18. Основні теорії економічного зростання

Основні теорії, спрямовані на визнач і обґрунтування чинників екон зростання:

1.Посткейнсіанська теорія(- модель ЕЗ С. Кузнеця, - модельЕЗ Харрода-Домара). ЕР – це процес, який характеризується кількісними змінами і залежить від обсягів інвестиційного впливу. С. Кузнець визначав-основне джерело ЕЗ-НТП. Харрод і Домар - темп ЕЗ залежить від граничної схильності до заощаджень. Головна умова забезпечення ЕЗ і ЕР є забезпечення рівності заощаджень та інвестиції.

2. Неокласичні теорії(модель ЕЗ Кобба-Дуглас, модель ЕЗ Р. Солоу, «золоте правило»Е. Феліпса). Неокласична доктрина ЕР формувалась на базі двох джерел: - теорії факторів виробництва (Ж.Б. Сей, Сеніор, Мілля), - концепція виробничої функції, що враховує взаємодію двох чинників(праця і капітал). Виробнича функція Кобба-Дугласа повязує обсяг продукції(У) з величиною виробничих фондів(капіталу,К) та витратами живої праці(L) (Y = qK^LL^1-L, де q-постійний коеф.,K-індекс зміни капіталу,Y- індекс використання виробництва,L-індекс зміни зайнятості,L-коеф.еластичності.)

Р. Солоу. В своїй моделі показав взаємозв’язок заощаджень, нагромадження капіталу, величини робочої сили і НТП у їх впливі на ЕЗ.

Е. Феліпс Збалансоване ЕЗ – це такий стан економіки, за якого всі змінні зростають постійними пропорційними темпами. «Золоте правило» нагромадження капіталу з частки заощаджень, за якої в умовах стійкої рівноваги досягається максимально можливий рівень споживання.

3. Теорії ендогенного впливу НТП (модель екон зрост П. Ромера). Основна рушійна сила ек.зростання і розвитку – ідеї, процес відкриття та впровадження нового. Секторна структура ек.системи в моделі Ромера: 1) дослідницький сектор – нове знання; 2) виробництво технологічного устаткування – нові технології; 3) в-во кінцевої продукції споживчого призначення – інноваційна продукція. Темп ек.зростання і розвитку за незмінності ціни і нових технологій залежить лише від величини людського капіталу у дослідницькому секторі, у сфері здобуття нових знань. У разі припинення пошуку нових ідей – здатність ек.системи до її розвитку буде обмежена. Економіка, яка володіє ресурсами людського капіталу та розвинутою наукою, має в довгостроковій перспективі більше шансів зростати, ніж економіка, в якій такі переваги відсутні.

4. Інституціональна теорія екон зрост і розвитку. 1)зосереджує увагу на цінностях, традиціях, культурі: 1) дослідження впливу політичних та інституціональних чинників на економічне зростання: ступені політичної, громадянської та ек.свободи; 2) основна перешкода ек.розвитку – неефективність інституціональної структури ек.системи; 3) держава може сприяти ек.зростанню за допомогою ряду заходів: захист прав власності, підтримка стабільної політичної обстановки, політика вільної торгівлі; 4) заперечує необхідність прямого держ.втручання в економіку, оскільки воно грунтується на неглибокому розумінні ек.процесів і спричинює зміни, які не завжди є позитивними.

19. Теорії економічного розвитку країн, що розвиваються

До теорій ек розвитку країн, що розвив належать:

- модель екон зрост Льюїса

- теорії зовнішньої залежності

Сутність двосекторної моделі Льюїса. Уся економіка країни поділяється на два головні сектори: -традиційний сектор з натуральним сільським господарством, прихованим та явним надлишком робочої сили і примітивними знаряддями праці. Шляхом впровадження нової техніки і технологій стає можливим перерозподіл робочої сили з аграрного сектора в індустріальний, що характеризується вищою продуктивністю та вищою оплатою праці; -сучасний промисловий сектор економіки, який поглинає робочу силу, що надходить з сільського господарства, і зарахунок цього здійснюється процес модернізації всієї економіки, зміцнюється її індустріальне ядро. Це в свою чергу вимагає додаткових інвестицій для створення основних факторів у промисловості та для залучення до цього сектора додаткової, більш кваліфікованої робочої сили. Самі ж інвестиції здійснюються за рахунок реінвестування  в тому ж індустріальному секторі за умов економічного піднесеня та ефективного господарювання, а також шляхом залучення закордоннних інвестицій і міжнародної фінансової допомоги. Процес структурної трансформації згідно з цією моделлю, самопідтримуюче зростання і збільшення зайнятості в інду­стріальній сфері триватимуть доти, доки вся надлишкова робоча сила аграрного сектора не знайде свого застосування в галузях промислового виробництва. На такій фазі встановлюється певна міжгалузева рівновага, в основному завершується структурна перебудова економіки, основний ресурс внутрішнього національного продукту створюється в промисловості, включаються інші джерела й чинники економічного зростання переважно якісного характеру, пов'язані з впровадженням науково-технологічних досягнень, сучасного менеджменту, маркетингу, комп'ютерно-інформаційних систем.

