1.3. Люксембург: від середньовічного князівства до національної держави

Національне свято – Національний день, 23 червня (святкування дня народження великої герцогині Шарлотти 23 червня 1921 року).

Велике герцогство Люксембург (Grand-Duché de Luxembourg) – останнє незалежне герцогство в Європі – межує з Францією (73 км), Німеччиною (138 км) та Бельгією (148 км).

Територія Великого герцогства складає лише 2 586 км². Поверхня країни переважно горбиста, з широкими неглибокими рівнинами, на півночі – гори Арденни; на південному сході – долина річки Мозель. Найвища точка – гора Бургплац (559 м); найнижча – річка Мозель (133 м).

Клімат помірно континентальний: м’яка зима, прохолодне літо.

Природні ресурси Люксембургу обмежені - це залізна руда та орні землі.

Населення станом на липень 2004 року складає лише 462 тис. чол. В етнічному відношенні населення міні-держави не є однорідним. Близько 76 відсотків вважають себе люксембуржцями і розмовляють власною мовою, близькою до німецької. Крім того, в Герцогстві мешкають італійці (6 %), португальці (5 %), німці, французи та інші (13 %). В обігу використовуються три мови: люксембурзька (національна), німецька та французька (обидві ділові та адміністративні). Основні релігії: католицизм сповідує 87 % населення, у країні також мешкають прибічники протестантизму, ісламу, іудаїзму (але з 1979 року законодавчо заборонено збирати статистичні дані про віросповідання).

Столицею Герцогства є м. Люксембург (77 тис. жителів); інші містечка – Труавьєж, Дікірх, Мертерт, Гревенмахер, Діферданж, Еш, Дюделанж.

Економічний розвиток Люксембургу характеризується стабільністю, стійким зростанням, високими прибутками, низькою інфляцією та низьким рівнем безробіття. Промисловий сектор, у якому до останнього часу домінувала чорна металургія, тепер став значно диверсифікованішим і включає виробництво заліза і сталі, харчову промисловість, виробництво металовиробів, машинобудування, хімічне виробництво, виробництво гуми й автопокришок, скла, алюмінію та іншої продукції. Хоча останню домну в Люксембурзі загасили у 1997 році, а сталь нині виплавляють у електропечах, Велике герцогство є країною, що виплавляє найбільше сталі у світі на душу населення. За останні десять років занепад металургійної промисловості компенсувало зростання фінансового сектору. Надання послуг, особливо в банківському секторі, складає нині домінуючу частку економіки. У сільському господарстві переважають невеликі ферми сімейного типу. В економіці непропорційно великою є частка робітників-іноземців, що складають 30 % усієї робочої сили.

Особливо тісні торговельні та фінансові зв’язки Люксембург має з Бельгією й Нідерландами, а як член ЄС користується перевагами відкритого європейського ринку. Країна входить до зони євро з часу її створення 1 січня 1999 року.

Люксембург є одним з фінансових центрів Європи. В 1995 році в державі налічувалося 220 представництв іноземних банків, яких привабило найсприятливіше в ЄС законодавство, що регулює діяльність банківської сфери, ухвалене завдяки реформам кінця 1970-х років. Утім, гармонізація законодавства в країнах ЄС, що була проведена 1993 року, дещо нівелює переваги Люксембургу відносно інших країн-членів у цій сфері. В 1992 році сумарні резерви фінансових організацій країни зросли до 376 млрд. доларів, депонованих здебільшого в доларах США і німецьких марках. У 1994 році в країні діяло 12 289 холдингових компаній.

Люксембург також відіграє важливу роль у європейському радіомовленні та телебаченні. „Радіо-Тіл-Люксембург” – акціонерне товариство з перевагою французького і бельгійського капіталу – володіє однією з наймогутніших станцій у світі й транслюється на більшість європейських країн. У 1988–1996 роках саме це акціонерне товариство фінансувало запуск шести європейських телевізійних супутників АСТРА.

