22. Роль держави у покращенні суспільного добробуту шляхом мінімізації соціальної нерівності у суспільстві

Держава задля зменшення нерівності у розподілі доходів здійснює примусове переміщення ресурсів, яке веде до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства.

Функцію перерозподілу виконує:

• прогресивна система оподаткування та

• система трансфертних платежів з бюджету, за рахунок яких фінансується програма соціального захисту.

Політика соціального захисту – це система заходів, які захищають населення від економічної та соціальної деградації. Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки і пріоритетів у політиці уряду.

В країнах з ринковою економікою склалася трирівнева система фінансування соціальних програм, яка включає систему соціальних гарантій держави, соціальну допомогу і соціальне страхування.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг всім громадянам та окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету. До них відносяться безкоштовна освіта, медичне обслуговування, пільги по оплаті послуг, які надаються ветеранам війни, інвалідам і інші. Базовим державним соціальним стандартом визначено прожитковий мінімум, який є основою для встановлення розмірів основних державних соціальних гарантій.

Соціальна допомога — це програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий дохід не перевищує певний рівень (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Соціальне страхування — це програми, за якими відповідні кошти отримують усі члени суспільства незалежно від доходів у випадку: виходу на пенсію, у разі інвалідності, тимчасового захворювання, втрати роботи. Фінансування здійснюється за рахунок спеціальних позабюджетних фондів.

Держава відіграє вирішальну роль у перерозподілі доходів, виконуючи цим самим свою соціальну функцію. Держава здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях. 1. Держава може втручатись у процес формування цін на економічні фактори виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів, гарантуючи їм отримання доходів. Це стосується в першу чергу ренти, процента і заробітної плати. Так, політика Національного банку щодо встановлення облікової ставки, ставки рефінансування формує рівень доходів банківського капіталу. А політика заморожування заробітної плати приводить до стримування доходів найманих працівників. Державна підтримка сільськогосподарських цін у більшості країн світу гарантує фермерам отримання відповідного доходу.2. Держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із суб’єктів господарювання. У цьому разі держава змінює результати індивідуального розподілу доходів між економічними факторами виробництва.

Результати перерозподілу можуть проявлятись у формі вертикального перерозподілу (між багатими та бідними за рахунок різного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансферти, субвенції, витрат на охорону здоров’я та освіту, субсидії тощо). Економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох розподільних принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. Здійснюючи принцип соціальної справедливості, держава гарантує своєму громадянину достатній рівень життя, не допускає, щоб він опинився за межею бідності. Із цією метою держава визначає мінімум оплати праці, якого обов’язково повинні дотримуватись роботодавці всіх форм власності. Мінімальна заробітна плата — це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично відпрацьовану повну місячну норму праці (робочого часу) найманого працівника. Такий мінімум не повинен бути нижчим за існуючий у країні прожитковий мінімум. Останній означає мінімальну суму коштів, що необхідна для забезпечення життєдіяльності людини та відновлення її працездатності. На відповідному рівні має визначатись рівень пенсій, виплат інвалідам, малозабезпеченим і громадянам, що втратили робоче місце.

Необхідно так перерозподіляти доходи, щоб досягти компромісу між рівністю та ефективністю. Як інструменти перерозподілу доходів держава використовує податки, акцизи, мита, субсидії, соціальні виплати, формування різного роду фондів суспільного призначення тощо. Кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання міри споживання кожним громадянином. Диференціація розподілу суспільних фондів споживання має визначатися в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

. У 2001 р. Указом Президента України була затверджена Стратегія подолання бідності, згідно з якою були визначені стратегічні напрями подолання бідності: підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці; збільшення доходів від трудової діяльності; соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу; запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями; соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування; поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення; моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

23. Фінансова система України. Об’єкти та суб’єкти регулювання. Податкова політика України.

Фіе сис – ма У. скл – ся з :

- системи держ фінансів

- системи фінансів під – ств приватного сектору

- системи державного регулювання фінансової сфери економіки та окремих ринків (фондовий, страховий та ін).

Фін. пол.. держави – розроблення та прийняття та реалізація рішень щодо мобілізації, розподілу та використання фін рес у державі для забезпечення певних її функцій та задля регулювання фінансової сфери взагалі та окремих ринків зокрема.

Обєкти регулювання:

1. Правова основа (формальні інститути)

2. Кодекси (бюджетний, податковий, митний)

3. Закони У. («Про держ бюджет» і т.д.)

