи великого, а з огляду на тотожність його власної природи з природою світу йому немає потреби цей світ пізнавати. На відміну від вчення про дві натури вчення про три світи — це погляд на буття з позиції людини, адже вона не здатна охопити самим зором всі причини і наслідки, все, що існувало, існує і буде існувати. Більш того, вона відчуває й усвідомлює свою відокремленість від світу, що створює основу для того, щоб вона сама сприймала себе як світ. Тому Сковорода і пише про два світи, одним із яких є людина, а іншим — все те, що її оточує. Для того щоб їх можна було якось розмежовувати, він застосовував поняття «мікрокосм» (людина) і «макрокосм» (всесвіт).

Крім цих двох світів, існує ще один, потреба в якому зумовлена тим, що людина потребує допомоги в пізнанні світу. Тобто повинно існувати щось, що спрямовувало б людину в її пізнанні та допомагало у відкритті нетлінної природи себе і навколишнього світу. Цим третім світом є світ символів — світ сутностей, завдання яких полягає у відсиланні людини до іншого (божественного) світу. У цьому контексті цілком зрозуміло, чому Сковорода асоціював символічний світ саме з Біблією.

79.Філософія національної ідеї.

У монографії досліджується найважливіша проблема українського буття і процесу державотворення — проблема національної ідеї. Автор пропонує своє бачення її вирішення — у єдності історії, філософії та освіти, тобто в контексті теорії і практики. Логіка дослідження надала змогу виявити генезу української ідеї — від формування національної ідентичності до становлення незалежної держави й громадянського суспільства, від культурної самобутності до національної духовності. Освіта — практична реалізація стратегій поступу української ідеї в європейську цивілізацію. Особливе місце в книжці займає концепт людиноцентризму — авторський креатив українського гуманізму, який синтезує філософські міркування про смислове наповнення національної ідеї. Для культурологів, освітян, філософів, істориків, етнологів, політологів, усіх, кого цікавлять проблеми українського буття, культури, людини та їхнього розвитку.