29. Світове господарство: структура, показники відкритості економіки. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство. Інтеграційні процеси України

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'я­заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового госпо­дарства, вона повинна бути відкритою. Антиподом відкритої економіки є закрита економіка – автаркія.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі вироб­ництва;

• частка експорту в загальному обсязі виробництва;

• частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

• експортна квота – відношення валового експорту до ВВП (якщо більше 10% - економіка відкрита);

• імпортна квота – відношення валового імпорту до ВВП – характеризує ступінь залежності країни від імпорту;

• інвестиційна квота – питома вага іноземних інвестицій (прямих та портфельних) до ВВП;

• частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес гло­балізації економіки.

Глобалізація - категорія, яка відо­бражає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою си­лою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х pp. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

У світове господарство входить понад 230 національних господарств, які перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1. Залежно від рівня економічного розвитку (головний критерій - ВВП на одну особу): високорозвинені (понад 10 країн); розвинені (приблизно 25 країн); середньорозвинені; слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на одну особу в 11-15 разів менше ніж у розвинутих); нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою: індустріальні; індустріально-аграрні; аграрно-індустріальні; аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство: інтегровані; слабоінтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

Зв'язки національної економіки зі світовим господарством здійс­нюються через:

• торгівлю - частка національної продукції йде на експорт, а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних това­рів);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнаціональному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між кра­їнами, який виходить за межі національного господарства.

Економічна інтеграція - це об'єктивний, усві­домлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал само­регулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний по­діл праці.

Наукова думка виділяє два шляхи входження країни до світового гос­подарства (рис.18.1).

Перший шлях – еволюційний з поступовим виді­ленням специфічних природних та штучних економічних ресурсів, яких у даний час потребує суспільство. Цей шлях базується на інстинктах са­мозбереження, еволюційному розвитку потреб людства та науково-тех­нічному прогресі. Сьогодні еволюційним шляхом формуються нові центри економічної інтеграції, до яких входять близькі за культурно-історичними традиціями країни: західноєвропейський (Євросоюз), північноамериканський (зона вільної торгівлі США, Канади, Мексики) та азійсько-тихоокеанський (Азійсько-Тихоокеанська економічна рада, 1989р.) центри розвитку.

Другий шлях - прискорена інтеграція, основним методом реалізації якої є загарбницькі ві­йни або їх загроза з обов'язковою вимогою формування міжнародних та міжтериторіальних об'єднань з примусовим перерозподілом ресурсів. Рушійною силою прискорення інтеграційних процесів став розвиток торгового капіталу.

Інтеграційні об'єднання в світі розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості

Першою, найпростішою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підпи­суються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповід­но до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження наці­ональних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється.

Другою формою інтеграції є зона (асоціація) вільної торгівлі (ЗВТ), що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів.

ЗВТ є торговельним режимом, який не забирає у її країн-членів жодної частки їхнього національного суверенітету, неза­лежності їхньої зовнішньоторговельної політики. ЗВТ не започа­тковує незворотних інтеграційних процесів між країнами.

До позитивних моментів угод про вільну торгівлю слід віднести, насамперед, більш стабільний та передбачуваний характер торгової політики країн-учасниць.

До не­гативних моментів відносять посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди позитивно ві­дбивається на якості і технічному рівні виробів вітчизняної про­мисловості. Виникає навіть за­гроза витіснення іноземними конкурентами вітчизняного вироб­ника з його ж внутрішнього ринку в разі ненадання йому підт­римки з боку держави.

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз (МС). Це узгоджена від­міна групою країн національних митних тарифів і введення спі­льного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулю­вання торгівлі щодо третіх країн.

Митний союз перетворюється на спільний ринок (СР), коли країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тіль­ки товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу, робочої сили. Причому свобода пересування робочої сили - це далеко не запровадження безвізового режиму перетину кордону, а впрова­дження умов, за яких кожен громадянин кожної із країн-членів СР має рівні умови щодо найму на роботу в будь-якій країні, постій­ного побуту, соціального захисту тощо. На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного та валютного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного рин­ку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики.

