3. Предмет філософії. Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпробле-матичніших для неї, оскільки предмет її історично змі­нювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоп­лювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галу­зей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові ди­сципліни (психологія, соціологія, політологія).

Еволюція предмета філософії не є чимось винятко­вим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. То­му при визначенні предмета філософії слід брати до ува­ги не тільки те, яких історичних форм набувала філосо­фія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямова­ності філософії, то її можна трактувати як осягнення все-загального розумом чи інтуїцією.

Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, іс­тина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософи. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принци­пу — Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу.

Філософія передбачає здатність підноситись до всеза-гального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намага­ється пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретич­ним світоглядом.

4. Специфіка філософського знання

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим — теоретичним, тобто заснованим на розумі. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні. Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого. Виникнення філософії засвідчило зрілість духу, його мужність не тільки порушувати проблеми, а й утримувати їх протягом певного часу нерозв'язаними.Однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання. Філософське знання неоднорідне. Вчення про простір і час, про закони і правила мислення максимально наближене до наукового, а такі поняття, як «свобода», «ідеал», «Бог», «добро» і «зло», виходять за межі науки. Це дає підстави стверджувати, що філософія не відповідає всім вимогам науковості, вона принаймні відхиляється від того зразка науки, яким є, наприклад, природознавство. Філософію можна вважати наукою, якщо її розглядати як засноване на розумі знання.

У XX ст. актуальною стала проблема співвідношення філософії та ідеології. Для з'ясування суті проблеми необхідно з'ясувати сутність ідеології. У вузькому розумінні ідеологія — сукупність ідей, цінностей і практичних настанов, які виражають і захищають інтереси певних соціальних спільнот — націй, класів, груп. У ширшому розумінні ідеологія — це дух епохи, нації, залежність ідей від соціального буття, тобто залежність, поза інтересами людей. За такого розуміння ідеологію значно важче відмежувати від філософії. Отже, специфіка філософського знання полягає в тому, що, будучи надзагальним, воно, на відміну від наукового, не має чіткого укорінення у факти. А на відміну від мистецтва, з яким його споріднює оцінювальне відношення до дійсності, філософія все-таки ґрунтується на засадах розуму, передбачає певну, хоч і не чітку, відповідність дійсності.