1.2. Основні етапи конституційного розвитку Королівства Бельгія

Національне свято – День нації, 21 липня (сходження на престол короля Леопольда І, 1831 р.).

Королівство Бельгія (Royame de Belgique) – держава на північному заході Європи, що межує з Нідерландами (450 км), ФРН (167 км), Люксембургом (148 км) і Францією (620 км).

Територія Бельгії становить 30,5 тисяч км²; на терені країни виділяються три природні райони: берегова рівнина, центральне плато та гори Арденни. Берегова рівнина на північному заході країни складається з піщаних дюн і польдерів. Центральне плато – горбиста область із родючими ґрунтами. Стародавні Арденни, зруйновані ерозією, лежать на південному сході Бельгії, продовжуючись у Франції. Найвища точка – гора Ботранж – 694 м. Клімат помірний: м’яка зима, прохолодне літо; дощі, вологість, хмарність. Бельгія має обмежені природні ресурси: ^{вапно, невеликі запаси залізної руди,} кам’яне вугілля та природний газ.

Населення Бельгії складає 10,38 млн. чол. (липень 2006 року). До нього входять різноманітні етнічні групи: фламандці – 58 %, валлони – 31 %, італійці, німці та інші – 11 %. Відповідно, населення Бельгії розмовляє кількома мовами - фламандською (58 %), французькою – (32 %), німецькою (10 %); офіційними визнані дві перші, німецька користується культурною автономією. Релігія: католицизм сповідує 85 % населення, протестантизм та інші – 15 %. Столиця – Брюссель; інші великі міста: Антверпен, Гент, Льєж, Бастонь, Брюгге, Монс, Намір.

^{Основними галузями економіки Бельгії є металургія (виробництво чавуну та сталі), суднобудування, хімічна, текстильна, харчова, електронна, цементна промисловість, обробка алмазів (Антверпен – найбільший „діамантовий” центр у світі), переробка сільськогосподарської продукції. Природні умови Бельгії вважаються найсприятливішими для сільського господарства у Західній Європі, але для сільськогосподарських потреб використовується лише четверта частина території.}

^{Бельгія характеризується найсприятливішим у світі інвестиційним кліматом. Яскравим свідченням цього може бути той факт, що Королівство посідає перше місце в світі за виробництвом автомобілів на душу населення, не маючи при цьому жодної власної національної марки в цій галузі.}

^{Економіка Бельгії значною мірою залежить від міжнародної торгівлі. Найбільша частка зовнішньої торгівлі припадає на країни ЄС; головними торговельними партнерами є Німеччина, Нідерланди, Франція і Велика Британія.}

У ІІІ сторіччі до н.е. терени країни населяли кельтські племена белгів. У 57 році до н.е. ця територія, після завоювання її Юлієм Цезарем, стала римською провінцією Белгіка або Бельгійська Галлія (пізніше Фландрія).

У ІV сторіччі на територію Бельгії переселилися германські племена; в V столітті вона увійшла до складу Франкської держави. 843 року західна частина країни відійшла до Західно-Франкського королівства, там сформувалося графство Фландрія. Східні території стали частиною герцогства Лотарингія, дещо пізніше виникло герцогство Брабант. У 1384 році Фландрія ввійшла до складу Бургундської держави, а 1430 року до неї приєднався Брабант. Брюссель став резиденцією бургундських герцогів.

У 1482 році Бельгія була завойована Іспанією. 1714 року іспанське панування в країні змінилося австрійським. Лише в 1794 році територія Бельгії була звільнена від австрійців та приєднана до Франції. У 1815 році за рішенням Віденського мирного конгресу, що підвів підсумки епохи наполеонівських воєн, Бельгія ввійшла до складу Нідерландів.

Самостійна бельгійська держава виникла після поділу Нідерландів. Він був наслідком складної взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників, зокрема, політичного компромісу, якого досягли з цього приводу тогочасні великі європейські держави, і визвольної боротьби населення самої країни. Країна здобула незалежність 4 жовтня 1830 року. Одночасно було оголошено про її вічний нейтралітет.

Після Другої світової війни в країні загострилися міжнаціональні відносини між фламандцями та валлонами. У листопаді 1945 року Валлонський національний конгрес виступив з вимогою надання Валлонії автономії в рамках єдиної держави. У Фландрії розвивалися аналогічні процеси. Щоб знайти оптимальне вирішення національного питання, урядом Бельгії у 1948 році було створено Дослідницький Центр для пошуків національного вирішення соціальних, політичних і юридичних проблем різних регіонів країни. Постійні конфлікти між двома найбільшими етнічними спільнотами сприяли процесу поетапної „федералізації” країни.

Вперше Конституція Бельгії була прийнята у 1831 році. Вона неодноразово переглядалася. Конституційна реформа, що розпочалася з 1970 року, призвела до офіційного перетворення країни на федеративну державу з 1 січня 1989 року.

Найважливіші зміни до Конституції були зроблені в 1988 – 1993 роках. При цьому спочатку було зафіксовано існування трьох культурно-лінгвістичних спільнот: фламандськомовної, франкомовної та німецькомовної, потім були утворені три економічно автономні лінгвістичні регіони: Фландрія, Валлонія і Брюссель (його офіційно визнано двомовним). Остаточно федеративну реформу було закріплено в поправках до Конституції від 14 липня 1993 року.

