7. Дієслово

Дієсловом називається така частина мови, яка означає узагальнене поняття дії як процесу і виражає її в граматичних формах часу, особи, способу, стану і виду. Наприклад: Люблю я темну ніч і золоті зірки, що грають у просторі і дивляться згори на соннії садки (М.Рильський). За рікою гуде молотарка, звеселяє людей на току (Б.Олійник).

Дієслово сучасної української мови становить складну систему різних граматичних форм. До цієї системи належать:

1) інфінітив, або неозначена форма дієслова (спати, робити);

2) особові форми дієслова (роблю, робиш, робитиму, робитимеш, роби, робіть);

3) родові форми (робив, робила, робило);

4) іменні форми, або дієприкметники (роблений, зроблений);

5) дієприслівники (роблячи, зробивши).

Усі елементи дієслівної системи об'єднуються граматичними категоріями виду і стану, а більшість з них також категоріями способу і часу.

Граматична категорія особи властива не всім розрядам дієслівних форм, її не мають інфінітиви, дієприслівники і дієприкметники, а також форми минулого часу та умовного способу.

Інфінітив і дієприслівник належать до невідмінюваних форм дієслова, а решта — до відмінюваних. Усім відмінюваним формам властива несамостійна категорія числа, яка залежить від категорії числа того слова, з яким узгоджується дієслово (вона співає—дівчата співають). Система відмінюваних форм дієслова, які виражають категорії способу, часу, особи і числа, становить дієвідмінювання. Дієвідмінювані форми в реченні виступають звичайно в функції присудка, тому вони називаються предикативними. Наприклад: Тече вода в синє море, та не витікає (Т.Шевченко).

Дієвідмінювані форми теперішнього і майбутнього часу та наказового способу узгоджуються з підметом в особі й числі, минулого часу й умовного способу — в числі, а в однині також і в роді.

Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник належать до не дієвідмінюваних, або непредикативних, форм дієслова.

Дієприкметники, як і прикметники, відмінюються за відмінками, родами і числами, одночасно їх характеризують основні дієслівні граматичні категорії — виду, стану і часу.

Оскільки дієприкметники і дієприслівники виступають у реченні найчастіше в ролі другорядних членів – означення і обставини, їх називають атрибутивними формами дієслова.

Спільною синтаксичною властивістю всіх форм, що належать до дієслівної системи, є характер їх зв'язку з іншими словами в реченні. Усі вони можуть керувати відмінковими формами іменників і відповідних займенників, числівників та інших частин мови, вжитих у значенні іменника: закінчити роботу, закінчую роботу, закінчив роботі, закінчуючи роботу; прочитати в газеті, прочитаний в газеті, прочитавши в газеті. До всіх дієслівних форм у сучасній українській мові можуть прилягати прислівники: вчасно закінчити, вчасно закінчу, вчасно закінчений, вчасно закінчивши.

Дієслівна форма, яка означає дію, не виражаючи способу, часу особи, числа і роду, називається інфінітивом, або неозначеною формою. Наприклад: Та немає радості — більше від тієї, як в єднанні жити і цвісти (П.Тичина).

Інфінітив — це найбільш загальне вираження дії. Він усвідомлюється в мові як початкова, або вихідна, дієслівна форма, що є центром усієї дієслівної системи. Інфінітив уживають тоді, коли потрібно назвати дію взагалі, не зазначаючи, хто її виконує, коли саме вона відбувається і т. д. Так подається назва дії, наприклад, у словниках.

Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання: що робити? що зробити? Вони бувають доконаного і недоконаного виду (будувати —побудувати), а також означають перехідність і неперехідність дії та мають категорію стану : Як тебе та не любити, краю, мій ти краю (В.Сосюра).

Дієслівна категорія виду виражає дію з погляду того, як вона розвивається в часі. За допомогою категорії виду передається дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення.

Видові значення наявні в усіх дієсловах. Залежно від контексту вони можуть бути доконаного або недоконаного виду.

