33. Аграрні відносини, їх зміст та специфіка. Земля як об’єкт власності та фактор виробництва

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектора залежить від тієї гами економічних (виробничих) відносин, які складаються в ньому.

Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі виступає: й)суспільство в цілому в особі держави; 6)виробничі колективи, представлені в Україні сільськогосподарськими кооперативами, селянськими спілками, колгоспами й держгоспами (де вони ще збереглися), підрядними та орендними формуваннями; індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції.

Взаємодія перерахованих суб'єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.

Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об'єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі. Що це за особливості?

По-перше, на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва.

По-друге, для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва.

По-третє, в сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи.

По-четверте, складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності.

Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну специфіку, по-перше, у відносинах між людьми з приводу землі як основного об'єкту господарювання: її привласнення, користування нею й результатами її функціонування; по-друге, в обороті капіталу, зайнятого в сільськогосподарському виробництві. Розглянемо цю специфіку по суті.

Земля як фактор виробництва, а в сільському господарстві як найважливіший засіб виробництва приносить земельному власнику й товаровиробнику особливий вид доходу - земельну ренту. Земельна рента є специфічною економічною формою, у якій в сільському господарстві привласнюється дохід, отриманий від виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на певній земельній ділянці.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу - земельна рента. В широкому значенні рента - доход, який отримує власник капіталу, землі, облігацій тощо. В даному випадку зміст ренти багато де в чому співпадає зі змістом процента, якщо його розглядати в широкому значенні.

Власність на землю існує давно (ще за рабовласницького суспільства), тому слід розрізняти ренту докапіталістичну й капіталістичну. Докапіталістична (рабовласницька, феодальна) земельна рента вилучалась на основі особистої залежності без посереднього виробника (раба, кріпака) від власника й тому охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного. Сучасна капіталістична рента виникає на основі прикладання капіталу до землі й тому виступає в загальній масі додаткового продукту як надлишок над середнім прибутком.