39. Українські політичні партії наприкінці 19-початку 20 ст.

Українці, аналогічно росіянам та іншим народам імперії, також поринули в політичну діяльність, що характеризувала 1890-ті та початок 1900-х років. З одного боку, це було їхнім реагуванням на репресії 1880-х років, а з іншого — перед ними стояв надихаючий приклад нового пожвавлення й свіжих ідей, що зароджувалися в середовищі російських радикалів.

Революційна українська партія – перша політична конспіративна партія. Створена у 1900р. у Харкові. Засновники – Л. Матсевич, Юрій Коллард, О.Коваленко, Дмитро Антонович, Михайло Русов, Д. Познанський. Мета – об'єднання різних поколінь і класів у боротьбі за національні права й соціальну революцію. До 1902 діяло вже 6 її периферійних відділів. Заснувала закордонні бюро у Львові. РУП публікувала 2 періодичні видання.

У 1902 під впливом націон. настроїв Міхновського відколом утв. Крихітна Українська Національна партія. Через два роки з РУП вийшла значна частина її членів, що підтримували Меленевського, й приєдналася до російських соціал-демократів. Фракція Меленевського (вона називалася «Спілка») мала за мету перетворитися на марксистську партію на Україні у складі російської організації. Ті, що лишилися в РУП, перейменували себе на Українську соціал-демократичну робітничу партію й надалі намагалися поєднувати марксизм і націоналізм. З російськими партіями РУП не могла знайти спільної мові, що не скажеш про прекрасні відносини з Польською соц. партією та єврейським Бунтом.

РУП не лише поклала початок іншим партіям, а й змусила поміркованих українців, об'єднаних в УЗО, до кроку, якого вони довго уникали. У 1904 р. з ініціативи Євгена Чикаленка УЗО проголосувала за перетворення на ліберальну партію, що ставила метою встановлення конституційного правління, проведення соціальних реформ, здобуття повних національних прав для українців у межах федеративної Російської республіки.

Фракційні розколи. Щоб заспокоїти своїх лівих членів, ліберальна партія перейменувалася на Українську радикально-демократичну партію. Але попри зміну назви вона за суттю лишалася ліберальною партією, дуже подібною до російських кадетів.

Товариство українських прогресистів (поступовців) (ТУП); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР)

Таким чином, до 1905 р. український рух значно зріс. У ньому розвинувся цілий ряд партій, що пропонували широкий діапазон способів вирішення національних, політичних та соціально-економічних проблем України. Але всі ці партії, які раніше, складалися переважно з інтелігенції, й між ними постійно точилися чвари.

40. Наддніпрянська Україна у 1905-1907 рр.

Це період першої російської революції. Революційна боротьба прокотилася по всій країні, у тому числі й в Україні: 12 січня 1905 р. відбулися страйки робітників Київської фабрики металевих виробів № 4, заводу Гретера і Криванека. Пізніше страйки поширилися на Катеринослав, Харків, Бердичів та інші міста України.

Весною та влітку 1905 р. в Україні відбулося близько 1700 селянських виступів.

Російська революція 1905 — 1907 р.р., розпочавшись у столиці імперії «Кривавою неділею», негайно перекинулася в українські губернії. Інакше не могло тоді й бути. Соціально-економічні і політичні суперечності, що викликали революцію, в Україні були навіть гостріші, ніж у центральних губерніях Росії. Економічний визиск селянства і робітництва тут був більший, ніж у Росії. Податки з українських земель також перевищували відповідні показники по російських губерніях. Нарешті, українці відчували на собі національний гніт, якого не знали росіяни, де б вони не знаходилися на території імперії.

Страйки протесту проти розправи над мирними демонстрантами в Петербурзі негайно охопили великі підприємства України.

У червні 1905 р. підняв повстання флагман Чорноморського флоту ескадрений броненосець «Князь Потьомкін», у багатонаціональному екіпажі якого переважали українці.

З початком революції стали більш рішучими селянські виступи. В першій половині 1905 р. селянські заворушення охопили половину повітів України.

Які б зміни не відбувалися в Російській імперії, але в одному її політика залишалася незмінною — в переслідуванні спроб народів, що населяли її, зберегти свою самобутність, захистити себе від асиміляції. Це в повній мірі стосується становища в Російській імперії українців.

Піднесення національного руху в умовах революції 1905 - 1907 р.р. налякало не лише правлячі кола, але і багатьох опозиційних царизму ліберальних і соціалістичних діячів. Як тільки мова заходила про українське питання, всі вони знаходили між собою порозуміння.

Великодержавно-шовіністична антиукраїнська істерія піднялася на ще вищий рівень, коли стало зрозуміло, що довготривала політика русифікації не принесла очікуваних владою результатів. Всупереч всьому, прагнення українців залишатися самими собою не зникало. Від культурно-освітньої діяльності вони перейшли до політичної боротьби і ставили питання про відновлення Української держави. Це те, чого найбільше боялась Російська імперія. Тому, як тільки з'явилася можливість, на українців обрушилася хвиля агресивного російського шовінізму. В українців прагнули забрати все, чого вони добилися в 1905 — 1907 р.р. Об'єктом переслідувань стали і представники інших неросійських націй, що проживали на території України, особливо євреї.