9. Сполучник

Сполучником називається службове слово, за допомогою якого поєднуються члени речення та окремі речення. Наприклад: Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти (Т.Шевченко) — сполучник й з'єднує однорідні підмети. Гудуть сурми вітрів над поїздами, і стоїш на станції рум'яний ранок (А.Малишко) — сполучник і поєднує прості, граматично рівноправні і незалежні одне від одного речення, об'єднує їх в одне складносурядне.

Сполучники, як і прийменники, не мають самостійно вираженого лексичного значення. Особливість їх як службових слів полягає в тому, що вони виражають смислові відношення між однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношення між неоднорідними членами речення.

За характером синтаксичних зв'язків між членами речення або окремими реченнями розрізняють сполучники сурядності і сполучники підрядності.

Сполучники сурядності виявляють зв'язки синтаксично рівноправних елементів мови: вони з'єднують а) однорідні члени, б) прості речення в складносурядному і за значенням поділяються на три основні групи — єднальні (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).

Сполучники підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом з тим для виявлення смислових взаємозв'язків між ними. До них належать: що, щоб, якщо, мов, немов, бо та ін. Але встановити чітку межу між сполучниками сурядності і сполучниками підрядності іноді буває важко, бо той чи інший сполучник може вживатись у різних за характером синтаксичних зв'язків конструкціях. Так, сполучник хоч може з'єднувати підрядне речення з головним: Хоч мороз і припікає, зате комарів немає — Нар.творчість) і однорідні члени в простому реченні: А добра всякого — хоч скотини, хоч поля — чимало — (Г.Квітка-Основ'яненко).

Більшість сполучників підрядності — це складні і складені сполучники, що утворилися із сполучення прислівника і займенника, наприклад: якщо, так що, тому що та ін., або з поєднання займенника чи прислівника з іншими частинами мови: щоб, якби. Простих сполучників підрядності значно менше. Деякі з сполучників підрядності — це повнозначні частини мови, вжиті в функції сполучників, наприклад, сполучник скоро.

Сполучники підрядності за значенням поділяються на кілька груп. Причинові: тому що, тим що, бо, через те що, в зв'язку з тим що; мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб; наслідку: так що; умовні: якщо, як, коли б, раз; допустові: хоч, хоча, дарма що, незважаючи на те що, хай, нехай; порівняльні: мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, як, що; часові: щойно, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як, після того як, з того часу як, поки; місця: там, тут тощо.

У ролі підрядних сполучників у складнопідрядних реченнях часто виступають сполучні слова:

1) займенники: який, чий, котрий, стільки; 2) займенники в сполученні з прийменниками: від чого, від того, за що, за те, через те, через це, через що; 3) займенники, ускладнені частками: хто не, хто б не, що не, щоб не, який не, який би не, скільки не, скільки б не; 4) прислівники де, куди, звідки (відки, відкіль, звідкіль, відкіля, звідкіля), як; 5) прислівники, ускладнені частками: де не, де б не, куди не, куди б не, звідки не, звідки б не, як не, як би не.