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну межу тривання: 1) дію повністю завершену чи завершену на певному етапі виконання (сніг випав, сонце зійшло, колона рушила, дитина заплакала); 2) дію, повторювану до певної межі (попереписував вірші, попідпирав двері); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, смикнув, крикнув).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності: (сонце сходить, двері підпирають, стукає, смикає); багаторазовість дії (постукувати, покрикувати).

За своїм значенням і відношенням до інших частин мови дієслова поділяються на дві групи: дієслова перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова означають таку дію, яка переходить на інший предмет, наприклад: Три явори посадила сестра при долині (Т.ІІІевченко).

Лексичне значення перехідних дієслів неоднакове. Вони можуть виражати:

а) конкретну дію, спрямовану на якийсь предмет, що зазнає певних змін унаслідок такої дії або є її результатом: зрубати дерево, виорати поле, заасфальтувати вулицю, написати оповідання, відлити бюст;

б) дію в прямому або переносному значенні, від якої предмет, на який вона спрямована, не зазнає будь-яких змін: вивчити вірш, обміркувати питання, розв’язати проблему;

в) дію, що означає сприймання, відчуття і подібне: Ви ловіте сигнали, приймайте, – голос миру в них чути … (З газети).

Перехідні дієслова вимагають, щоб залежний від них іменник, що називає предмет, на який спрямована дія, або інше слово, вжите в значенні іменника, мали форму знахідного відмінка без прийменника, тобто виконували в реченні функцію прямого додатка: Хоч будьте за третіми горами в полі — він знайде і там за работою вас (Б.Олійник). Іменник, залежний від перехідного дієслова, іноді може вживатися в родовому відмінку: а) коли перед дієсловом є заперечна частка не: виконав роботу (знах. відм.) — не виконав роботи (род. відм.); б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину: придбав паперу, принеси води, купила солі; в) іноді, коли форма знахідного відмінка іменників чоловічого роду другої відміни (назв неістот) спільна з родовим відмінком: застругав олівця, написав листа.

Крім прямо-перехідних, або власне-перехідних, дієслів, в українській мові існують і непрямо-перехідні дієслова (їх називають ще невласне-перехідними). Непрямо-перехідні дієслова означають таку дію, що також переходить на інший предмет, назва якого виконує в реченні функцію непрямого додатка і має форму будь-якого непрямого відмінка (крім знахідного без прийменника чи родового в названому вище значенні): досягти мети, наполягати на забезпеченні потрібних умов праці, пишатися досягненнями нашого колгоспу, турбуватися про нас.

Неперехідні дієслова означають стан або таку дію, яка на інший предмет не переходить: Пишається калинонька, явір молодіє, а кругом їх верболози й лози зеленіють (Т.Шевченко).

Дієслівна категорія стану — це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою (суб'єктом дії) і предметом (об'єктом), на який спрямована дія. Вона тісно пов'язана з категорією перехідності / неперехідності і підпорядкована їй. Категорія стану властива не всім дієсловам, а тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса -ся. Виявляється вона у формах слова та особливостях керування.

У сучасній українській мові розрізняється активний і пасивний стани. Окрема група — зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом -ся.

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий додаток — іменник у формі знахідного відмінка без прийменника: Естафету гострого й дотепного слова Остапа Вишні сьогодні високо і впевнено несуть в Україні його учні (З газети).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова з постфіксом -ся, співвідносні за своїм лексичним і граматичним значенням з дієсловами активного стану. Вони означають дію, спрямовану на об'єкт, що виступає в реченні у функції підмета. Реальна дійова особа в таких пасивних конструкціях виконує роль додатка, вираженого іменником у формі орудного відмінка без прийменника: Спеціальні питання обговорюються депутатами в секціях (З газети); Кожен новий гол радісно зустрічався вболівальниками (З газети). У реченні з дієсловом пасивного стану реальний виконавець дії може й не називатися.

