- •1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду
- •3. Предмет філософії. Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку
- •4. Специфіка філософського знання
- •5. Структура філософського знання
- •6. Функції та методи філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань
- •8. Наука, як спеціалізована форма пізнання та вид діяльності
- •9. «Науки природи» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні)
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського пізнання
- •11. Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт –обє’ктних відношення в процесі пізнання
- •13. Загальнонаукові методи пізнаня (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти та проблеми
- •15. Проблема істини: властивості та функції
- •16. Концепції істини в філософії. Об'єктивна істина та історична правда
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи, категорії. Альтернативи діалектики
- •19. Проблема буття та сущого в філософії. Концепції буття
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції
- •21. Філософське поняття світу
- •22. Категорії буття
- •23. Матерія як філософська категорія
- •24, 25. Час Простір Рух
- •26. Свідомість як філософська категорія
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості
- •28. Властивості свідомості
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності
- •30. Структура свідомості її компонентний та рівневий вияви
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •34. Проблема людини в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції)
- •35. Філософські виміри та наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи)
- •36. Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •39. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства людини
- •40. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури
- •42. Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •43. Класифікація і функції цінностейКласифікація цінностей
- •44. Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні). Проблема справжнії і несправжнії цінностей
- •45. Поняття суспільства. Структура суспільства
- •46. Поняття суб’єкта суспільного розвитку: рід, плем’я, народ, народність, нація, етнос
- •47. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств
- •48. Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки
- •Досократичний період Античної філософії
- •Моральнота логічна проблематика філософії Сократа
- •Філософія Платона і платонізм: онтологія і гносеологія
- •Філософія арістотеля та арістотелізм: онтологія та гносеологія
- •Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
- •Етапи розвитку та загальна х-ка середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика (Аврелій, східні отці церкви)
- •Середньовічна схоластика (проблема універсалій)
- •Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •Загальна х-ка філософії Нового Часу: школи, представники, їдеї
- •Емпіризм як науковий та політико правовий принцип (Бекон, Гоббс, Локк)
- •Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
- •66. Субєктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини( Юм , Берклі)
- •67. Концепції «природного права» , «суспільного договору» , «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії французького Просвітництва (Руссо , Монтескьє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної Філософії ( Фіхте ,Шеллінг ,Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і.Канта
- •70. Напрямки,представники та тенденції сучасної неокласичної філософії хіх – хх ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму,позитивізму та неопозитивізму
- •72. Марксизм та його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз Фрейда та неофрейдизм Юнга та Фрома про побудову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму
- •77. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •79. Філософія національної ідеї
23. Матерія як філософська категорія
Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, то для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Оскільки предметів, тіл — безліч, то матерія — це сукупність тіл, предметів, які містяться у Всесвіті. Декарт розкриває зміст поняття матерії за допомогою трьох категорій: субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому під субстанцією він розуміє самоіснуюче буття — самостійне, самодіяльне: під атрибутом — невід'ємні, загальні, універсальні риси даної субстанції, а під аксиденсом — довільні риси субстанції. Матерія як філософська категорія — незмінна форма або вмістилище всього існуючого у світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об'єктивно-реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.
Системність в організації матерії — не тільки її фундаментальна властивість, вона також визначає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів матерії.
Поняття матерії проходить складний шлях, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Матеріальність світу, як зазначає Ф.Енгельс, доводиться не парою фокусницьких фраз, а довгим і важким розвитком філософії та природознавства.
Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них.Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною.
24, 25. Час Простір Рух
Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). ГЛейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти. акі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І. Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель — як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І.Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.
Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу. Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріло-видної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності. Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів. Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.
Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.