11. Вигук

Вигуками називається особливий розряд слів, які не мають номінативної функції і служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень.

За способом творення вигуки поділяються на дві основні групи.

До першої належать первинні вигуки, утворені а) з одного голосного звука, що вимовляється з більшим чи меншим ступенем тривалості, наприклад: А! О! У! Е! та ін.; б) з двох звуків, наприклад: Ах! Ех! Ох! Ух! Ай! Ой! На! Но! Гм! та ін.; в) з трьох і більше звуків, наприклад: Ага! Еге! Ого!; г) сполученням двох і більше однакових первинних вигуків, наприклад: Ай-ай-ай! Ох-ох-ох!

До другої групи належать вигуки, утворені від повнозначних частин мови, які втратили номінативну функцію і стали звичайними виразниками почуттів і волевиявлень. Такі вигуки називаються вторинними, або похідними, наприклад, вигуки, що походять а) від іменників: Жах! Дурниці!; б) від дієслів: Здрастуйте!; в) від словосполучень, що втратили свою початкову форму і злились у ціле слово: Спасибі! (від спаси бог — спаси біг).

До похідних вигуків також належать слова, вживані для прикликання або відгону тварин. Такі вигуки утворилися від побутових видозмінених назв тварин, наприклад: киць-киць-киць! (від кицька), кабась-кабась! (від кабан). Серед похідних вигуків виділяються стійкі фразеологічні сполучення, які також втратили своє лексичне значення і стали виступати в функції вигуків: Ото ще! От тобі й на! За походженням одні вигуки є здавна українськими: Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!, інші — запозичені з інших мов: Алло! Біс! Шах! За значенням вигуки поділяються на дві групи: І) вигуки, що служать для вираження емоцій, почуттів; 2) вигуки, що служать для вираження волевиявлень.

До першої групи належать ті вигуки, що виражають приємні почуття і переживання (радість, захоплення тощо) або неприємні чи важкі почуття, важкий або неприємний психічний чи фізичний стан, як сум, страх; вигуки, що виражають емоційне реагування на факти і явища реальної дійсності (іронію, докір, недовір'я, сумнів, роздумування тощо), наприклад: О сонце ласкаве, о сонце ясне! У нашій країні життя весняне! (П.Тичина). Ой, над нашими полками грає вітер прапорами! (М.Рильський).

У ролі вигуків можуть вживатися повнозначні частини мови. У таких випадках вони втрачають своє первісне граматичне і лексичне значення, стають виразниками настроїв і почуттів людини, набувають того чи іншого емоційного або експресивного забарвлення, наприклад: Жах! Господи! Боже! Леле! Мамочко! Матінко! Лишенько! Горенько! та ін.: Матінко моя! Що ти наробив! Ой матінко! Ой лихо! лишенько (Л.Українка).

Вигуками іменникового походження є також слова, що виражають емоційну оцінку чогось, стверджують поганий підсумок чи констатують поганий кінець, смерть, крах і т.п., як-от: Браво! Слава богу! Капут! Амба!

До вигуків належать також слова і словосполучення, що виражають подяку, лайку, привітання, прощання та ін., наприклад: Спасибі! Добридень! Добривечір! На добраніч! До побачення! Прощавайте! Їй-богу!

Їй-бо! Накажи мене бог! Чорта лисого! От тобі й маєш! Спасибі, що громаді, те й бабі (П.Мирний).

До другої групи належать вигуки-імперативи, тобто вигуки, що виражають спонукання до якоїсь дії або оклик, бажання привернути чиюсь увагу: Тсс... Годі! Шабаш! Геть! Цить! Ну! Стоп! Алло! та ін. Наприклад: Гайдай: Стоп! Ясно. Смерть провокатора розплутає тебе, вас, і це не дорого, не дорого, Оксано (О.Корнійчук).