2.4. Андорра – останній протекторат Європи

Національне свято – Різдво Богородиці, 8 вересня (1278 р. – оформлення спільного сюзеренітету Франції й Іспанії).

Князівство Андорра (Principat d’Andorra) – держава, розташована в Південно-Західній Європі, у Східних Піренеях, що межує з Францією (56,6 км) та Іспанією (63,7 км).

Територія країни становить 468 км². Ландшафт країни – високі скелясті гори та глибокі вузькі міжгірські долини (найвища точка – гора Кома-Педроса – 2946 м; найнижча – Ріу-Рунер – 840 м). Клімат помірний: снігова та холодна зима, тепле й сухе літо.

Природні ресурси країни обмежені, в основному, це – гідроенергія, мінеральна вода, ліс, залізна руда, свинець. Рілля займає лише 4 % території країни, пасовиська становлять 45  %, ліси – 35 %.

Населення становить 69,9 тисяч чоловік (за даними на липень 2004 року), з яких іспанців – 43 %, андорців – 33 %, португальців – 11 %, французів - 7 %, інші складають 6 %. Офіційна мова – каталанська, крім того, широко застосовуються французька й іспанська. Андорра є монорелігійною країною: католицизм сповідує 99 % населення. Столиця – м. Андорра-ла-Велья.

Довгий час Андорра перебувала в ізоляції та бідності; лише після Другої світової війни досягла помітного процвітання завдяки туризму та банківській діяльності, які з 50-х років ХХ століття відіграють все більшу роль в економіці Андорри.

Традиційне заняття жителів – сільське господарство. Прибутки від туризму, головної галузі невеликої, але стабільної економіки Андорри, складають приблизно 80 % від ВНП. Країну щорічно відвідують приблизно дев’ять млн. туристів, яких приваблює режим безподаткової торгівлі, літні та зимові курорти.

Ця стабільність останнім часом похитнулася, оскільки економіки сусідніх Франції й Іспанії стали відкритими, що забезпечило доступність товарів та зниження тарифів. Банківський сектор, який має статус „податкової гавані”, здійснює вагомий внесок в економіку. Виробництво сільськогосподарської продукції обмежене через нестачу посівних площ, тому більшість продовольчих товарів імпортується. В розведенні домашніх тварин головну роль відіграє вівчарство. У промисловості переважає виробництво цигарок, сигар та меблів. Андорра – член Митного союзу ЄС, тому на неї розповсюджуються правила ЄС (відсутність тарифів) стосовно торгівлі промисловими товарами, а щодо сільськогосподарської продукції – не розповсюджуються.

Стабільність в економіці та відсутність податку на прибуток приваблює в країну чимало іммігрантів (як легальних, так і нелегальних).

Історія Андорри недостатньо висвітлена в документах. За однією з версій, спочатку на цій території жили баски, і назва країни має баскське походження. В І столітті ці землі ввійшли до складу Римської імперії, а в VІІ були захоплені маврами.

Перша згадка про Андорру як самоврядну територію відноситься до 805 року, але датою заснування держави вважається 819 рік, коли громади чабанів отримали право незалежності. В ІХ столітті король франків подарував ці землі єпископу Ургельському, пізніше вони стають феодальним володінням французьких графів де Фуа та іспанських єпископів Ургельських. 1278 року між ними була укладена угода про спільний сюзеренітет Франції та Іспанії над Андоррою („акт-пареаж”). Надалі права графів де Фуа перейшли до королів, а потім − до президентів Франції.

До 1993 року Андорра офіційно була феодальним князівством під подвійним протекторатом Франції й Іспанії. Договір про добросусідство і співробітництво між Королівством Іспанія, Французькою Республікою і Князівством Андорра, укладений у 1993 році, закріпив її новий самостійний статус. Відповідно до укладених із Францією та Іспанією договорів, глави дипломатичних місій цих двох країн представляють інтереси Андорри в інших країнах, на міжнародній арені, здійснюють контроль за законодавством і судочинством у країні, забезпечують зв’язок й освіту. 27 липня 1993 року Андорра стала членом ООН.

Андорра – унітарна держава. За адміністративно-територіальним устроєм вона поділяється на сім громад (parrognia): Андорра-ла-Велья, Канільо, Ла-Масана, Ордіно, Сан-Джулія-де-Лорія, Енкам, Ескальдес-Енгордані.

За формою правління – це парламентське князівство. За державним ладом – парламентська демократія (з березня 1993 року).

Чинна Конституція, схвалена 74 відсотками андоррців на референдумі 14 березня 1993 року, прийшла на зміну Основному законодавчому акту 1866 року. Згідно нової конституції, спільне управління країною главою французької держави та єпископом м. Сео-де-Ургель (Іспанія) (співпринципат), яке тривало сім століть (з 1278 року), було замінене принципом народного суверенітету, а Андорру – проголошено парламентським князівством.

Колишні співправителі країни – президент Франції та єпископ Ургельський – зберегли статус конституційних глав держави з повноваженнями з підготовки міжнародних договорів, забезпечення внутрішньої безпеки та оборони країни. Вони здійснюють ці функції через своїх представників.

З 1993 року в Андоррі діє змішана виборча система: одна половина парламенту обирається за пропорційною системою, інша – за мажоритарною системою.

Законодавчим органом є однопалатний парламент – Генеральна рада Рівнин Андорри (Conseіl General de las Valls) – один із найстаріших в Європі (створений у 1419 році). Генеральна рада складається з 28 депутатів (по чотири від кожної з семи общин), які обираються на чотири роки. Половина членів оновлюється кожні два роки. Генеральна рада наділена широкими повноваженнями: контролює діяльність уряду й інших органів влади, затверджує бюджет держави, обирає голову парламенту (Генерального синдика) та його заступника. Останні парламентські вибори відбулися 24 квітня 2005 року.

Глава уряду представляє більшість у парламенті, обирається ним і є підзвітним йому.

Перші політичні партії в країні почали з’являтися лише у 1975-1976 роках: Ліберальний союз (Ліберальна партія Андорри), Національна демократична група, Національна демократична ініціатива, Нова демократія, Союз народу Ордіно та інші.

Таким чином, Андорра є прикладом маленької гірської країни, економіка якої живе з туризму й сільського господарства. Попри відсталість і карликові розміри, Андоррі вдається успішно долати труднощі, що виникають, успішно модернізувати свою політичну та економічну систему.