16.Соціальна структура та соціальна стратифікація.

Соціальна структура населення – це сукупність і взаємодія у с-стві різних прошарків, класів.

Соціальний престиж – це повага, якою користується людина( чи професія або виконувана діяльність) у с-стві.

Соціальний статус – це той рівень соціального престижу, який досягнутий певною людиною.

Соціальний престиж і соціальний статус передбачають, що людина, яка їх має, отримує пристойний рівень доходів, але у випадках соціальної деформації соціальний престиж і соціальний статус можуть не відповідати рівню доходів.

Соціальна стратифікація с-ства – це розподіл с-ства на вертикально розташовані ієрархічні страти, члени яких характеризуються приблизно однаковим рівнем доходів, освітнім рівнем, культурним рівнем, проведенням дозвілля.

На стратифікацію впливає:

1. Рівень доходів.

2. Освіта.

3. Доступ до влади.

4. Зв’язки.

Форми стратифікації:

1. Класи.

2. Варни.

3. Станова

4. Стратова

Має бути у трикутнику:

Верхній прошарок -5-7%, Середній – 70-80%, Нижній – до 25%.

Має бути у шестикутнику:

1.Вищий клас верхнього прошарку

2.Нижній клас верхнього прошарку – Гейц

3.Верхній клас середнього прошарку – підприємці, юристи – білі комірці

4.Нижній клас середнього прошарку – середні підприємці, лікарі, вчителі, професори – Блакитні комірці.

5.Вищий клас нижнього прошарку- студенти

6.Нижній клас нижнього прошарку – середні робітники.

17.Поняття та основні види соціальної мобільності. Тенденції соціальної мобільності в Україні.

Соціальна мобільність – це можливість переходу людей з однієї страти до іншої. Соціальна мобільність буває горизонтальною і вертикальною. Горизонтальна соц. мобільність – це переміщення людини з одного класу в інший , але в межах однієї страти. Вертикальна с.м. передбачає можливість переміщення з однієї страти до іншої. Відповідно вона може відбувати у двох напрямках – підвищення або пониження.

Кожна людина безпосередньо пов’язана із своєю стратою, в межах якої відчуває психологічний комфорт і розуміє та приймає правила поведінки, характерні для представників даної страти. Але існують люди, які випали з однієї страти, але поки не приєдналися до іншої страти( маргінали).

Агенти соціальної мобільності:

1. Освіта.

2. Рівень доходів.

3. Ініціативність та підприємливість.

4. Доступ до влади.

5. Армія.

6. Церква.

В Україні, яка являє собою перехідну країну, спостерігається соціальна деформація, яка впливає на соціальну мобільність населення, а також на стратифікаційні тенденції у с-стві. Насамперед, вона проявляється в тому, що рівень доходів в українському с-стві не відповідає соціальному престижу та соціальному статусу. Основним принципом стратифікації в Україні є рівень доходів. Невідповідність між виконуваною працею і рівнем доходів, яка тягне за собою невідповідність між соціальним престижем і доходами.

18.Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Ця категорія фіксує не будь-які зміни в тих чи інших суспільних сферах, а лише ті, що створюють у часі якісно різні стани соціальної взаємодії на рівні соціальних систем, соціальної стратифікації, соціальних інститутів, соціальних організацій чи будь-яких інших об'єктів, що відповідають предмету соціології. Сучасні соціологічні теорії соціальних змін залежно від інтерпретації головних чинників можна досить умовно поділити на три різновиди: а) соціокультурні теорії — пов'язують соціальні зміни з динамікою духовної сфери суспільства (система цінностей, ідеології, способи накопичення та поширення знань, світоглядні орієнтири, наука і т. ін.); б) технологічні теорії — виводять зміст та спрямування соціальних змін з особливостей техніко-технологічного розвитку матеріального виробництва в) соціально-економічні теорії — намагаються пояснити соціальні зміни через встановлення змісту взаємодії економічного базису та надбудови. Соціологічний аналіз соціальних змін передбачає виділення певних ознак, що створюють їх якісну визначеність: а) процесуальність, б) масовий характер в) суспільно зумовлені зміст, джерела та результати, г) наявність причинно-наслідкових зв'язків як у структурі самого процесу змін, так і з зовнішнім середовищем.

Модернізація — це перехід від доіндустріального до індустріального (в сучасних умовах — постіндустріального) суспільства, що передбачає рішучі зміни в усіх сферах суспільного життя. Модернізація може відбуватися двома шляхами:

1)органічна модернізація. Особливістю такого шляху є те, що органічна модернізація починається з поступової зміни цінностей, культурних стандартів, світогляду. Тобто має бути усвідомлена потреба у відповідних їй змінах, мають сформуватися ціннісні підвалини нового типу соціальних відносин

2)неорганічна модернізація, що відбувається як «відповідь на виклик» розвинутіших країн. Вона починається і концентрується у сфері економіки та політики. Під впливом економічних та політичних змін починає змінюватися соціальна система, ціннісна структура суспільства.

19. Концепція середнього класу є суттєвим елементом теорії постіндустріального суспільства (Дж. Гелбрейт, Р. Арон, 3. Бжезинський).Функції середнього класу:

• вихователь і постачальник висококваліфікованої робо­чої сили;

• основний платник податків;

• внутрішній інвестор економіки, економічний донор;

• носій демократизації суспільства;

• стабілізатор суспільства, гарант його   політичної міц­ності, "буфер" між крайнощами в соціальній піраміді -вищими та нижчими верствами.

Деякі "праобрази" цього поняття можна відшукати ще у вченні Аристотеля про середній елемент, який, на думку класика, складають не зовсім бідні, але й не надмірно багаті люди, котрі мають становити фундамент поліса - міста-держави, його міцну основу і слугувати запорукою справедли­вої та стабільної держави. Саме за ці міркування Аристотеля інколи називають "ідеологом здорового глузду середнього класу".

Середній клас сформувався на Заході під упливом соціально-еконо­мічних зрушень і, зокрема, унаслідок науково-технічної революції.

Для України, як і для інших перехідних суспільств, характерні такі особливості серед­нього класу: • Україна переживає початкову стадію формування серед­нього класу, що перебуває лише в зародку; • формування середнього класу в Україні відбувалося пере­важно не шляхом домінування особистісних духовних рис, (професіоналізму, освіченості, працелюбства, вольових устремлінь і власних здобутків), а внаслідок "уміло" про­веденої приватизації, доступу до бюрократичних інституцій, що здійснювали роздержавлення тощо; • для України характерна ситуація  паралельного існування ніби двох середніх класів: один - середній за прибутками, але із сумнівними життєвими та моральними цінностями; другий - загалом відповідає західним критеріям, окрім еконо­мічних; • наявна проблема кількісних параметрів середнього класу. За деякими оцінками, він становить 15 % від усього населення, тому не здатний виконувати роль стабілізатора суспільства, гаранта політичної стабільності; •  специфіка середнього класу в Україні полягає в тому, що він утворюється не на базі розвитку реального виробни­цтва, а переважно від обслуговування класу багатих; • подальший розвиток середнього класу в Україні пов'яза­ний з успішними економічними реформами, а також із по­верненням у коло середнього класу численної інтелігенції, що і становить осердя останнього в західних країнах.