Неоколоніальна модель залежності.

Неоколоніальна модель залежності розглядає зростаючу взаємозалежність країн світу як односторонню колишніх колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Панівне становище держав з найвищим доходом, що випливає з високого рівня їхнього економічного, політичного, технологічного і соціального розвитку, об'єктивно надає їм ряд додаткових порівняльних і конкурентних переваг порівняно з країнами з середнім і особливо з низьким доходом. Тим самим формуються відносини нееквівалентного обміну у взаємній торгівлі, розвинуті країни отримують економічну і технологічну ренту, транснаціональні компанії вилучають ефект масштабу виробництва, експлуатують природні та людські ресурси менш розвинутих країн тощо.

Використовуються провідні позиції індустріальних країн у міжнародних фінансових організаціях при визначенні умов надання позик і кредитів державам третього світу та країнам з перехідною економікою. Водночас у менш розвинутих країнах у наявності чи формуються (як у постсоціалістичних країнах) відносно нечисленні, але економічно і політично впливові верстви (прив`атні підприємці, землевласники, вищі державні чиновники, профспілкові лідери, компрадорська інтелігенція та ін.), які зацікавлені в збереженні статус-кво, що забезпечує їм реалізацію власних економічних і політичних інтересів.

Хибна парадигма розвитку 1) є продуктом існуючих суперечностей між позитивною і нормативною функціями економічної теорії 2)вказує на неспроможність механічного перенесення теоретичних постулатів і доктрин, що діють в одному економічному середовищі, в іншу господарську систему, 3)засвідчує все ще наявну недиференційованість економічного знання з огляду на його загальноцивілізаційні параметри і індикатори та локально-господарські особливості, що виразно проявляється в таких підсистемах, як синергізм, транзитивізм, дивелоп-менталізм.

Спроби представників розвинутих країн, носіїв і розробників різноманітних теорій, моделей, програм сприяння розвитку, імплементувати їх у господарсько-інтелектуальне середовище країн, що розвиваються, та держав з перехідною економікою зазнають невдач, тому що не враховується низка факторів. З одного боку, зарубіжні консультанти і радники мають власне уявлення про шляхи і механізми економічного розвитку, які часто не відповідають умовам конкретних країн. З другого боку - з наукової точки зору бездоганні, вивірені математично рекомендації і поради не сприяють виробленню ефективної економічної політики, що забезпечує господарське зростання і розвиток.

Ситуація пояснюється кількома головними причинами. Дана концепція, як і попередні, не враховує досить відчутного (а подекуди й вирішального) впливу інституціональних чинників на процес економічного розвитку, розробки і реалізації економічної політики.

За таких умов політика, що грунтується на провідних західних теоріях, трансформується в інтересах елітних груп (внутрішніх і зовнішніх), не зачіпаючи глибинних основ економіки та інтересів переважної більшості населення.

Теорія дуального розвитку грунтується на принципах системно-структурного аналізу, суть якого, як відомо, полягає в тому, що будь-яка органічна система, передусім економічна, є різнорівневою, ієрархічною, відповідним чином субординованою. Між елементами системи існують відносини залежності і взаємозалежності та певної підпорядкованості.

Окрім того розрив між різними елементами системи не лише не скорочується, а й зростає, що поглиблює дуальність економічного розвитку. Вона елімінується соціальною політикою окремих держав та заходами щодо демократизації міжнародних економічних відносин.

Слід сказати і про наявність переваги своєрідного економічного егоїзму над альтруїзмом, що проявляється в незацікавленості вищих ієрархічних структур у господарському і соціально-політичному розвитку нижчих, у створенні явних чи прихованих перешкод для цього.

Одним з головних недоліків теорії дуального розвитку є її пасивно-споглядацький характер, вона радше фіксує існуюче становище, ніж пропонує шляхи і механізми вирішення складних проблем економічного зростання і розвитку.