1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е.

2. Східно рабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е.

3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. е.

4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст.

5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст.

6. Індустріальна — XVIII ст. — 50-ті роки XX ст.

7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейтп, А. Арон та інші), використовуючи критерій "ступінь інду­стріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство;

• постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське гос­подарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відіграва­ло велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвину­тіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала на- уково-технічна революція, що розгорнулася у другій по­ловині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техні­ки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматиза­ція і роботизація всіх сфер економіки й управління. В су­спільному виробництві на перший план висуваються інте­лектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Вна­слідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних технологій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки людини з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно- космічно'і цивілізації, яка буде визначати економічне, на­уково-технічне і культурне обличчя людства у XXI столітті.

Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, слід зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на формуванні "єдиної світової цивілізації" є потенційно небезпечним у плані можливості розмивання та ігнорування специфічності економічного і соціально-культурного розвитку різних країн і народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності.

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу. Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі — від різнобічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів.

Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії. Для цього необхідно створення соціально-ринкової економіки поєднувати з розробкою та використанням високоефективних технологій, структурною перебудовою економіки, впровадженням нових форм організації та управління виробництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури.