- •1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду
- •3. Предмет філософії. Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку
- •4. Специфіка філософського знання
- •5. Структура філософського знання
- •6. Функції та методи філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань
- •8. Наука, як спеціалізована форма пізнання та вид діяльності
- •9. «Науки природи» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні)
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського пізнання
- •11. Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт –обє’ктних відношення в процесі пізнання
- •13. Загальнонаукові методи пізнаня (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти та проблеми
- •15. Проблема істини: властивості та функції
- •16. Концепції істини в філософії. Об'єктивна істина та історична правда
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи, категорії. Альтернативи діалектики
- •19. Проблема буття та сущого в філософії. Концепції буття
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції
- •21. Філософське поняття світу
- •22. Категорії буття
- •23. Матерія як філософська категорія
- •24, 25. Час Простір Рух
- •26. Свідомість як філософська категорія
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості
- •28. Властивості свідомості
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності
- •30. Структура свідомості її компонентний та рівневий вияви
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •34. Проблема людини в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції)
- •35. Філософські виміри та наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи)
- •36. Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •39. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства людини
- •40. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури
- •42. Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •43. Класифікація і функції цінностейКласифікація цінностей
- •44. Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні). Проблема справжнії і несправжнії цінностей
- •45. Поняття суспільства. Структура суспільства
- •46. Поняття суб’єкта суспільного розвитку: рід, плем’я, народ, народність, нація, етнос
- •47. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств
- •48. Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки
- •Досократичний період Античної філософії
- •Моральнота логічна проблематика філософії Сократа
- •Філософія Платона і платонізм: онтологія і гносеологія
- •Філософія арістотеля та арістотелізм: онтологія та гносеологія
- •Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
- •Етапи розвитку та загальна х-ка середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика (Аврелій, східні отці церкви)
- •Середньовічна схоластика (проблема універсалій)
- •Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •Загальна х-ка філософії Нового Часу: школи, представники, їдеї
- •Емпіризм як науковий та політико правовий принцип (Бекон, Гоббс, Локк)
- •Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
- •66. Субєктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини( Юм , Берклі)
- •67. Концепції «природного права» , «суспільного договору» , «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії французького Просвітництва (Руссо , Монтескьє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної Філософії ( Фіхте ,Шеллінг ,Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і.Канта
- •70. Напрямки,представники та тенденції сучасної неокласичної філософії хіх – хх ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму,позитивізму та неопозитивізму
- •72. Марксизм та його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз Фрейда та неофрейдизм Юнга та Фрома про побудову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму
- •77. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •79. Філософія національної ідеї
38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Можна виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк,
та ін.
39. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства людини
Поняття "Практика" походить від грецького слова "праксис", що в перекладі означає "діяння", "активність", "діяльність". Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомоПід практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом реалізації, практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини, яка включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання; це чуттєво-предметна форма життєдіяльності суспільне розвинутої людини з освоєння природної і соціальної дійсності, а також специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття в цьому світі. Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини.
Досвід — це перш за все сукупність всього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність) і що вона усвідомлює; людина може мати досвід про саму себе, про свої здібності, про свої чесноти і вади, людина також може мати досвід і про думки, ідеї, знання (внутрішній досвід).
У філософії досвід є основою всього непонятійного знання про дійсність. До досвіду повинна зводитися вся наука, вона повинна бути достовірною; в той же час пізнанню не можна зупинятися тільки на досвіді. Навпаки, досвіду належить бути впорядкованим, звіреним, об'єднаним за допомогою мислення і навіть виправленим та доповненим.
Значення і важливість досвіду були досліджені Кантом в «Критиці чистого розуму»: досвід є головний продукт нашого розуму. З нього починається все пізнання Але думки досвіду ніколи не є строго, а завжди тільки приблизно, загальними.