У лінгвістичних спільнотах (французька, фламандська й німецька) та лінгвістичних регіонах (нідерландський – на півночі, французький – на півдні й двомовний Брюссельський, що налічує 80 % франкофонів і 20 % фламандців – у центрі) створені відповідні представницькі та виконавчі органи. Спільноти здійснюють автономію в сферах культури, нації, освіти, туризму тощо; вони наділені повноваженнями укладати міжнародні договори.

Разом з тим, у адміністративно-територіальному відношенні Бельгія все ще ділиться на десять провінцій – по п’ять у Фландрії й Валлонії. Таким чином, особливістю її федеративного устрою є паралельне функціонування двох видів суб’єктів федерації – мовних спільнот і регіонів. Валлонський, Фламандський і Брюссельський регіони мають територіально-економічну автономію, наділені широкими повноваженнями, мають власні уряди й ради (законодавчі органи).

За формою правління Бельгія – конституційна спадкова монархія. у випадку відсутності спадкоємця–принца король не має права без згоди парламенту призначити собі спадкоємця. З 9 серпня 1993 року королем бельгійців (офіційний титул) є Альберт ІІ, який змінив на престолі Бодуена І (правив у 1951 – 1993  рр.).

Конституція 1831 року проголосила принцип поділу влади: законодавча влада здійснюється королем і парламентом, виконавча – королем і урядом, судова – судами. Законодавчі повноваження належать королю і парламенту – Федеральним Палатам (Chambres Federales). Їх дві – палата представників і сенат. З 1970 року обидві палати є рівноправними.

До складу палати представників входить 150 депутатів, які обираються на чотири роки шляхом прямих виборів за системою пропорційного представництва. Сенат складається з 71 сенатора, з яких один – спадкоємець корони, 40 обираються прямими виборами (25 у Фландрії і 15 у Валлонії), по 10 чоловік – зі складу Фламандської ради і Ради французької спільноти, один – від Ради німецькомовної спільноти, і, відповідно, по шість і чотири нових члени кооптують сенатори-фламандці та сенатори–франкофони. Строк повноважень сенату також складає чотири роки. Відповідно до реформи 1921 року право бути обраним у сенат обмежено певними умовами (зокрема, майновим цензом), які не передбачені при виборах у палату представників. Тим самим підкреслюється особлива роль сенату.

Право таємного голосування діє в Бельгії з 1877 року; 1919 було введено загальне рівне виборче право для чоловіків і частково – для жінок. З 1948 року загальне виборче право було розповсюджене на усіх жінок-виборців. Останні парламентські вибори відбулися 18 травня 2003 року.

До палати представників пройшли як фламандські партії Фламандські ліберали й демократи (15,4 % голосів), Соціальна прогресивна альтернатива (14,9 %), Християнські демократи і Фландрія (13,3 %), праворадикальний Фламандський інтерес (11,6 %), так й франкомовні Соціалістична партія (13 %), Реформістський рух (11,4 %), Гуманістичний і демократичний центр (5,5 %) та Еколо (3,1 %).

Бельгію часто називають перехрестям Західної Європи; більшість західноєвропейських столиць знаходиться в межах 1000 кілометрів від Брюсселя, який є місцем перебування головних органів ЄС та НАТО.

Створений 1921 року економічний союз між Бельгією та Люксембургом – Белюкс (Belgium-Luxembourg Economic Union, BLEU) був однією з перших спроб впровадження в життя ідеї економічної інтеграції західноєвропейських держав. Після Другої світової війни Бельгія увійшла спочатку до митного (1947 р.), а пізніше – економічного (1958 р.) союзу Бенілюкс.

Саме в столиці Бельгії 17 березня 1948 року був укладений Брюссельський Пакт про Західний союз. У вересні 1948 року на базі Брюссельського пакту було створено Організацію оборони Західного Союзу. 1949 року Бельгія увійшла до НАТО та стала однією з держав-засновниць Ради Європи. У 1951 році Бельгія стала державою-засновницею Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі (ЄСВС), а у 1957 – ще двох інших співтовариств – Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).

Згідно з Договором про економічну, соціальну і культурну співпрацю та колективну самооборону від 23 жовтня 1954 року, який замінив підписаний у 1948 році Брюссельський Пакт, пристосувавши його до нових тенденцій розвитку в Європі, Бельгія ввійшла до Західноєвропейського Союзу (ЗЄС). Саме до Брюсселя було перенесено з Парижа штаб-квартиру НАТО у зв’язку з виходом Франції з військової організації НАТО в 1967 році

Підводячи підсумок, слід зазначити, що, незважаючи на численні етнонаціональні проблеми, Бельгії вдалося створити міцну демократію та соціальну ринкову економіку, яка дозволяє підтримувати один з найвищих у Західній Європі рівень життя населення. Економічні успіхи стали міцною засадою на лише соціальної і політичної стабільності всередині країни, але й поступового перетворення її у фактичну „столицю” Європейського союзу завдяки плавному процесу концентрації у Брюсселі європейських та євроатлантичних політичних інституцій.