Пасивний стан може бути виражений також пасивним дієприкметником, неособовою формою предикативного дієприкметника на -но, -то, утвореними від перехідних дієслів. Порівн.: Товариство організоване.— Товариство організовано.

Зворотні означають дію, яка спрямована на дійову особу. Залежно від лексичного зв'язку з іншими словами в реченні зворотні дієслова поділяються на підгрупи.

а). Власне зворотні дієслова виражають конкретну дію, виконавцем якої є дійова особа, на яку ця дія й поширюється. Постфікс -ся в цих формах за своїм значенням дорівнює зворотному займеннику себе в знахідному відмінку:

б). Непрямо-зворотні дієслова. Дія, передана ними, виконується дійовою особою, об'єкт дії виступає у функції непрямого додатка або зовсім усунений: запасатися (їжею), поратися (біля печі).

в). Загально-зворотні дієслова вказують на внутрішній стан людини, її настрій, переживання: вертітися, гніватися, сміятися, журитися, турбуватися.

г). Безоб'єктно-зворотні дієслова виражають дію, постійно властиву дійовій особі: кропива жалиться, корова б'ється, собака кусається.

ґ). Взаємно-зворотні дієслова означають дію, яку виконують дві або кілька дійових осіб, кожна з яких є одночасно і об'єктом дії: листуватися, радитися, зустрічатися, боротися.

Граматична категорія дієслова, яка виражає відношення дії до дійової особи з погляду того, хто говорить, називається категорією особи.

Такі відношення можуть бути трьох типів, а тому в дієслові і розрізняється три особи: перша, друга, третя.

Перша особа означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама розповідає про свою дію, або пов'язується з групою людей, до якої належить і той, хто говорить: Я радісно для визвольного бою себе, й життя, і зброю віддаю (Б.Олійник).

Друга особа означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, до якої спрямована мова. Ця особа виступає як співрозмовник: Ви чого мовчите в цьому залі? Ви кого представляєте тут? (Б.Олійник).

Третя особа означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама не бере участі в мовленні, а про неї розповідає той, хто говорить: Коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі (Л.Українка).

Граматична категорія особи в українській мові виражається за допомогою закінчень, або особових форм, а саме:

Однина

1-а особа – -у (-ю): веду, роблю;

2-а особа – -еш (-єш), -иш (-їш), -и: ведеш, знаєш, робиш, стоїш, веди, роби;

3-я особа — -е (-є), -ить (-їть): веде, знає, робить, стоїть.

Множина

1-а особа— -емо (-ємо), -имо (-їмо), -ем, -им, -імо (-ім):

ведемо, знаємо, робимо, стоїмо, ведімо, робімо, робім;

2-а особа — -ете (-єте), -ите (-їте), -іть, -те: ведете, знаєте, робите, стоїте, ведіть, робіть, стійте;

3-я особа — -уть (-ють), -ать (-ять): ведуть, співають, кричать, роблять.

Дієслова, які мають особові форми, але означають дію без відношення її до будь-якої особи, називаються безособовими, наприклад: вечоріє, світає. Безособові дієслова називають дію, яка мислиться як процес, що відбувається сама по собі, без дійової особи. При безособових дієсловах ніколи не буває підмета. У теперішньому і майбутньому часі ці дієслова мають форму третьої особи однини (щастить, нудить, смеркає, розвидняється, розвидниться), а в минулому часі — форму середнього роду (світало, смеркало), проте за особами ці дієслова ніколи не змінюються. Безособові дієслова становлять окрему групу дієслівних форм, своїм значенням вони зовсім не тотожні з будь-якою групою особових дієслів, хоча закінчення їх і спільні з ними. Деякі дієслова в однаковій формі вживаються в особовому й безособовому значенні. Наприклад: Поїзд везе мене до міста і Мені сьогодні не везе. Голка коле мене в палець і У мене в боку коле. Такі дієслівні форми є звичайними граматичними омонімами.