^{Експорт (9,04 млрд. євро у 2006 році) забезпечує половину ВВП Люксембургу. Експортують метал, пластмаси, текстиль, продукцію електроніки. Імпорт (12,05 млрд. євро у 2006 році) включає вугілля, продукти харчування і товари легкої промисловості.}

У І столітті територія сучасного Люксембургу входила до складу римської провінції Бельгіка. З VІІ сторіччя вона була включена до складу Франкської держави. 963 року, коли Зігфрід Арденнський побудував замок „Маленька фортеця”, утворилося самостійне графство Люксембург. У середні віки графи Люксембурзькі не раз ставали імператорами Священної Римської імперії.

У 1354 році графство отримало статус герцогства. 1443 року Люксембург був захоплений бургундцями і з ХV століття став однією з провінцій іспанських Нідерландів.

У ХVІІ столітті Люксембург неодноразово був втягнутий у війни між Іспанією та Францією, що в той час набирала сили. За Піренейським мирним договором 1659 року Людовік XIV (1638–1715 рр.) відвоював південно-західний край герцогства з містами Тьонвіль і Монмеді. Під час другої воєнної кампанії 1684 року французи захопили фортецю Люксембург і залишалися там 13 років, доки за умовами Рісвікського миру 1697 року не змусили Людовіка повернути Іспанії фортецю разом із захопленими землями Бельгії. У 1714 році, внаслідок Утрехтського миру (1713), Бельгія і Люксембург після тривалих воєн перейшли під владу австрійських Габсбургів. Настав відносно мирний період. Через 80 років, у 1794 році, герцогство було включене до складу революційної Франції.

Передісторія сучасної люксембурзької державності пов’язана з рішеннями Віденського конгресу 1815 року, коли були підведені підсумки соціально-політичних потрясінь, які зачепили більшість країн Європи. Конгрес проголосив країну незалежним герцогством у складі Нідерландів. Одночасно в його столичній фортеці, названій за якість фортифікаційних споруд „другим Гібралтаром”, було розміщено прусський гарнізон.

У 1830 році, коли повстала Бельгія, що також входила до складу Нідерландського королівства, Люксембург підтримав бельгійців. Намагаючись подолати розкол у регіоні, великі держави в 1831 році запропонували розділити державу: її західна частина з франкомовним населенням стала провінцією незалежної Бельгії, а решта зберегла окремий міжнародний статус. Таке розв’язання було остаточно затверджене Лондонським договором 1839 року. При цьому голландський король Вільгельм І залишився правителем Великого Герцогства, яке, щоправда, більше ніж удвічі зменшилося в розмірах. Але автономія Люксембургу розширилася.

Одночасно великі держави чітко дали зрозуміти, що вони розглядають Герцогство як незалежну від Нідерландів державу. В 1842 році Люксембург увійшов до складу митного союзу німецьких держав, створеного в 1834 році. Після розпаду Німецького союзу 1866 року перебування прусського гарнізону в добре оснащеній фортеці міста Люксембург стало викликати невдоволення Франції. Тоді король Нідерландів Вільгельм III (правив у 1849 – 1890 рр.) запропонував продати свої права на Велике Герцогство французькому імператорові Наполеону III (1808 – 1873 рр.). Проте ця угода так і залишилася нереалізованою, адже в цей час між Францією та Пруссією спалахнув гострий конфлікт.

Друга Лондонська конференція, що зібралася в травні 1867 pоку, і Лондонський договір, укладений у вересні того ж року, розв’язали назрілі суперечності. Прусський гарнізон було виведено з міста Люксембурга, фортецю ліквідували. Одночасно були проголошені незалежність і „вічний” нейтралітет Люксембургу як окремого Герцогства.

Особиста унія з Нідерландами була припинена в 1890 році, коли помер Вільгельм III, а нідерландський престол успадкувала його дочка Вільгельміна. Велике Герцогство відійшло до іншої гілки дому Нассау, і герцогський престол обійняв герцог Адольф. У 1905 році його змінив син Вільгельм, який керував країною до 1912 року. Після смерті батька великою герцогинею стала Марія Аделаїда.