4. Нормативно – правові акти, постанови і розпорядження Каб. Мін. У,

5. Накази Мін. фінансів та Держ казначейської служби

Субєкти державного регулювання фін – ї сфери:

На законодавчому рівні:

- Комітет з питань бюджету ВРУ

- Комітет з питань фінансів, банк – ї діяльності, податкової та митної політики ВРУ;

На рівні виконавчої влади:

- Мін – о фінансів

- Мін – о економічного розвитку та торгівлі

- Держ податкова служба У

- Держ митна служба У

- Держ фін інспекція

- Держ казначейська служба У

- Рахункова палата

- НБУ

- Держ комітет з цінних паперів та фондового ринку

- Нац – й депозитарій У

- Держ Комісія з регулювання ринків фін- х послуг в У

- Держ служба фін моніторингу.

Податкова сис-ма України поєднала в собі принципи європейської (переважання непрямих податків) та американської (прибутковий принцип оподаткування) з базовою метою-ліквідаціядефіциту бюджету.

Становлення України як суверенної, демократичної, правової держави передбачає необхідність проведення соціально-економічних та правових реформ. У цьому контексті потребує реформування та вдосконалення існуюча податкова система України. Реформування податкової системи вимагає чіткого усвідомлення філософії оподаткування, ролі платника податку та правового врегулювання податкової системи України.

Складові податкової системи: податкове законодавство,система оподаткування,сукупність державних податкових органів.

Податкове законодавство Укр: Конституція, Податковий кодекс, Митний Кодекс, нормативно-правові акти,які прийняті на підставі та на виконання податкового кодексу та законів митної справи,чинні міжнародні документи,інші нормативно-правові документи регіонального рівня.

Принципи опдаткового законодавства в Україні:

1. Загальність оподаткування;

2. Рівність;

3. Відповідальність;

4. Презумпція правомірності рішень платника податку;

5. Фіскальна достатність

6. Соціальна справедливість;

7. Економічність оподаткування

8. Нейтральність.стабільність;

9. Рівномірність та зручність сплати;

10. Єдиний підхід до встановлення податку;

Сис-ма оподаткування в Укр. Є 2-во рівнева: 1 рівень-загальнодержавні податки;2 рівень-місцеві податки та збори

Функції податків:фіскальна та регулююча.

Основні бюджетоутворюючі податки:

1. податки з доходів фіз.осіб(15-17%)-основний наповнювач місцевого бюджету;

2. Податок на прибуток підприємств(до 2004 р.-30%,до 1.04.2011 р.-25%,до 1 квітня 2011 р.-23% з поступовим зменшенням до 16% з 1.1.2014 р.

3. ПДВ-20%,з 1.1.2014 р.-17%.

Сис-ма податкових органів:головна держ.податкова адміністрація,ГПА Автономної Республіки Крим,обласні.Київ,Сімферополь,державна податкова інспекція,податкова міліція.

Окремим напрямком сприяння нарощування фін.ресурсів під-ств є надання податкових пільг.

Згідно з традиційним підходом податкові пільги можна поділити на 2 групи:

1)Пільги,що викликані обєктивною необхідністю:

• Пільги під-ствам,які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробніків;

• Пільги під-ствам,які тимчасовоперебувають у скрутних економічних умовах,які виникли не з її вини

• Пільги,що не мають достатнього обгрунтування(пільги як надані окремим платникам податків на засадах протекціонізму через лобіювання.Такі пільги писилюють кризові явища.

Типові форми пільгового оподаткування:

1. Застосування зменшення податкової ставки:

1. Стандартна податкова знижка-надається всім платникам податків:

• Базові(неоподаткований мінімум доходів населення)

• Сімейні знижки

• Знижки для фіз.ос.,які мають особливі умови(діти,утриманці);

• Знижки для фіз.ос. залежно від віку,стану здоровя.

2. Нестандартні-величина залежить від цілей витрат,благодійництва,охорона НС.

1. Податкові вилученняу виглідя:

1. Повне або часкове звільнення обєкта від оподаткування;

2. Повна або частковезвідьнення від податку певного виду дія-сті;

3. Звільнення від податків окремих соціальних груп

4. Податкові канікули

2. Податковий кредит у виглді:

1. Відстрочка податкового платежу

2. Коригування збитків поточного року на прибуток або доходи майбутніх періодів.

Відповідно до критерію регулюваня розподілу фін.ресурсів податкові пільги поділ. На :

1. Соціальні пільги:пільги кінцевим споживачам стосовно ПДВ.

2. Галузеві пільги:

А) на підтримку стагфлюючих галузей;

Б) На підтримку молодих прогресивних під-ств;

Територіальні пільги-спеціальні економічні зони-території пріоритетного розвитку.