Деякі дієслова в сучасній українській мові вживаються лише як безособові: вечоріє, світає, щастить і под. Безособові дієслова можуть творитися від особових зворотною часткою -ся, наприклад: спить — спиться, їсть — їсться, живе — живеться, оре — ореться, сіє — сіється і под. (порівн.: Наше місто добре живе і Там добре живеться, де гуртом сіється й ореться (Нар.творчість).

За своїм значенням безособові дієслова поділяються на окремі групи. Найголовніші з них такі: дієслова, які означають явища природи: вечоріє, смеркає, розвидняється, світає, похолодало, морозить, дощить; дієслова, які означають стихійні явища: замело (снігом), занесло, висушило (землю), залило (водою), вигоріло, вибило (градом); дієслова, які означають фізичний стан людини або її відчуття: нудить, трусить, пече, ріже, коле, свербить, запахло (квітами), тхне (гниллю); дієслова, які означають переживання людини: гнітить, хочеться, тягне (порівн.: Хочеться дивитись, як сонечко сяє, хочеться послухать, як море заграє...); дієслова, які означають психічний стан людини: віриться, не віриться, не лежиться, спиться, не спиться, не сидиться, не читається, не їсться, не п’ється (порівн.: Й не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле); дієслова, які означають буття, існування, стан або заперечують їх: минулося, не стало (порівн.: Минулося, розійшлося, і сліду не стало);дієслова, які означають випадковість явища, незалежність його від особи: щастить, везе, пощастило (порівн.: Щастить же цій молодиці: серед зими вродило).

Граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності, встановлюване тим, хто говорить, називається способом дієслова.

Значення, що виражаються способом дієслова, належать до модальних, якими є всі граматичні значення, що встановлюють відношення висловлюваної думки до дійсності.

У сучасній українській мові розрізняється три способи дієслова: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися, або ж заперечує наявність дії: О земле рідна! Жила, живеш, довіку будеш жити, безсмертна у віках! (М.Рильський). Хто на користь Батьківщини трудиться, той легко з нею не розлучиться (Нар. творчість).

Коли дійсний спосіб заперечує наявність дії, то дієслово вживається з часткою не. Заперечення не змінює значення дійсного способу, бо і в такому випадку говориться про реальну дію, але як про таку, що відсутня тепер, у минулому чи майбутньому.

Умовний спосіб означає дію, не реально виявлену, а лише бажану або можливу за певних умов. Наприклад: Коли б тільки справедливо ділила, щоб люди не бились поміж собою (М.Коцюбинський). Коли б ми вам не піддавали сили, то не бриніли б ви (Л.Глібов).

Дієслова умовного способу з категорією часу не зв'язані. Виражаються вони аналітичною формою, яка в сучасній українській мові твориться від форм дієслова минулого часу за допомогою умовної частки: би (б): знав би, знала б, знало б, знали б. Частка би вживається після слів, що закінчуються на приголосний звук, б — після слів, що закінчуються на голосний.

Умовна частка би (б) вживається не лише безпосередньо після дієслова, з яким вона творить форму умовного способу, а й після інших частин мови: Білі руки простяглася—так би й обвилися кругом стану (Т.Шевченко).

Наказовий спосіб у формі наказу, заклику, побажання, поради, просьби виражає спонукання до якоїсь дії, отже, наказовий спосіб означає дію, яка реально ще не існує і не існувала, але з погляду того, хто говорить, повинна відбутися: Книжку читай, розуму набувай (Нар.творчість).

Часові відношення в граматиці передаються за допомогою дієслівної категорії часу. Час дієслова — це така граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення.

У сучасній українській мові існує три основних часи дієслова: теперішній, майбутній і минулий. Вони розрізняються між собою значенням і морфологічними ознаками.

Форми теперішнього часу означають, що дія відбувається в момент мовлення, тобто збігається в часі з повідомленням про неї: Я дивлюсь — і аж не вірю — все знайомі, все свої... (П.Тичина).

