ПІВНІЧНА АМЕРИКА

1. Відкриття Америки як частина Великих географічних відкриттів.

Виникнення сучасних держав Північної Америки стало наслідком Великих географічних відкриттів та європейської колонізації. Першопрохідцями колоніальних загарбань виступили дві держави, які завдяки географічному розташуванню мали найбільший з європейських держав досвід судноплавства та морської торгівлі.

Як відомо, виходячи з уявлення про сфероподібність Землі, італієць (генуезець) за походженням Х.Колумб (лат. Columbus, итал. Colombo, исп. Colon, 1451-1506) зробив спробу дістатися Індії, пливучи на захід по Атлантичному океану (1492-93). Іспанській уряд дав йому три каравели („Санта-Марія”, „Пінта” і „Нінья”).

Перетнувши Атлантичний океан, Х.Колумб відкрив Саргасове море і 12 жовтня 1492 року досяг о.Самана, що належить до архіпелагу Багамських островів. Ця дата увійшла в історію, як офіційний день відкриття Америки. пізніше Х.Колумб досяг ще кількох Багамських островів, Куби, Гаїті. Він здійснив ще три плавання (1493-96, 1498-1500, 1502-1504), відкрив острови Пуерто-Рико, Ямайку і декілька невеликих островів з групи Малих Антильських, а пізніше - узбережжя Південної і Центральної Америки.

Х.Колумб помер 1506 року, перебуваючи у повній впевненості, що відкрив новий шлях до Індії. У 1499-1504 роках Америго Віспуччі (Vespucci, 1454 - 1512), що за походженням як і Х.Колумб був флорентійцем, став учасником чотирьох іспанських та португальських експедицій до берегів Південної Америки.

Саме він у 1503 році вперше висловив думку, що ці землі – нова частина світу, назвавши їх в листі на батьківщину „Новим Світом” на противагу „Старому Світу”, тобто Європі. Проте, дещо пізніше, у 1507 році, лотаринзький картограф Мартин Вальдземюллер назвав Новий Світ на честь Амеріго „Америкою”.

Те, що Америка, це дійсно нова частина світу, було остаточно доведено у 1519 - 1521 роках кругосвітнім плаванням Фергана Магеллана (португ. Magalhaes, ісп. Magallanes, 1480 - 1521). 1538 року нову назву було вперше подано щодо Південної та Північної Америки на карті, виконаній фламандським картографом Герардом Меркатором (справжнє прізвище van Kremer, 1512-94).

За посередництвом папи римського Олександра ІV Борджіа (1431-1503) у 1493 році Іспанія та Португалія уклали першу в історії угоду про поділ світу на сфери впливу, уточнену 7 червня 1494 року Тордесільяським договором (скасований 1777 року). Лінія, проведена через обидва полюси приблизно по 49 градусу західної довготи вздовж Атлантичного океану (через уявну точку на відстані 370 ліг, тобто більше 2 тисяч кілометрів від найзахіднішого пункту островів Зеленого мису) розділила землю на дві півкулі. Землі на схід від неї визнавалися володіннями Португалії, а на захід – Іспанії. Поступово обидві держави перетворилися на величезні імперії.

Таким чином, великі географічні відкриття XV—XVI ст. змінили розвиток не лише Європи, але й решти світу. Тому саме від них умовно починається нова епоха в світовій історії – Новий час.

Утвердження серед широкого загалу уявлення про кулясту форму Землі сприяло зростанню авторитету науки як раціонального джерела пізнання і відповідно – зменшенню впливу інших авторитетів – релігії, традиції тощо. Відповідно з’являлися стимули для подальшого нагромадження знань. Наслідком, в кінцевому підсумку, стали такі інтелектуальні процеси як Реформація, Просвітництво тощо.

В результаті відкриттів змінилося світосприйняття європейців. Для них реальністю стали нововідкриті землі та материки, наявність океану між Азією та Америкою.

Відкриття започаткували масові міграції населення з Європи до інших частин світу, передусім до Америки, яких не знала раніше історія. Тим самим, було створено передумови для формування майбутньої колоніальної системи.

Спочатку на шлях створення колоніальних імперій стали Іспанія, захопивши майже всю Америку, і Португалія, прибравши до рук великі території півострова Індостан. Пізніше до них приєдналися Англія (з середини XVI ст.), Франція та Нідерланди (на початку XVII ст.),

Європейська колонізація мала важкі наслідки для автохтонного населення захоплених територій. Місцева людність, яка знаходилася на нижчому щаблі розвитку, не могла витримати суперництва з технічно краще озброєними європейцями. Місцеві народи і племена вели тривалу і запеклу боротьбу, але зрештою були частково винищені, а частково змішалися з прибульцями.

Створення колонізаторами плантаційних господарств на захоплених землях вимагало залучення додаткової робочої сили, що відкрило шлях до масового розвитку работоргівлі – цього ганебного явища в новітній європейській історії. Поступово до неї залучилися усі морські держави Європи. Раби вивозилися переважно з африканського материка до інших частин світу, передусім – до Америки. Європейська міграція та работоргівля сприяли формуванню в Північній і Південній Америці нових народів, що поєднали в собі представників різних етносів та расових груп.

Великі географічні відкриття збагатили європейські країни, насамперед Іспанію та Португалію, оскільки на відкритих землях знаходилися поклади цінних металів, передусім золота і срібла. Стрімкий притік дорогоцінних металів до Європи неминуче призводив до подорожчання різних товарів і продуктів харчування і відповідно - інфляції, наслідком чого стала так звана революція цін.

Відкриття сприяли розширенню торговельної справи. Через встановлення європейцями зв’язків з іншими материками виникла світова торгівля. Розпочався інтенсивний експорт європейських товарів (перед усім - зброї, тканин, посуду) до інших частин світу. З Америки до Європи почалося ввезення какао, тютюну, каучука. З Азії - чаю і кави. Головним центром світової торгівлі поступово став нідерландський Антверпен, а важливими європейськими портами: Лісабон (Португалія), Лондон (Англія), Марсель (Франція).

Завдяки географічним відкриттям різко розширилася палітра сільськогосподарських культур у Європі. З Америки до європейців потрапили кукурудза і картопля. Поява картоплі значно знизила небезпеку голоду у випадку регулярних неврожаїв зернових.