20. Концепція сталого розвитку

Сталий розвиток як світове явище проявився в 90-х роках XX століття. Під сталим розвитком розуміють модель бажаного розвитку суспільства, що базується на оптимізації всіх видів діяльності людства та умов природного середовища. Сталий розвиток має три виміри - економічне зростання, соціальний прогрес та охорону навколишнього середовища.

Економічний вимір сталого розвитку передбачає: по-перше, зростання добробуту членів суспільства по-друге, ліквідацію бідності шляхом ефективного використання ресурсів, по-третє, збалансоване зростання країн з різними рівнями розвитку.

Соціальний вимір передбачає забезпечення в кожній країні: людських прав та свобод; плюралізму, демократії, побудови громадянського суспільства; створення можливостей та доступу до основних освітніх, медичних, культурних послуг тощо.

Екологічний вимір передбачає: захист навколишнього природного середовища, екосистеми; збереження флори та фауни; раціональне використання всіх мінеральних, біологічних, екологічних та інших видів ресурсів.

Ідея сталого розвитку виникла з метою подолання труднощів, які почалися в 70-80-х років XX ст. поряд із нарощуванням матеріального виробництва, а саме: *обмеженістю природних ресурсів; *несприятливою демографічною ситуацією; *катастрофічно швидким руйнуванням природного довкілля; *зростаючою загрозою здоров'ю та життю самої людини.

Філософія сталого розвитку полягає в поступовому нарощуванні національних потенціалів країн світу для підвищення якості життя у всіх сферах життєдіяльності населення без нанесення шкоди природі і прийдешнім поколінням.

Концепція сталого розвитку: 1) характеризується комплексністю та інтегрованістю основних елементів - економіки, суспільства і природи; 2) базується на правах людини та народів щодо отримання рівності прав на розвиток; 3) передбачає задоволення поточних потреб нинішнього покоління без посягань на потреби та можливості майбутніх поколінь.

ООН виступає основною рушійною силою сталого розвитку в світовому масштабі. На 55 сесії ООН в 2000 році було виділено три основних цілі, які мають бути забезпечені в кожній країні: 1-подолання бідності; 2-подолання страху; 3-забезпечення майбутнього

Етапи сталого розвитку:

Підготовчий період пов'язаний із постановкою мети та виробленням стратегії, зміною світосприйняття щодо цілей та завдань сталого розвитку як державними органами, так і всіма суб'єктами соціально-економічних відносин у суспільстві, формуванням нормативно-правової бази.

Початковий період переходу на засади сталого розвитку вимагатиме вирішення найгостріших соціально-економічних та екологічних проб­лем, які створять передумови для подальшого розвитку. Наступний етап має стати етапом введення екологоекономічних прин­ципів .Заключний етап переходу до сталого розвитку вимагатиме широко­масштабного введення екологоекономічних систем господарювання, гармонізації відносин соціуму та природи, входження в світову систему країн, які уже розвиваються на цих засадах.

21. Охарактеризуйте економічний потенціал України: сутність, складові, проблеми та шляхи вирішення проблем

Економічний потенціал - це сукупність передумов, факторів та засобів, здатних забезпечити економічне зростання та підвищення на цій основі рівня і якості життя населення.

Економічний потенціал країни може бути представлений у вигляді комплексу взаємопов’язаних потенціалів як складових структури національної економіки.

Потенціал національної економіки формується у взаємодії двох груп факторів, що його визначають:

традиційно економічні фактори (природно-ресурсний, людський, виробничий потенціал, стан ринкового середовища, система управління економікою тощо), які містяться в офіційній статистиці;

неекономічні фактори, показники яких неможливо визначити за допомогою методів статистики; вони носять скоріше соціально-психологічний характер (рівень довіри населення до процесів економічного розвитку, ступінь впевненості у власних діях та можливостях, рівень актуалізації «економічного інтересу» тощо).

Природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства національної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при даних технологіях і соціально-економічних відносинах.

За оцінками економістів, із загального обсягу ПРП України припадає: 44,4 % на земельні ресурси, 28,3% на мінеральні,13,1% водні, 9,5% рекреаційні 4,2% лісові 0,5% на біологічні. Стійка тенденція деградації земельних ресурсів викликана: незбалансованою сільськогосподарською діяльністю, зокрема через надзвичайно високий рівень розораності земель; використанням недосконалих технологій; негативним впливом промисловості та транспорту; забрудненням радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Дуже гострими нині є проблеми екології та економічної рекультивації більшості гірничодобувних районів, що сформувалися внаслідок екстенсивного розвитку галузей промисловості та ресурсомістких технологій. Найважливішими завданнями на цьому шляху є забезпечення розвитку геологорозвідувальних робіт, збалансованої реструктуризації розвинених гірничодобувних регіонів та формування нових підходів з використанням новітніх геолого-економічних моделей та комплексного моніторингу надр.

Виробничо-технологічний потенціал - сукупність засобів виробництва (будинків, споруджень, обладнання та устаткування), а також існуючих технологічних способів (технологій) їх використання в економічній діяльності. Характерні риси виробничого потенціалу: високий ступінь зносу, вивільнення виробничих потужностей; висока собівартість продукції через матеріало-, енергоємність, фондомісткість виробництва; переважно низькотехнологічне виробництво; кадрова проблема - нестача кваліфікованих менеджерів середньої та вищої ланок.

Науково-технічний потенціал - досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні та конструкторські кадри високої кваліфікації.

Негативні тенденції: відсутність дієвого механізму впровадження технологій і технологічних рішень; спостерігається погіршення вікової структури наукових кадрів. зростання сумісництва основної (наукової) діяльності з іншими видами діяльності, на жаль, не завжди наукової чи науково-педагогічної; триває й процес еміграції наукових кадрів, зокрема спеціалістів вищої кваліфікації; за рахунок державних коштів сьогодні в країні фінансується лише близько 35 % загального обсягу наукових і науково-технічних робіт (в економіках розвинених країн – близько 80%) при тому, що майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% -5-й технологічний уклади.

Заходи щодо подолання негативних тенденцій: прийнята Верховною Радою України Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.) Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Проте цього в умовах жорсткого фінансового дефіциту, падіння обсягів виробництва, структурних зрушень, корінної трансформації економічних відносин у країні все ще недостатньо.

Щодо зовнішньоекономічного потенціалу, то у світовий економічний простір Україна інтегрується в ролі сировинного придатка. Дуже неефективною є структура експорту - понад 70% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку майже за демпінговими цінами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Від'ємне сальдо в торгівлі з цими країнами зберігається по енергоносіях, прокату кольорових металів, целюлозі, деревині, каучуку, акумуляторах тощо.

Дуже негативними характеристиками екологічного пот є:

• наявність на території України чотирьох діючих АЕС - діяльність військово-промислового комплексу; хімічна промисловість. Погіршує стан також те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле устаткування, не мають ефективних очисних споруд; машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і також шкодить їх екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води; електротехнічні заводи (газо- і водоочищувальні споруди або несправні, або діють неефективно); цементна промисловість; житлово-комунальне господарство (проблема питної води, каналізації, очищення води) і т.д..