Форми майбутнього часу означають дію, яка відбудеться чи буде відбуватися після моменту мовлення, тобто про неї повідомляється раніше, ніж вона виконується: Скоро в зелень рясну уберуться садки (П.Грабовський). Вітерець повіє, сонечко пригріє, то й роса спаде (Л.Українка). Я буду вабити очі блакитні (Л.Українка).

Форми минулого часу означають дію, яка відбувалась або відбулася до моменту мовлення, тобто про неї повідомляється після того, як вона відбувалася або відбулася: Всі повернули до Панаса обличчя, а чужий раптом замовк, поклав руки на стіл і закліпав очима (М.Коцюбинський).

В українській мові зрідка вживається ще й давноминулий час, який означає, що дія відбулась або відбувалася давно, раніше іншої минулої дії : Коли Юхим, змінившись на варті, повернувся додому, Катря теж витопила була (А.Головко). Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили (І.Гребенюк). Якби була знала, у колисці б придушила (Т.Шевченко).

Категорія часу тісно зв'язана з граматичною категорією виду. Форми теперішнього часу творяться лише від дієслів недоконаного виду (роблю, раджу, вітаю, бетоную, робимо, радимо, вітаємо, бетонуємо), а форми майбутнього, минулого і давноминулого — від дієслів як недоконаного, так і доконаного виду (буду робити, будемо робити, зроблю, зробимо; робив, робили, зробив, зробили; був робив, був зробив, були робили, були зробили).

Форми теперішнього часу за своєю структурою синтетичні, вони творяться за допомогою особових закінчень дієслова, які приєднуються до його основи; дієслова в теперішньому часі завжди виражають лексичне і граматичне значення одним словом.

Майбутній час дієслів недоконаного і доконаного виду в українській мові оформляється неоднаково. Дієслова недоконаного виду мають дві форми: аналітичну і синтетичну. Аналітична форма складається з інфінітива відмінюваного дієслова, що виражає лексичне значення, і допоміжного дієслова бути в особових формах, яке виражає граматичне значення майбутнього часу, наприклад:

Однина Множина

І ос. буду сіяти будемо сіяти

ІІ ос. будеш сіяти будете сіяти

ІІІ ос. буде сіяти будуть сіяти

Аналітичну форму майбутнього часу називають ще складеною.

Синтетична форма майбутнього часу твориться від інфінітива дієслів недоконаного виду додаванням до нього особових закінчень -му, -меш, -ме, -мемо, -мете, -муть, наприклад:

Однина Множина

І ос. сіятиму сіятимемо

ІІ ос. сіятимеш сіятимете

ІІІ ос. сіятиме сіятимуть

Дієслова доконаного виду вживаються з тими самими особовими закінченнями, що й дієслова теперішнього часу. Отже, їх форми синтетичні, наприклад:

Однина Множина

І ос. посію, зроблю посіємо, зробимо

ІІ ос. посієш, зробиш посієте, зробите

ІІІ ос. посіє, зробить посіють, зроблять

Значення майбутнього часу дієслова доконаного виду виражається не особовими закінченнями, а тими формальними засобами, якими відрізняється доконаний вид від недоконаного: префіксами, суфіксами, наголосом, зміною голосного в корені: роблю, заробляю, переношу, сідаю — форми недоконаного виду теперішнього часу, а зроблю, зароблю, переношу, сяду — форми доконаного виду майбутнього часу. Майбутній час дієслів доконаного виду називається майбутнім простим.

Дієсловам минулого часу в однині властива граматична категорія чоловічого, жіночого і середнього роду, що не має самостійного значення, а виконує лише синтаксичну функцію. Вживається вона для узгодження дієслів-присудків з відповідними іменниками-підметами: Одгриміла гроза, теплий дощ одшумів, одцвіли блискавиці кри­латі (В.Сосюра). Вийшло сонце, засвітило і хатинку звеселило (Л.Українка).