Під час Першої світової війни, 2 серпня 1914 року, попри нейтральний статус, Люксембург був захоплений кайзерівською Німеччиною. Окупація країни продовжувалася до кінця війни. З відновленням незалежності в 1918 році в Люксембурзі почалися зміни. Країна все більше перетворювалася на демократію у формі конституційної монархії. Було проведено референдум про збереження статусу Великого Герцогства з правлячою династією Нассау. Марія Аделаїда зреклася престолу 9 січня 1919 року на користь своєї сестри Шарлотти, яка здобула прихильність своїх підданих під час референдуму.

У ході референдуму населення Люксембургу виявило бажання зберегти незалежність країни, але разом з тим проголосувало за економічний союз із Францією. Проте Франція заради покращення відносин з Бельгією відхилила цю пропозицію і тим самим змусила Люксембург укласти угоду з цією державою. Як наслідок, у 1921 році було створено Белюкс – залізничний, митний і валютний союз з Бельгією, який діяв півстоліття.

Вдруге нейтралітет Люксембургу було порушено Німеччиною в Другій світовій війні. Коли війська вермахту 10 травня 1940 року ввійшли в країну, велика герцогиня і члени уряду втекли до Франції, а після її капітуляції створили уряд Люксембургу у вигнанні, що перебував спочатку в Лондоні, а пізніше був спроваджений британським прем’єр-міністром В.Черчіллем до канадського Монреалю.

Під час окупації, у серпні 1942 року, німці спробували приєднати територію Великого герцогства безпосередньо до гітлерівського рейху. У відповідь населення країни оголосило загальний страйк, на який німці відповіли масовими репресіями. Близько 30 тисяч люксембуржців (більше десяти відсотків всього населення герцогства), більшість з яких складали молоді чоловіки, були заарештовані і вислані з країни.

У вересні 1944 року війська союзників звільнили Люксембург, і 23 вересня уряд повернувся з вигнання на батьківщину. Проте під час наступу в Арденнах північні райони Люксембургу були знову захоплені німецькими військами й остаточно визволені тільки в січні 1945 року.

Сучасна історія Люксембургу почалася після прийняття 17 жовтня 1868 року першої і досі формально чинної Конституції. Згідно з нею держава отримала нову офіційну назву, що є актуальною і дотепер – Велике Герцогство Люксембург. Найважливіші зміни Конституції відбулися 1919, 1948 і 1989 років, після чого державний лад країни набув сучасного вигляду.

За формою державного устрою Люксембург є унітарною державою. В адміністративно-територіальному плані він складається з трьох округів, поділених на кантони та комуни. В кожному з округів функціонує призначений урядом представник. Місцеве самоврядування організовано на рівні нижчої ланки адміністративно-територіального поділу – комуни. Населення кожної комуни обирає терміном на шість років представницький орган – раду. Виконавчими органами місцевого самоврядування є правління і мери (бургомістри). Водночас вони є місцевими органами державної влади. Члени правлінь, як правило, призначаються главою держави за рекомендацією рад з їхнього складу. Великий герцог призначає і мерів. Він не наділений повноваженнями розпускати представницькі органи місцевого самоврядування.

За формою правління Люксембург – це конституційна спадкова монархія. Главою держави є великий герцог. Він бере участь у здійсненні законодавчої влади шляхом реалізації свого права законодавчої ініціативи, утвердження та обнародування прийнятих парламентом законів; відкриває та закриває сесії парламенту, може відкласти його засідання, а при необхідності – скликати надзвичайну сесію; має право розпустити парламент, вносити поправки в закони, схвалені парламентом, і навіть тимчасово накладати вето на закони. Право посідати престол спадково належить родині Нассау. 3 листопада 1964 року країною правив великий герцог Жан, який успадкував престол від великої герцогині Шарлотти. У вересні 2000 року Жан зрікся престолу на користь свого сина принца Анрі, який став великим герцогом 7 жовтня 2000 року.

