3.2. Стенографія

Одночасно з появою писемності виникла проблема прискорення запису людської мови, оскільки швидкість проголошення слів приблизно в 5-6 разів швидше їх письмового зображення. Звичайним листом можна записати 15-20 слів за хвилину, тоді як жива мова може вимовлятися зі швидкістю близько 100 слів за хвилину і вище. Не випадково ще в давнину стали вживатися небезуспішні спроби наблизити швидкість листи до усного мовлення. Так виникла стенографія (від грец. "Stenуs" - вузький, тісний і "grapho" - пишу).

На перших порах стенографія була немов, тобто кожному слову відповідав свій знак, який потрібно було запам'ятати. Спочатку число таких знаків становило близько 5 тис., а в подальшому досягла 13 тис., що дуже ускладнювало практичне використання стенографії.[15, c.34]

Вихід був знайдений у винаході на початку 17 ст. буквеної системи, автором якої став англієць Вілліс. Саме літерна система стенографії отримала згодом досить широке поширення в багатьох країнах світу. Протягом кількох століть було створено безліч різновидів цієї системи, які в кінцевому рахунку зводяться до двох основних - геометричної та курсивне. В основу першої покладено пряма лінія, точка, круг і його частини, а в основу другої - овал і частини букв звичайного швидкого письма.[19, c. 40]

У буквеної системі стенографії кожній букві відповідає свій стенографічний знак. Разом з тим широко використовуються прийоми ідеографічного, складового, словесного і навіть фразового листи. В останньому випадку стенографічний знак висловлює частина фрази чи навіть цілу фразу. Стенографія, таким чином, по-своєму відображає всі основні етапи розвитку письма.[15, c.33]

Вивчення стенографії дуже трудомістким, вимагає постійної практики, а робота стенограф є дуже напруженою. До того ж розшифровка тексту, записаного умовними символами, займає багато часу. До цього слід додати, що стенографічний запис не в змозі передати в точності виголошений текст. Спроби переходу в середині 20 століття до машинної стенографії не дали бажаних результатів. В даний час з розвитком автоматизованих засобів документування стенографія виявилася практично витісненої з процесу створення службових документів, хоча в обмежених масштабах продовжує ще подекуди використовуватися. [15, c.34]

3.3. Технічне документування.

Технічне документування є способом фіксації технічної думки. Технічні документи - узагальнююча назва документів, що відображають результат будівельного і технологічного проектування, конструювання, інженерних вишукувань та інших робіт з будівництва будівель та споруд та виготовлення виробів промислового виробництва. [19, c.41]

Виникнення технічної документації відноситься до глибокої старовини і пов'язане з розвитком техніки і змінами в організації виробництва. Вже в рабовласницьких державах всі великі споруди будувалися на основі технічної документації. У Російській державі найбільш ранні технічні дані про способи будівництва і технології виробничих процесів можна знайти в житіях і літописах. У XVI-XVII століттях технічна документація утворюється в наказах, діяльність яких пов'язана з будівельними роботами і експлуатацією мануфактур. З розвитком виробництва відбувається швидке зростання технічної документації. Є багато варіантів класифікації технічної документації. Наприклад, її ділять на групи: машинобудівна, архітектурна, геодезична, спеціальна.[15, c.34]

Відповідно до виробничим призначенням технічні документальні матеріали класифікуються наступним чином:

1. Технічні документальні матеріали - результат запису засобів виробництва. До них відносяться проектно-конструкторські документи, які відповідають на питання: що являє собою предмет промислового виробництва (виріб) або об'єкт капітального будівництва.

2. Технічні документальні матеріали - запис процесів праці. Матеріали цієї групи дають відповідь на питання: як виготовити виріб і побудувати об'єкт капітального будівництва.

3. Технічні документальні матеріали, до групи яких входить документація, пов'язана з геодезією, картографією, гідрометеослужбою та ін

4. Технічні документальні матеріали - запис процесів, що виникають в сфері обігу і обслуговування, тобто матеріали, що фіксують деякі юридичні норми і сприяють використанню технічних засобів.

До складу груп можуть входити креслення, малюнки, розрахунки, технічні описи, графіки, технологічні карти, картографічні матеріали, проектні документи та ін..