Важливою ланкою у реалізації принципів відкритої економіки є вільні економічні зони, діяльність яких лібералізує та активізує зовнішньоеко­номічну діяльність держави.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, роботою забезпе­чено більше 3 мільйонів осіб.

У загальному визначенні ВЕЗ - це територія, що має вигідне географічне розташування, має свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності.

ВЕЗ - розповсюджений інструмент інвестиційно-інноваційної політики долучення національної економіки до світового господарства.

Друга половина XX століття пов'язана зі створенням та погли­бленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули довер­шеної форми. Найбільш розвинутим у світі інтеграційним об'єднанням є Європейський Союз, який пройшов усі основні ета­пи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 27 країн.

Активне залучення нашої держави до європейських інтеграційних утворень є стратегічною метою зовнішньої політики.

Україна входить до складу СНД на засадах асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу актив­но працювати в основних органах СНД і разом з тим дистанціюватися від рішень, які за своїм профілем порушують національ­ний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та ор­ганізацій.

Заява про намір сформувати Єдиний економічний прості (ЄЕП) чотирьох держав була прийнята на зустрічі Президента Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України в м. Москві 23 лютого 2003 року.

Тому 25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України, голови урядів Албанії, Греції та РФ в Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про заснування Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), де передбачено створити сприятливі умови для співробітництва в торгівлі, промисловості, транспорті, зв'язку, науці, техніці, енергетиці, сільському госпо­дарстві, туризмі, екології. ЧЕС передбачає обмін економічною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, ви­значення галузевих проектів тощо.

1. Національна економіка: етимологія поняття. Об’єкти та суб’єкти національної економіки

2. Інститути та інституційне середовище.

3. Процес формування базисних інститутів в трансформаційному періоді. Проблеми та наслідки трансплантації нових інститутів.

4. Вплив базисних інститутів економічної та політичної сфери на розвиток національної економіки

5. Економічна система: сутність, класифікація та природа формування

6. Планово-директивний та ринковий механізми регулювання економіки: сутність, переваги та недоліки

7. Змішана економічна система: сутність, види, моделі.

8. Перехідна економіка: сутність, ознаки та завдання

9. Охарактеризуйте відмінності радикального та еволюційного шляхів трансформації економіки

10. Модель «державно-корпоративного капіталізму». Корпоративний механізм регулювання економіки.

11. Державне управління: сутність, основні теоретичні засади, цілі та функції

12. Методи та засоби державного управління економіки

13. Прогнозування: сутність, етапи здійснення, методи та роль для національної економіки

14. Макроекономічне планування: сутність, види, характерні риси та методи здійснення

15. Макроекономічне програмування: сутність, види та класифікація програм

16. Економічний розвиток та економічне зростання як категорії національної економіки

17. Типи, способи та фактори економічного зростання

18. Основні теорії економічного зростання

19. Теорії економічного розвитку країн, що розвиваються

20. Концепція сталого розвитку

21. Охарактеризуйте економічний потенціал України: сутність, складові, проблеми та шляхи вирішення проблем.

22. Роль держави у покращенні суспільного добробуту шляхом мінімізації соціальної нерівності у суспільстві

23. Фінансова система України. Об’єкти та суб’єкти регулювання. Податкова політика України.

24. Бюджетна політика України. Боргова політика України

25. Грошово-кредитна політика України.

26. Інфраструктура національного ринку як важлива складова інфраструктури національної економіки

27. Структурна політика: сутність, види, інструменти.

28. Базова теорія економічної політики. Правила економічної політики

29. Світове господарство: структура, показники відкритості економіки. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство. Інтеграційні процеси України

30. Сутність економічної безпеки національної економіки. Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки. Механізм забезпечення економічної безпеки.