2.1. Особливості державного устрою та підвалини економічного успіху Монако

Національне свято – Національний день, 19 листопада.

Князівство Монако (Principante de Monaco) – одна з найменших держав світу (територія становить 1,95 км²), розташована в Західній Європі, на південному середземноморському узбережжі Франції, недалеко від кордону з Італією.

Рельєф горбистий, пересічний, скелястий. Найвища точка Мон-Ажель – 140 м.

Клімат –– середземноморський, з м’якою вологою зимою та жарким сухим літом. Природні ресурси відсутні.

Економічний розвиток країни прискорився наприкінці ХІХ століття завдяки будівництву залізниці, що з’єднала країну із Францією, й відкриттю казино. Саме тоді м’який і сприятливий клімат князівства, прекрасні мальовничі краєвиди, близькість до великих й багатих держав Європи та азартна гра визначили перетворення Монако на всесвітньо відомий центр туризму та розваг.

Найважливішими галузями промисловості є туризм, будівництво, незначне виробництво промислових і споживчих товарів. Індустрія туризму почала розвиватися в князівстві тоді, коли ще самого слова „туризм” не існувало. Пізніше князівство здійснило успішну диверсифікацію, сприяючи розширенню сфери послуг та створенню малих виробництв із високою нормою прибуткової вартості, що не забруднюють довкілля (гральний бізнес, туризм тощо).

Державний податковий прибуток відсутній, а податки на підприємницьку діяльність невеликі, що перетворило країну на фінансовий притулок як для фізичних осіб, які селяться в Монако, так і для іноземних компаній, які займаються бізнесом та відкривають офіси. Держава зберегла монополію в низці секторів, серед яких – виробництво тютюнових виробів, телефонна мережа й пошта.

Рівень життя в країні досить високий, його можна порівняти лише з рівнем життя в процвітаючих областях Франції. Монако, на жаль, з року в рік не оприлюднює даних про національний прибуток.

Населення складає лише 32,3 тис. чол. (за даними на липень 2004 року), з них автохтонне населення монегаски – 16 %; французи – 47 %; італійці – 16 % та інші. Столиця – м. Монако. Основні мови: французька (офіційна), англійська, італійська. Панівною релігією є католицизм (90 % населення).

В Х – І століттях до н.е. на території сучасного Монако була фінікійська, а потім грецька колонії. В 1215 році генуезькі гібелліни побудували тут фортецю, а в 1297 році її захопили гвельфи на чолі з Франсуа Гримальді.

В ХV столітті Монако стає самостійним князівством під протекторатом Генуї. На цей час тут утвердився рід Гримальді (з 1419 року), що донині править країною. В 1524 – 1641 рр. Монако знаходилося під іспанським, потім під французьким протекторатами, у 1793 – 1814 роках – у складі Франції.

В 1918 році між Францією та князівством укладено договір, за яким Франція представляє інтереси Монако за кордоном. Крім того, князівство взяло на себе зобов’язання „здійснювати свої суверенні права у повній відповідності з політичними, військовими, морськими й економічними інтересами Франції”.

Відповідно до цього договору, у випадку, якщо трон опиниться вільним через відсутність спадкоємця, Монако стане автономною державою під протекторатом Франції.

Монако – унітарна держава. Адміністративний поділ, як такий, відсутній (є чотири квартали: Фонвіль, Ля-Кондамін, Монако-Віль, Монте-Карло).

За формою правління держава є конституційною спадковою монархією (князівством). Діє Конституція, дарована монархом 17 грудня 1962 року (змінила першу Конституцію 1911 року). Князь (Prince) є главою держави. Він має широкі права, зокрема, в будь-який момент може розпустити парламент, призначити чи відкликати членів уряду, має право укладати й ратифікувати міжнародні договори, видавати ордонанси (укази) щодо виконання договорів і законів. З 9 травня 1949 року на престолі князівства незмінно знаходиться князь Реньє ІІІ з роду Гримальді, найстарішої династії Європи (у 1997 році святкувався її 700-літній ювілей).

При главі держави є дорадчі органи: Рада корони, що консультує князя з питань міжнародних договорів, розпуску парламенту, амністії, помилування, та Державна рада, яка дає висновки щодо проектів ордонансів і законів.

Законодавчі повноваження здійснюють глава держави (князь Реньє ІІІ) та однопалатний парламент – Національна рада (Conseil National), що складається із 24 депутатів, які обираються загальним голосування терміном на п’ять років. У виборах беруть участь лише громадяни Монако – монегаски. Повноваження парламенту обмежені: він не має права контролювати діяльність уряду, а також виступати із законодавчими ініціативами. Право виступати із законодавчими ініціативами зберігає за собою князь, але він не має права призупинити дію конституції. Всі закони схвалюються національною радою. Вона може бути розпущена главою держави за згоди самої ради, але негайно мають бути призначені нові вибори.

З 1962 року в Монако діє загальне виборче право. В одномандатних виборчих округах діє мажоритарно-пропорційна система на основі абсолютної більшості голосів. Активне право голосу мають усі громадяни, що досягли 21 року, пасивне – з 25 років. Останні парламентські вибори відбулися 9 лютого 2003 року.

Виконавча влада належить Урядовій раді, на чолі з державним міністром (за традицією цю посаду обіймає громадянин Франції). Урядова рада складається з семи членів і збирається не рідше двох разів на рік. На її засіданнях за участю князя обговорюються міжнародні угоди та інші державні справи. Нині державним міністром є Патрік Леклерк.

Таким чином, попри маленькі розміри Монако є першою з мікродержав, яка ще у ХІХ столітті розпочала розвиток туризму й сфери послуг і створила модель економічної системи, що може забезпечити добробут, компенсуючи проблему мікроскопічних розмірів внутрішнього господарства. У ХХ столітті саме за монегаською моделлю відбулася модернізація решти карликових держав. Сьогодні, фактично, країна діє як єдиний політико-економічний механізм, спрямований на збільшення прибутку з банківської, туристичної та медійної сфери.