Тема 1. Предмет, завдання та методи економічної історії.

1.Предмет і завдання курсу економічної історії.

2.Зв’язок економічної історії з іншими соціально-економічними

дисциплінами та її місце в системі наук.

3.Суспільні функції економічної історії.

4.Характеристика джерел та літератури.

5.Основні схеми і критерії періодизації економічної історії.

1.Предмет і завдання курсу економічної історії.

Навчальний курс “Економічна історія” викладається з метою вивчення закономірностей та особливостей економічного розвитку людства від первісної доби і стародавніх цивілізацій до нашого часу. Аналізуються основні події економічної історії.

Розглядається розвиток економіки високорозвинутих країн та країн сходу, проводиться економічний аналіз їх розвитку на окремих етапах, визначаються чинники зростання або зниження темпів економічного розвитку.

Вивчаючи конкретні аспекти економіки, дана дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє рішення. В результаті опанування визначеними для вивчення знаннями студенти повинні:

Знати:

– Закономірності та основні події економічної історії людства.

– Історію розвитку економіки окремих країн, загальних та спільних

тенденцій їх господарства, створення суцільної картини матеріального

життя людства.

Уміти:

• Аналізувати та узагальнювати економічні явища.

– Робити обґрунтовані висновки щодо розвитку господарства і, виходячи з цього, приймати виважені практичні рішення.

Економічна історія — наука відносно молода. Вона зародилася в XVI ст. ("Трактат про аса" Гільйома Бюде, 1514 p.). Відтоді аж до середини XIX ст. це були окремі історико-галузеві описи та дослідження (історія фінансів, торгівлі, сільського господарства, ремісничого виробництва, промислової діяльності), а також дослідження певних економічних інститутів (цін, податків та ін.). Вони сприяли формуванню історико-економічної науки. Однак лише з розвитком капіталізму дослідження історико-економічного напряму стали більш регулярними і фундаментальними. У середині XIX ст. ця наука сформувалась у самостійну галузь економічного знання. Біля її джерел стояли: англійці А. Тойнбі, Т. Роджерс, Дж. Ешлі; німці К. Бюхер, М. Вебер, В. Зомбарт; українці В. Левитський, М. Ковалевський, Д. Багалій; росіяни П. Виноградов, В. Воронцов, І. Кулішер. В останній третині XIX ст. в окремих вузах Європи та США розпочалося регулярне викладання лекційних курсів з нової науки. В Україні вперше такий курс прочитав професор Харківського університету В. Ф. Левитський.

Предметом науки вчені другої половини XIX ст. вважали еволюцію господарської діяльності народів від первісної епохи до сучасності. Вчені України (М. Х. Бунге, В. Ф. Левитський та ін.) підкреслювали доцільність викладання історії господарського побуту поряд з історією економічних учень з метою кращого розуміння обох наук. За більше ніж 150 років існування науки змінилося кілька її назв: історія господарського побуту, історія народного господарства, історія економіки. В Україні в останнє десятиліття прижилася назва "економічна історія".

ЕІ — це наука, яка вивчає економічне життя людей в усій його багатогранності з найдавніших часів до наших днів.

Об´єктом аналізу є економіка на різних її рівнях (макро-, мезо-, мікро- та глобальному).

Сфера вивчення — економічні моделі (типи), в яких протікає господарська діяльність людини, діє механізм функціонування, відбуваються взаємодія та взаємовпливи економічних систем.

Такий підхід, з нашого погляду, дає змогу зберегти в дослідженнях спадковість історичного процесу і розкрити багатоваріантність його розвитку.

Структурними рівнями ЕІ є:

• еволюція способів виробництва;

• історія господарських механізмів;

• історія галузей народного господарства;

• історія окремих економічних процесів (урбанізація, промисловий переворот, інтеграція й ін.);

• історія економічних інститутів (податки, ціни, кредит і ін.).

Таким чином, історія економіки може вивчати економіку в цілому, а може — окремі її частини (наприклад, історію промисловості, історію сільського господарства, історію транспорту і т.д., тобто історію конкретних економік). Вона може вивчати історію функціональних економік. Предметом вивчення ЕІ є типи й форми господарства, їх соціальна й організаційна структура, форми зовнішньоекономічних зв'язків, економічна політика держави, зрушення в розміщенні продуктивних сил і ін.

