57. Національно-визвольна боротьба в Зах. Укр. У др.. Пол.. 1940- у 1950х

Чинячи опір тоталітарному режиму, місцеве населення вдавалося до різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором цього була УПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру ОУН-УПА.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво УПА—ОУН вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945-1946 pp. УПА (чисельність 20-25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після завершення бойових дій у Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат блокувалися і прочісувалися. Всіх, хто хоч якось був пов'язаний з опором, знищували або відправляли в Сибір.

Зазнавши великих втрат, УПА здійснює рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину та Австрію. Ті, що не могли прорватися, розділились на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об'єкти. Пропаганда, жорстокість та підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору. У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Його наступник В.Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони діяли до середини 50-х років. Зрештою рух Опору згасає. 170 тис. членів ОУН-УПА було засуджено і відправлено до таборів.

Ключовою постаттю в даній темі постає Роман Шухевич.

З 1944 р. під псевдонімом Лозовий очолює уряд (Генеральний Секретар Головної Визвольної Ради), Секретаріат військових справ, командує УПА, є Головою Проводу ОУН. На цих посадах він залишається до своєї смерті. У 1945 р. Провід ОУН видав Декларацію, в якій взяв на себе зобов'язання, що не залишить території України і буде вести боротьбу. 5 березня 1950 р. у селі Білогорщі під Львовом він загинув під час бою з радянськими військами. Рамки діяльності УПА - 1942-1953 pp.

58. Україна в 50-х – першій половині 60-х років 20 хх ст. Відлига.

Після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) в партійному керівництві СРСР та України розпочалась боротьба за владу. На роль наступника Сталіна претендував Лаврентій Берія. Але в липні 1953 р. Берія зазнав поразки і був знищений, а до влади прийшло угрупування Хрущова. Хрущов був тісно пов'язаний з Україною, довгий час тут працював, тому Україна сподівалась на зміцнення свого становища, послаблення антиукраїнської політики.

Важливим кроком на шляху лібералізації суспільного життя став XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). На з'їзді М.Хрущов виступив з доповіддю в якій частково викрив злодіяння Сталіна. Почалося оновлення суспільства. Ліквідувалися концтабори, розформовувалась значна частина внутрішніх військ. Завдяки Хрущову почалася реабілітація безвинно засуджених. З концтаборів було звільнено тисячі й тисячі репресованих з України.

За часів Хрущова були проведені або почалися тільки реформи, що певною мірою сприяли розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва як СРСР у цілому, так і союзних республік зокрема. Права союзних республік розширились.

В економіці з 1954 р. проголошено децентралізацію всіх галузей. Так у господарському механізмі країни знову вагоме місце зайняла Україна, перетворившись на один з найбільш розвинутих районів машинобудування, металургії та інших галузей індустрії. Інтенсивно формувалися нові промислові регіони, виникали нові міста. Нарощування промислового потенціалу здійснювалося переважно екстенсивним шляхом.

В1954р. була проведена велика пропагандистська кампанія з нагоди 300-річчя "возз'єднання" України з Росією. 12 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України, Кримським обкомом партії і з огляду на давність історичних й культурних зв'язків, етнічну, територіальну спорідненість України та Криму передали Крим із складу РРФСР до УРСР.

Друга половина 50-х - початок 60-х років увійшли в історію СРСР як період "відлиги", ревізії політики сталінського періоду. З 1955 р. в Україні починається рух протесту проти національно-культурної дискримінації, зароджується дисидентський рух.

З  1957 р. було посилено наступ на церкву та релігію. Внаслідок цього до! 1961р. ліквідовано майже половину всіх існуючих церковно-релігійних установ. Водночас знову посилився наступ на українську школу.

З 1957-го по 1963 р. першим секретарем ЦК  Компартії України був М.Підгорний який ретельно виконував вказівки Москви. Період послаблень закінчився, і центральна влада повернулася до традиційної для себе політики дискримінації неросійських народів.

Жовтневий (1964р.) пленум ЦК КПРС змістив з посади М.С. Хрущова. До влади прийшов Л.Брежнев. У1963 р. першим секретарем ЦК Компартії України став П.Шелест.