45. Діяльність Директорії унр

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату Скоропадського.

Склад: Володимир Винниченко — голова Директорії , Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії, Федір Швець — виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко, Євген Петрушевич.

Внутрішня політика.

Відразу після зайняття Києва Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату.

Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків, їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені у маєтках; недоторканність земель промислових підприємств; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Зовнішня політика

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

46. Західноукраїнська народна республіка.

ЗУНР - українська держава, створена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. Напередодні першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку у першій світовій війні та під могутніми ударами національно-визвольної боротьби Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. За таких умов розпочалися власні дії укр.. народу по розбудові вл. Держави.

До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину.

У січні 1919 р. було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено Виділ УНРади (складався з 9 членів) під керівництвом Є. Петрушевича.

22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Проте внаслідок складної міжнародної і внутрішньої ситуації возз'єднання двох українських держав не було втілене у життя, і їх адміністративні органи продовжували діяти майже незалежно.

У січні-травні 1919 р., УГА контролювала ситуацію на фронті. У травні 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами, проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом.

В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера.

На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з цим уряд ЗОУНР свої повноваження, а Відділ УНРади передав всю повноту влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗОУНР. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова. В період з червня по листопад була окупація.

Державно-правовий статус Галичини як окремого утворення був зафіксований у Севрському мирному договорі 1920.

Протягом 1920—1923 рр. уряд ЗУНР і президент Є.Петрушевич постійно ставили перед Ліґою Націй, Найвищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території ЗУНР. Остаточно 14 березня 1923 р. на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. 15 березня 1923 р. уряд ЗУНР припинив існування.