79. Поняття, структура та джерела кримінального права України.

Кримiнальне право – система(сукупність) юридичних норм, встановлених вищим законодавчим органом - Верховною Радою України, що визначають, якi суспiльно небез­печні діяння є злочинним і які покарання застосовуються до осіб що їх вчинили.

Кримiнапьне право має двоєдине зав­дання:

- захист особи, держави, суспільства від злочинних посягань;

- запобiгання злочинам

Норми кримiнального права подiляються на Загальну i Особливу частини.

Норми 3агальної частини закрiплюють принципи', завдання, основні iнститути кримiнального права. Вони визначають пiдстави кримiнальної вiдповiдальності, чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторi, поняття злочину, його види та стадii, вину та ii форми, покарання та загальнi засади призначення покарання, підстави та порядок звільнення від покарання та ін. Система 3агальноi частини складаеться з 15-ти розділів, якi розташованi в певнiй послiдовностi.

Особлива частина вмiщує норми, якi визначають зло­чинність i караність конкретних дiянь. Boнa налiчує 20 розділів, систематизованих за групами суспільних відносин, на якi посягають злочини. Зокрема, роздiл 1 вмiщус злочини проти головних цiнностей державностi - основ на­цiональноi безпеки Украiни, роздiл ІІ передбачас злочи­ни проти життя i здоров'я людини.

Загальна i Особлива частини кримiнального права органiчно пов'язанi мiж собою. Норми Особливоi частини базуються на нормах Загальноi частини. Наприклад, не­можливо застосувати певний вид покарання за злочин, передбачений в Особливiй частивi, не враховуючи по­ложення щодо мети, видів, порядку призначення всіх покарань, якi закрiпленi в Загальнiй частинi.

80. Підстави кримінальної відповідальності. Поняття злочину та його ознаки.

Кримінальна відповідальність в Україні встановлюється Кримінальним кодексом, який ґрунтується на Конституції України та загальних принципах і нормах міжнародного права.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину – системи об’єктивних та суб’єктивних його елементі. Склад злочину є теоретичною юридичною конструкцією і, не має законодавчого визначення, але є дуже важливим у законотворчій, науковій та правозастосовній сферах кримінального права.

Злочин – суспільно небезпечне, протиправне, винне та карне діяння, що посягає на суспільні відносини, які знаходяться під охороною кримінального закону.

Сукупність злочинів поділяють: за ступенем тяжкості – невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, за ознакою схожості родового об’єкта – усі злочини, розподілені у розділі Особливої частини КК Кураїни, за формою вини – умисні та через необережність.

81. Склад злочину та зміст його елементів

Склад злочину – система об’єктивних та суб’єктивних його елементів.

Об’єктом злочину є суспільні відносини, яким злочином заподіюється шкода, інтереси та блага, проти яких спрямоване злочинне діяння.

Предметом злочину є речі матеріального світу, відносно яких чи проти яких скоєне злочинне діяння.

Класифікація об’єктів злочину: загальний об’єкт; родовий об’єкт; безпосередній об’єкт.

Об’єктивна сторона злочину – зовнішній прояв злочину, що характеризується такими обов’язковими та факультативними ознаками: суспільно небезпечне протиправне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діями та наслідками, факультативні ознаки вчення злочину.

Суб’єктивна сторона злочну – внутрішнє психічне ставлення особи до свого діяння, що має такі обов’язкові та факультативні ознаки: Вина - вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності; Умислу (прямий та непрямий, теор. класиф.: заздалегідь продуманий та той, що виник раптово; Необережності (самовпевненість та недбалість); існує поняття подвійної форми вини – сполучення різних форм вини як психічного ставлення стосовно різних ознак об’єктивної сторони; мотив; мета.

Суб’єкт злочину – елемент складу злочину, який являє собою сукупність обов’язкових та факультативних ознак, що дозволяє притягати особу до кримінальної відповідальності.

Обов’язковими ознаками є наявність скоєння діяння: тільки фізичною та одною особою.

Неосудність – неможливість усвідомлення та керування особою своїми діяннями під час вчинення нею суспільно небезпечного діяння внаслідок уродженого недоумства, хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого тану психіки.

Також є обмежена осудність – дає змогу суду приймати рішення про застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, визнаних обмежено осудними.

Спеціальним суб’єктом може бути особа, яка крім вказаних обов’язкових, має додаткові ознаки, необхідність яких визначається у складах конкретних злочинів.