20. Эстетика барокко и его особенности в западноевропейской, украинской и русской литературе.

У XVII ст. Європа вступає у нову культурно-історичну добу — вік Бароко. Поняття бароко включає в себе кілька значень:

1) бароко як світорозуміння чи світовідчуття, пов'язане зі специфічним розумінням світу і місця людини в ньому в новий історичний час, що прийшов на зміну Відродженню. В цьому сенсі ми говоримо про «барокову людину», яка у своїх житгєвих ідеях, почуттях, думках поведінці відбиває неповторність нової доби; така людина стає персонажем мистецтва;

2) загальномистецький стиль (стильова система) бароко, який відобразився в літературі, образотворчих мистецтвах, музиці й театрі;

3) літературний напрям бароко, в який включають літературні явища, позначені бароковим стилем і світорозумінням (світовідчуттям)

Слово «бароко» походить від португальської назви «реггоlа bаrосса» (перлина чи мушля з перлиною незвичної форми). Це слово почали вживати в Італії щодо архітектури і образотворчих мистецтв, щоб підкреслити відмінність нового стилю від стилю Ренессанс. Як мистецтвознавчий термін «бароко» узаконили Якоб Буркхард 1855 і Генріх Вьольфлін («Ренесанс і Бароко», 1888). Відтоді інші назви стилю забулися. У XX ст. термін «бароко» поширили на інші види мистецтва XVII століття — музику, літературу тощо.

В добу Бароко мистецтво стає частиною конфесійної (переважно католицької) або державної ідеології. Це відрізняло його від Відродження, коли митець хоч і шукав Покровительства у сеньйора, але не відчував себе зв'язаним. На противагу католицькому (еієзуїтському) бароко поширюються цілком світські відгалуження мистецтва. Так, далеко не в усьому збігався з течією католицького бароко його відгалуження хибним. "Лазар Баранович розпалював гурманські пристрасті читана лише для того, щоб довести до його свідомості, що "небесні радощі' вищі за будь-які земні втіхи", а справжні гурмани мають нагуляти апетит тут, на Землі, щоб на небі віддатися повною мірою усім божественним насолодам. Тут є своя логіка, адже в той час побутувала поширена думка, запозичена ще з Ренесансу, про певну тотожність чи то не подібність земних та небесних насолод. Тому „моральність визначалася не відразою чи ненавистю до всього земного, тваринного, людського, а лише розумним самообмеженням, вибором пропозицій м!ж „земними" і „небесними" цінностями, іншими словами, кожний із нас має право вирішити для себе, де й коли він волів би бути щасливим: зараз і тут („на землі) чи потім („на небі").

Таким чином, людині бароко (особливо щодо и поглядів на проблеми моралі) не була чужою антична любов до всього земного і живого. Однак попри це їй також був добре знаний містичний аскетизм Середньовіччя. Такий двозначний епікуреїзм формував дивеі характери майже фантастичних людей.

З іншого боку, у XVIII ст. вже (існувало нимало прихильників лібертенства, які вважали, що „життя дається людині „один раз" і тому треба взяти від нього якомога більше насолод". Але таких сміливів у ту добу було небагато. Мислителі XVII ст. переважно в своїх пошуках сенсу йшли від ідеалу земних насолод своїх попередників доби Ренесансу до розумного самообмеження, нового, одухотвореного християнського аскетизму.

На перший погляд, мистецтво XVII ст. здатне засліпити, проте цей блиск є лише зовнішнім. Суть художньої творчості доби полягає саме у гамлетівській двозначності. Постійно наявний сум за „недосяжним ідеалом раю на землі, співчуття і любов до тих, хто не заспокоївся і не втомився, не склав зброї, хто зумів зробити цей світ хоч трохи добрішим і справедливішим".

Перелік використаної літератури:

6. Артамонов С. Д. История зарубежной литератур! 17-18 вв: Учебник. - М., 1978.

7. Виппер Ю. Б. Поэзия барокко и классицизма // Европейская поэзия XVIII века. - М: Художественная литература, 1977.

8. История всемирной литературы: В 9 т. - Т. 1-5.- М., 1983-1988.

9. История зарубежной литературы 17в.: Учебник/под ред. 3. И. Плавскина. - М., 1987.

10. Макаров А. Світло українського бароко. - К., 1994.