Граматично чоловічий рід оформляється нульовим закінченням (робив, біг), жіночий — закінченням -а (робила, бігла), середній — закінченням -о (робило, бігло).

У множині дієслова минулого часу за родами не розрізняються, всі вони мають закінчення -и (робили, бігли).

У сучасній українській мові категорія минулого часу дієслів твориться від інфінітивної основи суфіксами -л-, у чоловічому роді — -в- (фонет. ў), що походить з -л-. Незалежно від якості кінцевого звука інфінітивної основи суфікс -л- завжди зберігається у минулому часі дієслів жіночого і середнього роду та в множині: нес-ти — несла, несло, несли; ходи-ти — ходила, ходило, ходили. У чоловічому роді суфікс -в- зберігається тільки після основи на голосний (ходив, читав, жив, знав), після приголосної основи він втрачений (біг, віз, ніс, пік).

Форми давноминулого часу в українській мові аналітичні. Вони творяться від форм минулого часу відмінюваного дієслова, що виражає лексичне значення, і форм минулого часу допоміжного дієслова бути, які мають граматичне значення: був ходив, була ходила, було ходило, були ходили. Наприклад: Ви якось писали, що добре було б до третьої книжки додати автобіографічну замітку, і я був пристав на це (М.Коцюбинський).

Давноминулий час може вживатися і з допоміжним дієсловом бути у формі середнього роду при відмінюваному дієслові всіх родів однини і множини, наприклад: Раніше вона було заходила до нас, а тепер щось її не видно. Сергій почав було щось швидко розповідати, але потім замовк (З журналу).

Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована: Прибулих друзів він притис до себе (М.Бажан); Весь степ червонів проти сонця, ніби вкритий червоним туманом (І.Нечуй-Левицький).

Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений (виконувати — виконуючий, написати — написаний), і керування, властиве цьому дієслову (написати пером - написаний пером, пошити із шкіри – пошитий із шкіри).

Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку.

За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні.

Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета: люблячий батько, зів'яле листя, осиротілі діти. У теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка: У темніючому небі яскраво сяяла вечірня зірка (А.Шиян).

Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач- (-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень: правл-ять — правл-яч-ий, відпочива-ють — відпочива-юч-ий, догоря-ють — догоря-юч-ий, леж-ать — леж-ач-ий, рев-уть — рев-уч-ий Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться.

Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка: Перегоріле вугілля тліло та вже не давало того світу (П.Мирний); Це був величезний старий орел, злинялий од сонця й негоди (О.Довженко). Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: одерев'яні-ти — одерев'яні-л-ий, збідні-ти — збідні-л-ий, дозрі-ти — дозрі-л-ий.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику: На лісовій галявині стояла крита очеретом хата. Біля хатини прихилився зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик (О.Довженко).

Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Творяться вони від основи неозначеної форми:

1. За допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(я): писа-ти — писа-н-ий, вія-ти — вія-н-ий, різа-ти —різа-н-ий. Якщо інфінітивна основа має тематичний суфікс -ува-(-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який в наголошеній позиції початкове у змінює на о: бетонува-ти—бетонова-н-ий, адресува-ти— адресова-н-ий,але переписува-ти — переписува-н-ий, розмальовува-ти — розмаль-вува-н-ий.

2. За допомогою суфікса -ен- (-єн-) від основи неозначеної форми на -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и-

3. (-і-), та на приголосний: вари-ти — вар-ен-ий, загої-ти – заго-єн-ий, велі-ти – вел-ен-ий, при-нес-ти — принес-ен-ий, привез-ти — привез-ен-ий. При творенні дієприкметників цього типу відбуваються морфонологічні чергування: д/дж: попереди-ти — попередж-ен-ий; зд/ждж: заїзди-ти — заїждж-ен-ий; г,з/ж: зберег-ти — збе-реж-ен-ий; вирази-ти — вираж-ен-ий; с/ш: заноси-ти — за-нош-ен-ий; к, т/ч: спек-ти — спеч-ен-ий, закрути­ти — за-круч-ен-ий; ст/щ: вимасти-ти — вимащ-ен-ий; б, п, в, м, ф/бл, пл, вл, мл, фл: послаби-ти — послабл-ен-ий, покропи-ти — покропл-ен-ий, забарви-ти — забарвл-ен-ий, оформи-ти — оформл-ен-ий, розграфи-ти — розграфл-ен-ий.

