27. Структурна політика: сутність, види, інструменти.

Структурна політика – обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визнач. комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів ек. системи, які забезпечують ек. зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення. Типи структурної політики: 1)пасивна (перевага – ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки; недолік – цей шлях пов'язаний зі значними соцаал.-екон. проблемами та тривалий за часом); 2)активна (її інструменти: -прямого регулювання (надання фін. допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій; використання системи держ. замовлень; методи індикативного планування); -інструменти непрямого впливу (надання податкових і кредитних пільг; здійснення зовн.-економ. політики). Моделі структурної політики: 1)стратегія обмеженого зростання (встановлення цілей від досягнутого рівня); 2)стратегія зростання (значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фактичного стану базового періоду); 3)стратегія скорочення (цілі на майбутнє встановлюються на рівні нижчому ніж був рівень в базовому періоді).

Стратегічна мета структурної політики У. – створення сучасного, інтегрованого у світове вир – во і здатного до саморозвитку промислового комплексу У.

28. Базова теорія економічної політики. Правила економічної політики

Ян Тінберген

Осн кроки вироблення оптимальної політики уряду:

1) виробити кінцеві цілі економічної пол.

2) зясувати інструментами якої політики володіють суб’єкти управління економіки

3) обрання моделі економіки, за якої повязуються цільові пок – ки та інструменти досягнення цілей.

Мета максимізації суспільного добробуту є надто нечіткою.

Політичні інструменти:

- фіскальна пол.

- монетарна пол.

При виборі інструментів економ політитики потрібно враховувати які органи реально їх контролюють.

Зо доп ф- ї суспільного добробуту обч – лють оптимальний рівень цільових пок – в і втрат сусп. – ва, що виникають при відхилені від цього рівня.

Економіка відхиляється від оптимуму внаслідок екзогенних шоків. Політикам необхідно вибрати інструменти і поєднати їх таким чином, щоб повернути економіку до оптимального стану.

ПРАВИЛО ТІНБЕРГЕНА

Для досягнення певного числа економічних цілей необхідно використовувати таку саму або більшу кількість інструментів економ – ї політики. Тінберген запропонував просту лінійну модель 2 цільових пок – в та 2 інструментів, які одночасно впливають. Політка досягає обох цілей, коли інструменти лінійно незалежні один від одного.

Економіка описується рівнянням:

У= а1G+a2M

P= b1G+b2M

M- грошове пропонування (інст.. монет. пол.)

G – державні видатки – інструмент фіскальної політики

a1 a2 b1 b2 – вимірюють кількісний ефект впливу G та М, Y і P, значення яких отрим – ся за доп моделі.

Якщо економіка відхиляється від заданих оптимальних параметрів:

∆ У= а1∆G+a2∆M

∆P= b1∆G+b2∆M

Якщо економіка досягла оптимального обсягу виробництва, тобто ∆ У= 0, але існує інфляція у 2% на рік, тобто ∆ Р = -2,то

∆ G= 2а2/(а1в2-а2в1)

∆ М= -2а1/(а1в2-а2в1)

Доведено, що обидві пол.. (монет та фіск) впливають на випуск та інфляцію. Монет пол. чинить більший вплив на інфл, фіск – на обсяг випуску.

Розвиток теорії Тінбергена

Роберт Манделл та Маркус Флемінг?

- кожен з цільових пок – в повинен бути прикріплений до того інструмента, який найбільш сильно впливає на нього

- коли цілі правильно прив’язані до інструментів, то можна досягти оптимального результату від реалізації пакету рішень, які прийняті децентралізовано.

Вади моделі:

- коли цільових пок – в більше, ніж інструментів, досягнення обох цілей одночасно неможливе – уряд змушений йти на політичний компроміс – вибирати між різними цільовими пок – ми.

Аргументи ненадійності макроекономічних моделей:

- коеф. а і в відображають минулі пок – ки розвитку економіки

- побудовані на адаптивних очікуваннях моделі не дають надійні взаємозв’язки

- проблема часових лагів – запізнення впливу прийнятої економ – ї політики в часі.

Аргументи противників запровадж правил:

- детальна розробка правил є досить складним завд

- не доведено, що застосування правил дасть кращі результати

- жорсткі правила не можуть бути розраховані на тривалий час, оскільки змінюється стан економіки.

Прихильники правил вважають, що правила мають бути гнучкими.

Правила для монетарної політики:

1. правило регулюв. зрост. грош. маси. Переваги: існує довгострокова залежність між масою гр. і рівнем цін. Недоліки: не враховується швидкість обігу грошей, яка змінюється.

2. Правило регулювання номінального ВВП. Недолік: наявність часового лагу.

3. Правило регулювання рівня цін. Недолік: часові лаги і помилки прогнозування , непердбачуаність від зовнішніх шоків.

Правила для фіскальної політики:

1. правило щорічного балансування бюджету

2. Правило збалансованого структурного бюджету. Недоліки: складно визначити природний рівень реального випуску, помилки прогнозування, часовий лаг.

Способи, які могли б примусити уряд дотримуватися правил:

- створення нормативного акта

- публічне засудження дій уряду в разі відхилення від оголошеного курсу.

Кращі результати приносить політика, яка прагне досягнення довгострокових цілей, ніж та, яка реагує на тимчасові ситуації.