- •Перелік питань
- •1. Кам’яний вік на території України.
- •2. Бронзова доба на території України.
- •3. Кіммерійці, скіфи та сармати на теренах України.
- •4. Давньогрецька колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Норманська гіпотеза створення Київської Русі.
- •6. Київська Русь під правлінням Ігоря, Ольги та Святослава.
- •7. Внутрішня і зовнішня політика Володимира Великого.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого.
- •9. Київська Русь у добу феодального роздроблення.
- •10. Боротьба за галицьку спадщину у першій половині 13 століття.
- •11. Татарське нашестя 30-40 років 13 століття на Русь та наслідки.
- •12. Галицько-волинське князівство кінця 13 – початку 14 століття.
- •13. Внутрішня і зовнішня політика Ольгерда.
- •14. Внутрішня і зовнішня політика Вітовта
- •15. Створення Кримського ханства
- •16. Зародження і розвиток українського козацтва.
- •17. Люблінська унія та її історичне значення.
- •18. Берестейська церковна унія та її значення.
- •19. Козацьке питання в Речі Посполитій наприкінці 16 століття.
- •20. Діяльність п. Конашевича-Сагайдачного.
- •21. Культурна і релігійна діяльність Петра Могили.
- •22. Козацькі повстання 1620х-1630х років.
- •23. Причини, рушійні сили та характер Укр.. Нац. Рев. 17 ст.
- •24. Зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •25. Політика уряду і. Виговського
- •26. Україна під правлінням Тетері, ю.Хмельницького, і.Брюховецького
- •27. Політика уряду Петра Дорошенка.
- •28. Україна у добу і. Самойловича.
- •29. Діяльність уряду Івана Мазепи
- •30. Національно-визвольна боротьба в Правобережній Україні в останню чверть 17-18 століття.
- •31. Запорізька січ у XVIII ст.
- •32. Діяльність урядів і. Скоропадського, Полуботка та Апостола.
- •33. Ліквідація української державності у другій половині 18 століття
- •34. Знищення Кримського ханства.
- •35. Діяльність «Руської Трійці» у контексті укр.. Нац. Відр. У Галичині
- •36. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •37. Громадівський рух в Наддніпрянській Україні у 19 столітті.
- •38. Соціально-економічні реформи 60-70х років 19ст. В Наддніпрянщині.
- •39. Українські політичні партії наприкінці 19-початку 20 ст.
- •40. Наддніпрянська Україна у 1905-1907 рр.
- •41. Україна в роки Першої Світової Війни
- •42. Діяльність української центральної ради у 1917-1918рр.
- •43. Українська держава п. Скоропадського
- •44. Селянський повстанський рух на чолі з Нестором Махном.
- •45. Діяльність Директорії унр
- •46. Західноукраїнська народна республіка.
- •47. Білогвардійські режими в Україні
- •48. Становлення рад. Влади в Україні (1917-1920рр.) «Воєнний комунізм»
- •49. Нова економічна політика 1920-х років
- •50. Колективізація кінця 1920-х- початку 1930-х в Україні та її наслідки.
- •51. Культурне і суспільне життя в Радянській Україні 1920-1930. Репресії
- •52. Громадсько-політичне життя Західної України у 20-30-х роках 20 ст.
- •53. Західна Україна у 1939-1941рр.
- •54. Військові дії на теренах України у 1941- 1942 рр.
- •55. Україна в умовах німецької окупації часів Другої світової війни
- •56. Військові дії на теренах України у 1943-1944рр.
- •57. Національно-визвольна боротьба в Зах. Укр. У др.. Пол.. 1940- у 1950х
- •58. Україна в 50-х – першій половині 60-х років 20 хх ст. Відлига.
- •59. Культурне і суспільне життя в Україні у 1970-х–першій половині 80-х
- •60. Національно-державне відродження України наприкінці 80-х-п. 90-х
11. Татарське нашестя 30-40 років 13 століття на Русь та наслідки.
Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна.
На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.
Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237—1241 роках. Протягом зими 1237—1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Південним і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі.
Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням. Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординське іго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.
Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:
1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.
2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.
3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель.
4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.
12. Галицько-волинське князівство кінця 13 – початку 14 століття.
У другій половині 13 століття, по смерті Данила і Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював Володимир Василькович, та Галичиною, якою правив Лев Данилович. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. Мстислав утримував Луцьк, а Шварно — Холм з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У 1270-х роках від неї відійшли турово-пінська і ятвязькі землі. Деякою компенсацією було повторне взяття Любліна у 1289 році та приєднання частини Закарпаття у 1299 році. Втім, за князювання Володимира і Лева, Галицько-Волинське князівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході.
На початку 14 століття єдність Галицько-Волинського князівства була відновлена сином Лева, королем Юрієм I. У 1303 році він домігся від Константинопольського патріарха визнання окремої Малоруської митрополії. У зовнішній політиці Юрій І підтримував союзи з Тевтонським орденом для стримування Литви і Орди, та союз з Мазовією, спрямований проти Кракова. Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди, традиційно покладаючись на тевтонських лицарів і мазовецьких князів. Припускають, що обидва сини Юрія загинули у бою проти ординців або були отруєні ними у 1323 році.
Останнім галицько-волинським монархом був Юрій II, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнавши свою залежність від неї і здійснивши у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій ІІ був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій ІІ залучав чимало іноземних фахівців і допомагав унійним процесам між православ'ям та Римською Церквою.
Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. На Волині був визнаний князем Любарт-Дмитро, син литовського князя Гедиміна, [18], а у Галичині реальну владу захопили місцеві бояри на чолі з Дмитром Дядьком. У 1349 польський король Казимир III організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські. Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392 році тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною увійшла до Польського королівства, Волинь — до Великого князівства Литовського. Галицько-Волинське князівство остаточно перестало існувати.