Економічна історія — самостійна наука, особлива система знань, що розвивається і використовує загальні й специфічні, економічні та історичні методи пізнання. Вона розвивається в тісному взаємозв´язку з економічною теорією, під її вирішальним впливом. У свою чергу, історико-економічний матеріал є або підтвердженням правильності теорії, або ґрунтом для критики її помилковості. Добре відібрані, систематизовані, проаналізовані факти можуть стати основою для створення нових економічних теорій.

Метод ЕІ – сукупність прийомів, заобів, принципів, за допомогою яких досліджується господарська діяльність людини та розвиток економічних систем.

Загальні методи: діалектика, індукція і дедукція, наукова абстракція, аналіз і синтез, історичний і логічний, порівняльний аналіз

Специфічні: графічний аналіз, статистичний, математичний, моделювання

Економічні: економічний експеримент, економічне моделювання

Історичні: історичний метод (археологія, літописи, літературні джерела)

Історичний метод вивчає економічні процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивались і змінювались один за одним у житті.

Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесу.

Спеціальні історичні методи:

• Хронологічний – м-л в послідовності

• Синхронний – одночасне вивчення істор. явищ в житті країн і континентів

• Дихронний – метод періодизації

• Історичне моделювання

Шумпетер (ІЕА):

• Історія

• Теорія

• Статистика

• (Соціологічний метод – потім додали)

Економічна історія — це історія постійного руху, змін, зрушень у структурі економіки. Вона вивчає минуле, а також аналізує поточну економічну діяльність. І тут важливою проблемою науки є проблема чинників економічного розвитку людства.

1. Багато вчених як провідний виділяють чинник науково-технічного прогресу (НТП). Під його впливом відбуваються принципові зрушення в системі господарства і в самому суспільстві, яке переходить на якісно новий етап розвитку (доіндустріальне (аграрне) — індустріальне — постіндустріальне).

2. Надзвичайно суттєвим є прогрес у засобах комунікацій: мова, гроші, шляхи, друк, зв´язок тощо. На сучасному етапі особливо важливий прогрес у створенні та функціонуванні інформаційних систем. Очевидно, що чим більш розвинуті засоби комунікацій, тим більше можливостей для швидкого розвитку має суспільство.

3. Рівень економічного розвитку країни також залежить від ступеня забезпечення енергією і виду енергії, який найбільш активно використовується в народному господарстві: вода, пара, енергія внутрішнього згорання, атомного й термоядерного синтезу. Безперечно, що значення цього чинника, як і комунікаційного, з плином часу буде посилюватися.

4. Не менш важливим порівняно з енергетичним є чинник природний: географічне положення, кліматичні та інші умови. Розвиток НТП дещо зменшує залежність від цього чинника, проте роль окремих його складових — корисних копалин, флори, фауни, водних ресурсів тощо — може бути досить значною.

5. Велике значення для господарської еволюції має демографічний чинник: чисельність населення, його щільність, міграційна мобільність, рівень народжуваності, смертності та ін. Історичний досвід показує, що є оптимальний для певних конкретних умов рівень чисельності й щільності населення, за якого забезпечуються найшвидші темпи економічного розвитку, а в разі відхилення від нього темпи зростання уповільнюються. У цілому нестача населення (порівняно з оптимумом) є більш несприятливим чинником, ніж його надлишок.

6. Багато вчених серед найважливіших чинників, що впливають на господарський розвиток, виділяють психологію людей, їхні суб´єктивні оцінки господарської реальності, особисті мотиви діяльності, стан моралі тощо.

Інші вчені підкреслюють важливість таких чинників, як національна психологія, система правових відносин, релігійні погляди. Безумовно, важливу роль відіграє економічна політика держави. Усі перелічені чинники становлять основу висвітлення економічної історії.

Завдання економічної історії — розширити світогляд, сформувати економічну культуру майбутнього економіста. Сучасний фахівець має усвідомлювати, що в історії людства вже проведено безліч господарських експериментів. Економічна історія незалежно від того, чи можна її використовувати для безпосередньої перевірки економічних законів або визначення правильності (хибності) економічної політики, являє собою колективну пам´ять і є джерелом народної мудрості.