Законодавчі повноваження належать однопалатному парламенту (діє з 1868 року) – Палаті депутатів (Chambre des deputes), що обирається на п’ять років шляхом загальних виборів на основі пропорційного представництва (1868-1956 – на три роки, 1956-1974 – на шість років). До складу Палати депутатів входять 60 членів. Члени уряду не можуть бути депутатами парламенту. Головна функція Палати депутатів – прийняття законів.

У структурі державних органів Люксембургу досить помітну роль відіграє Державна рада. До її складу входять вищі посадові особи суду та прокуратури і найбільш високопоставлені чиновники. Члени Ради призначаються великим герцогом пожиттєво, але він може усунути чиновників з посади, зазначивши мотиви свого рішення. Найважливіші функції Ради – розгляд та обговорення законопроектів, адміністративна юрисдикція.

Перший цензовий виборчий закон у країні було прийнято в 1848 році. З 1868 року діяла двотурова мажоритарна система виборів, причому з 1879 року голосування стає таємним, а явка на вибори – обов’язковою. З 1919 року вибори стали загальними, проводилися за пропорційною системою в чотирьох виборчих округах. Останній виборчий закон було схвалено в 1990 році. З 1984 року легалізована можливість голосування поштою. Останні парламентські вибори відбулися 13 червня 2004 року.

Виконавча влада, відповідно до Конституції, належить великому герцогу, проте на практиці вона здійснюється урядом країни, очолюваним прем’єр-міністром. З 1999 року цю посаду обіймає Жан Клод Юнкер, член Соціал-християнської партії.

Попри свої малі розміри, Люксембург відіграє не останню роль у міжнародних справах. У 1921 році Люксембург і Бельгія об’єдналися в економічний союз Белюкс. Спустошена Німеччиною в двох світових війнах, країна відмовилася від нейтралітету, вступивши 1948 року в митний союз Бенілюкс, а 1949 – в НАТО. В 1951 році за участю Великого Герцогства було створене Європейське Об’єднання Вугілля і Сталі. 1957 року Люксембург підписав Римські угоди, якими були створені Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом), а 1992 року держава підписала Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу.

Саме план люксембурзького прем’єр-міністра фінансів П’єра Вернера, розроблений у 1970 році, став прототипом Єдиної Валютної Системи (ЄВС), впровадженої в 1979 році з метою створення в Європі зони відносної монетарної стабільності у відповідь на значні коливання світових валют, а під час головування в Комісії ЄС впродовж 1995 – 1999 років іншого люксембуржця – Жака Сантера – були зроблені остаточні кроки щодо впровадження єдиної європейської валюти „євро”. В 1999 році Герцогство разом з Бельгією ввійшло до зони євро.

Люксембург одним з перших у червні 1990 року приєднався до Шенгенської угоди, якою скасовувався прикордонний контроль у країнах Бенілюксу, Франції і Німеччині.

Люксембург є членом основних спеціалізованих установ ООН, зокрема ЮНЕСКО, Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), ЮНІДО, Світової Організації Торгівлі (СОТ), Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) і Світового Банку (Ж.Сантер був керівником МВФ у 1989 – 1991 роках та Світового Банку – у 1984 – 1989 роках). З 2000 року Люксембург входить до так званого „обмеженого клубу” в складі 5 держав, які зуміли спрямувати 0,7 % свого ВВП на соціальну допомогу країнам „третього світу”.

Таким чином, попри малі розміри, Люксембургу вдалося перетворитися з середньовічного князівства на сучасну демократію. Вміло підібрана стратегія економічного розвитку дозволила країні забезпечити найвищий в ЄС ВВП на душу населення і, відповідно, найвищі в Євросоюзі доходи для власних громадян.

Досвід окупації під час двох світових воєн переконав правлячі кола й населення країни у помилковості уявлення, що нейтралітет може бути надійною гарантією збереження суверенітету малих держав, розташованих на перетині торговельних і, відповідно, військових шляхів. Відмовившись від нейтралітету, Люксембург зміг міцно увійти у систему регіональних економічних об’єднань та військових союзів. У цьому відношенні досвід Люксембургу має бути прикладом при розв’язанні тих зовнішньополітичних проблем, які стоять перед Україною.