- •1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду
- •3. Предмет філософії. Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку
- •4. Специфіка філософського знання
- •5. Структура філософського знання
- •6. Функції та методи філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань
- •8. Наука, як спеціалізована форма пізнання та вид діяльності
- •9. «Науки природи» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні)
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського пізнання
- •11. Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт –обє’ктних відношення в процесі пізнання
- •13. Загальнонаукові методи пізнаня (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти та проблеми
- •15. Проблема істини: властивості та функції
- •16. Концепції істини в філософії. Об'єктивна істина та історична правда
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи, категорії. Альтернативи діалектики
- •19. Проблема буття та сущого в філософії. Концепції буття
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції
- •21. Філософське поняття світу
- •22. Категорії буття
- •23. Матерія як філософська категорія
- •24, 25. Час Простір Рух
- •26. Свідомість як філософська категорія
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості
- •28. Властивості свідомості
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності
- •30. Структура свідомості її компонентний та рівневий вияви
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •34. Проблема людини в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції)
- •35. Філософські виміри та наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи)
- •36. Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •39. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства людини
- •40. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури
- •42. Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •43. Класифікація і функції цінностейКласифікація цінностей
- •44. Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні). Проблема справжнії і несправжнії цінностей
- •45. Поняття суспільства. Структура суспільства
- •46. Поняття суб’єкта суспільного розвитку: рід, плем’я, народ, народність, нація, етнос
- •47. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств
- •48. Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес
- •Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки
- •Досократичний період Античної філософії
- •Моральнота логічна проблематика філософії Сократа
- •Філософія Платона і платонізм: онтологія і гносеологія
- •Філософія арістотеля та арістотелізм: онтологія та гносеологія
- •Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
- •Етапи розвитку та загальна х-ка середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика (Аврелій, східні отці церкви)
- •Середньовічна схоластика (проблема універсалій)
- •Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •Загальна х-ка філософії Нового Часу: школи, представники, їдеї
- •Емпіризм як науковий та політико правовий принцип (Бекон, Гоббс, Локк)
- •Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
- •66. Субєктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини( Юм , Берклі)
- •67. Концепції «природного права» , «суспільного договору» , «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії французького Просвітництва (Руссо , Монтескьє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної Філософії ( Фіхте ,Шеллінг ,Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і.Канта
- •70. Напрямки,представники та тенденції сучасної неокласичної філософії хіх – хх ст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму,позитивізму та неопозитивізму
- •72. Марксизм та його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз Фрейда та неофрейдизм Юнга та Фрома про побудову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму
- •77. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •79. Філософія національної ідеї
76. Філософія постмодернізму
Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Поняття " постмодернізм " позначає ситуацію в культурній самосвідомості країн Заходу, що склалася в кінці XX сторіччя . Дослівно цей термін означає " післясучасність ".
В культурі ХХ ст. формується таке явище як постмодернізм, витоки якого пов’язані з ідеями С.Кірк’єгора, Ф.Ніцше, Ф. де Сосюра, З.Фрейда в філософії, Ш.Бодлера в мистецтві… Постмодернізм виникає спочатку в художній культурі США, Франції і поширюється на філософію, політику, науку, релігі
Якщо культура “модерну” кожної епохи озиралась на античність, інколи і критикувала її, але ніколи з нею не поривала, не поривала з традицією. Постмодернізм протиставив себе історії і традиції , порвав з нею, відмовився від порівняння з минулим, висуває принцип “нового”, “нового” як такого, “нового” самого по собі. Негативне, навіть агресивне відношення до традиції, класики – норма культури постмодернізму.
Постмодернізм відмовився від “законодавчого” розуму, який направлений на пошук наукової істини, замінює його інтерпретативним розумом. Згідно якого один і той самий текст може бути по-різному тлумачитись, а критерій істинного тлумачення відсутній.