4. За допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на - и(і), - а(я), - у, - ер: ми-ти —ми-т-ий, грі-ти — грі-т-ий, жа-ти — жа-т-ий, ду-ти — ду-т-ий, дер-ти — дер-т-ий. Від основи інфінітива, яка закінчується на о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен-(-єн-) і -т-: коло-ти — коло-т-ий і кол-ен-ий, поро-ти — поро-т-ий і пор-ен-ий, гор-ну-ти — гор-ну-т-ий і горне-н-ий.

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.

Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о:

про-чита-ти — прочита-н-о, сказа-ти — сказа-н-о, зби-ти —зби-т -о.

Як і дієслова, форми на -но (-ено), -то керують іменниками, здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка: Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево (М.Коцюбинський).

Предикативні дієприкметники на -но (-ено), -то — невідмінювані форми, в односкладному простому реченні вживаються тільки в ролі головного члена: На засіданні було заслухано доповідь підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції (З газети).

Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом: Де-не-де похитуються над нами ще незвичні у цих краях високі горбаті верблюди, мовби несучи вже з собою на Каховку подих далеких безводних пустель (О.Гончар); Він ішов собі, похнюпившись, тихо ногу за ногою посилаючи (П.Мирний).

Дієприслівникам властива така дієслівна ознака, як здатність виражати категорії виду і часу. Часове значення у дієприслівниках морфологічно не виражене.

Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу. Їхнім формальним показником є суфікс -чи: читаючи, кажучи, лежачи, гудучи, взуваючи, терплячи. Вони можуть означати довготривалу другорядну дію, яка відбувається одночасно з дією основною, вираженою дієсловом-присудком: Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику (М.Коцюбинський); такі дії, тривалість яких більша, ніж тривалість дій, виражених дієсловом-присудком. Це так звані конструкції із значенням включення: Сторож, несучи снідання, стукнув дверима (П.Мирний); На дереві спросоння тьохнула пташка, обриваючись з дерева (М.Стельмах).

Значно рідше дієприслівники недоконаного виду виражають другорядну дію, яка відбулася перед основною дією. Це конструкції із значенням попередності другорядної дії: Машина, петляючи гарячими задимленими вулицями, вилетіла на помережене надвечірніми тінями шосе (М.Стельмах). Значення наступності другорядної дії, вираженої дієприслівником недоконаного виду, в основному зумовлене семантикою дієслова-присудка у формі доконаного виду: Випускаючи метал, він зовсім забув про яму, залишену йому нічною зміною (В.Собко).

Дієприслівники доконаного виду творяться від основи минулого часу. Їхнім формальним показником є суфікс -ши (-вши): написавши, прочитавши, відповівши, принісши, перемігши. Як правило, дієприслівники минулого часу означають другорядну дію, яка передує основній дії: Козирнувши прикордонникам, вони зійшли на переправу, вичовгану вже за кілька днів тисячами ніг (О.Гончар); Настя, вставши удосвіта, палила в печі на обід (М.Коцюбинський); виражають другорядну дію, яка відбувається одночасно з основною дією або після неї. Такі дієприслівники стоять переважно після дієслова: Весна пройшла степом, визеленивши луки раніше, ніж минулого року (М.Стельмах). Як і дієслово, дієприслівник може керувати іменниками і мати при собі пояснювальні слова, разом з якими він утворює дієприслівниковий зворот.