33. Ліквідація української державності у другій половині 18 століття

Фактори, що сприяли ліквідації російською владою української державності:

• Відсутність природних кордонів української території, її відкритість з усіх боків

• Відірваність більшості українських суспільних верств від військового устрою Гетьманщини

• Слабкість міщанства як соціального стану через незначний розвиток урбанізації

• Невизначеність більшості українського населення між українським патріотизмом і лояльністю до російської влади

• Нездатність козацької старшини відігравати роль соціальної еліти й переважання серед неї угодовського ставлення до російської влади

Довершила нищення української державності російська імператриця

Катерина II, яка продовжила антиукраїнську імперську політику

Петра І. Остаточне знищення української державності не слід розглядати

як одномоментний акт, бо цей процес був розтягнений в часі і

складався з цілого ряду взаємопов'язаних дій. Найголовнішими з них були:

1754 р. (ще до Катерини II, яка стала царицею в 1762 р.) - скасовано

митний кордон між Україною і Росією;

1764 р. - ліквідовано Гетьманат як систему управління Україною, влада

передавалася до II Малоросійської колегії на чолі з генералом

Рум'янцевим;

1765 р. - ліквідовано слобідські козацькі полки (їх було 5) і замість

них створено регулярні гусарські полки;

1775 р. - знищена Запорозька Січ;

1781 р. - скасовано адміністративний поділ

Лівобережної України на полки і сотні та запроваджено губернії за

аналогією з Росією;

1783 р. - скасовано козацькі полки Лівобережжя (їх було 10), а замість

них утворено карабінерні регулярні полки під управою російських

офіцерів;

1783 p.- заборонено вільний перехід українських селян з місця на місце і

таким чином введено кріпосне право;

1785 р. - українська старшина урівнювалася в правах з російським

дворянством;

1786 р. - проведена секуляризація (тобто конфіскація) монастирських

земель і маєтностей в Україні, чим завдано важкого удару українському

духовенству та українській культурі, оскільки саме монастирі були

осередками культури в Україні;

Отже, протягом XVIII ст. відбувався поступовий, але цілеспрямований і

систематичний процес нищення української державності.

34. Знищення Кримського ханства.

У середині липня 1771 року під приводом війни з Туреччиною російська армія захопила Кримський півострів. Війна завершилася через три роки укладенням Кючук-Кайнарджийського миру, за яким Кримське ханство було визнано незалежним від Османської імперії. 1777 року російська армія знову вторглася до Криму, завдала поразки війську хана Девлет-Гірея Третього та привела до влади його брата Шагін-Гірея.

У вересні 1782 року російська армія знову окупувала Крим і придушила там повстання кримських татар проти Шагін-Гірея. Нарешті, наприкінці лютого 1783 року хан Шагін-Гірей зрікся престолу і був вивезений до Воронежа і згодом до Калуги. А 19 квітня (за григоріанським календарем) імператриця Катерина ІІ своїм маніфестом оголосила про ліквідацію Кримського ханства і приєднання Криму, Тамані та Кубані до Російської імперії:

Такими були найважливіші події, які передували приєднанню Криму до Російської імперії та знаменували анексію. Саме ж приєднання вилилося, говорячи сучасною мовою, у «дерибан» найкращих земель півострова та інших його природних багатств. У своєму маніфесті Катерина ІІ обіцяла кримським татарам і всім мешканцям півострова найрізноманітніші блага:

Насправді ж усе було зовсім інакше. Зовсім не так, як у гучних маніфестах, призначених для заспокоєння європейської громадської думки. Загарбавши Крим, російська влада вдалася до утисків кримських татар, руйнування їхніх будинків, мечетей і цвинтарів, паління книг та нищення інших пам’яток культури. Упродовж перших десяти років після анексії Криму російський уряд відібрав у кримських татар і роздав російським аристократам 350 тисяч десятин найкращої кримської землі. Нові землевласники переселяли до своїх кримських маєтків селян зі Центральної Росії. Російський уряд також дозволив селитися на півострові відставним російським солдатам та іноземним колоністам, насамперед німцям. Вирубалися ліси у передгір‘ях, передусім поблизу Севастополя, що стало першою в історії рукотворною екологічною катастрофою у Криму. Відтак, до кінця ХVIII століття під тиском російської влади з півострова до Туреччини виїхало близько ста тисяч кримських татар.