До специфічних особливостей постмодерністського діскурсу відносять:
- Відмова від категорій істина, причинність, сутність, мета означає відмову від категоріально-понятійної ієрархії, що характеризує науково-дослідницький і літературний текст в модерні.
- Поняттям “метафізика”, “трансцендентне”, які мали суттєве значення в дискурсі модерну, постмодернізм протиставляє “іронію”, “імманентне”.
- Якщо модерн намагався досягти “визначеності” (наука, філософія), то постмодерн робить поняття “невизначеність” одним із центральних.
- Потсмодернізм орієнтується не на створення, творчість, синтез, а на “деконструкцію”, “деструкцію” попередніх структур інтелектуальної практики.
Представниками філософії постмодернізму є: Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ж.Дерріда, Ж.Делез, Ж.Лакан, Ж.-Ф.Ліотар, Р.Рорті, М.Фуко
77. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
Незважаючи на те що філософія братських шкіл була обмеженою, своїм розвитком вона спонукала до нових творчих пошуків, які й відбувалися у філософії видатних діячів Києво-Могилянської академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київського богоявленського братства.
У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а, швидше, використанням на українському ґрунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творцем природи. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину в Божій діяльності створеної природи. Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії проблемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, пріоритетного значення вони надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхідності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.Виникнення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілого ряду світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповідь, повчання та ін.Філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення й централізації держави для відсічі іноземними загарбникам, необхідності розвитку культури та освіти.На початку XII ст. з'явилася «Повість минулих літ», автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестора. Вона є не лише літературним твором, а й однією із пам'яток філософської думки Філософське звучання мають «Слово про закон і благодать» (митрополит Іларіон), «Посланіє» (Климент Смолятич), «Златоуст» (КирилоТуровський) та інші твори.«Слово о полку Ігоревім» є не тільки видатною пам'яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.
.78. «Філософія серця» ,самопізнання,вчення про три світи у Г.Сковороди
Філософія серця, яка єднає віру і розум, беручи початок у філософії отців церкви, істотною мірою відбилася в історії української думки і у вченні Сковороди. На думку Сковороди, серце є осереддям людського у людині, воно є органом самопізнання і тією силою, що проводить людину шляхом самовдосконалення.Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи. З погляду головної проблеми філософії Сковороди, якою є проблема людського щастя, це вчення конкретизує розуміння шляху до досягнення цієї мети.Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур. У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незлічених світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є око його, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх».
Разом з тим, не обмежуючись протиставленням двох натур, Сковорода постійно підкреслював їх невід’ємний зв’язок. Невидима натура визначає сутність всього сущого і існує лише у видимій натурі. Натура видима є мовби тінню, що невід’ємно пов’язана з тим, відбиттям чого вона є. І оскільки невидима духовна натура не має обмежень, ані в просторі, ані в часі, оскільки вічною є й тінь її – матерія.Погляд на людину – мікрокосм, що є невід’ємною частиною макрокосму, активно розробляється за доби Відродження . Аналогічні ідеї, як вже зазначалося, обгрунтовувались у Києво-Могилянській академії. Симеон Полоцький, крім мікрокосму та макрокосму, виокремлює і третій світ – світ першообразний (Бог).На відміну від своїх попередників, Сковорода в окремий світ виокремлює Біблію як сутнісний вияв надприродної реальності, що утворює символічний світ, через який можливим є осягнення невидимої натури (Бога).Сковорода вказує, що субстрат тілесного світу утворюють чотири елементи – вогонь, повітря, вода і земля. В “Діалозъ или разглаголъ о древнем миръ” великий світ Сковорода називає старим світом, бо його давно й усі знають. На відміну від нього новий світ відкривається лише тим, хто за видимим бачить невидиме. У цьому розумінні старий світ є тінь нового світу. Новий світі – вічний і незмінний, натомість старий світ – мінливий, перебуває в постійному русі. Отже, макрокосм є антиномічним за своєю будовою і складається із видимого і невидимого, старого і нового світів.