37. Громадівський рух в Наддніпрянській Україні у 19 столітті.

Ідеологами народництва та організаторами національного українського руху були так звані “різночинці” – студенти, викладачі, письменники, актори, вчені, лікарі тощо. В своїй діяльності вони підкреслювали демократичний характер української нації, а її селянську основу вважали головним джерелом сили українського руху.

У кінці 50-х рр. у Києві оформилась українська Громада. складі Громади були й колишні кирило-мефодіївці, i хлопомани – В. Антонович, М. Драгоманов, Б. Познанський, М. Зібер, П. Чубинський, І. Касьяненко та інші. Всього Київська громада нараховувала до трьохсот учасників.

Консолідації громадівців сприяв літературно-науковий часопис “Основа”, який виходив у Петербурзі. Громадівці розуміли, що неосвіченість мас була значною перешкодою в становленні національної свідомості, тому їхня практична діяльність зводилася переважно до культурно-освітніх заходів. В середовищі громадівської молоді народилася ідея створення недільних шкіл, яку підтримала вся демократично налаштована українська інтелігенція. Для народних недільних шкіл у 1857-1862 рр. були видані “Українська граматика” П. Куліша, “Арифметика” О. Мороза i О. Кониського, “Українська абетка” М. Гацука та інші. Для контролю за діяльністю громадівців була утворена спеціальна урядова комісія. Вона дійшла висновку, що громадівці “під виглядом поширення грамотності вселяють в народі антиурядові ідеї”.

У своїй роботі Київська громада зміцнювала нелегальні зв’язки з громадами різних міст. Відчуваючи свою слабкість і розпорошеність, українські громадівці прагнули до об’єднання у всеукраїнську організацію з метою посилювати свій вплив на українське національне відродження,. Спільною для всіх громад була українська національна ідея на демократичному ґрунті.

Історичне значення громадівського руху

• Наукова діяльність громадівців заклала основи української науки

• Завершили об'єднання двох регіональних течій українського руху в Російській імперії: лівобережного, що починався з відродження на Слобожанщині й продовжував свої традиції в Кирило-Мефодіївському братстві, та правобережного, що укоренився в «українській школі» польської літератури і знайшов продовження в діяльності хлопоманів

• Громадівці своїми плідними дослідженнями з історії, етнографії, статистики і мовознавства довели, що українство має глибоке історичне коріння, чіткі етнічні особливості й окреслені етнічні межі. Цим вони підвели українських рух до необхідності сформулювати і розробити політичну програму

• Забезпечили наступність поколінь в українському русі (кирило - мефодіївці та інші організації, що розпочали активну діяльність у 90-ті рр. XIX ст.)

38. Соціально-економічні реформи 60-70х років 19ст. В Наддніпрянщині.

19 лютого 1861 р. маніфест Олександра II проголосив ска­сування кріпосного права.

Згідно з реформою скасовувалася особиста залежність селя­нина від поміщика. Селянин здобув громадянські права. За одержані земельні наділи, що, як правило, були мен­шими ніж попередні і най­гіршими, селяни повинні заплатити поміщику викуп. У зв'язку з відсутністю грошей вони змушені були брати їх у борг у дер­жави, а потім сплачувати з відсотками одержану позичку про­тягом 49 років.

Також після гостро постало питання про реформу управління, впровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. У 1864 р. були створені виборні ор­гани влади в масштабі губернії і повіту — «земські установи». Вони займалися тільки господарськими і культурними спра­вами на території повіту й губернії, відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом зеїмства були не тільки виборними, а й загал ьностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії і селянства.

Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судо­чинства. У 1864р. проведено судову реформу. Суд був становий ( кожний стан мав свій окремий суд) і негласним. Суд залежав від адміністрації. Судова реформа 1864 р. проголошувала незалежність суду від адміністрації; суд­дю призначав уряд, але зняти з посади міг тільки суд. Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд; окружний суд; судова палата. Для розгляду особливо важливих справ створювали Верховний кримінальний суд.

Важливі зміни відбувалися в системі освіти. Реформи 60-х років відкрили для нижчих верств більший доступ до неї на всіх рівнях, включаючи університетський. Вони також удоскона­лили програму навчання й надали університетам більшу авто­номію.

Велике значення мала реформа 1874 р., за якою запровад­жувалася загальна військова повинність: усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встанов­лено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років. У флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Для осіб з освітою встановлено менші строки служби. Поліпшило­ся навчання військ і підготовка офіцсрних кадрів. Армію було оснащено сучасними видами зброї, створено паровий війсь­ковий флот. У 1862 р. було проведено фінансову реформу, що центра­лізувала управління грошовим господарством у руках міністер­ства фінансів.