19. Грошова пропозиція: грошова база і грошова маса. Коефіцієнт монетизації.

Пропозиція грошей-це друга сила, що у зв'язку з попитом визначає конюнк'туру грошового ринку.Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають в своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. У процесі створення пропозиції грошей важливу роль відіграє банківська система. Величина депозитних грошей та пропозиція їх розподілу формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші. Резерви створюються для того, щоб була можливість у будь-який момент повернути гроші їх власникам. Кошти,які тримаються як резерви не приносять відсотка. Банківські резерви, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Нац. банку, складаються з двох компонентів: 1)обов'язкових резервів, які регламентує Нац. банк та 2)додатковнх резервів які створюють банки самостійно. Обов'язкові банківські резерви мають подвійну функіцію: з одного боку вони виступають забезпеченням забов'язань банків перед їх клієнтами, а з іншого--є

інструментом грошово-кредитної політики, при допомозі якого здійснюється вплив на спроможність банків створювати пропозицію грошей. В провідних країнах світу, а також в Україні банки тримають в обов'язковому резерві не більше 10% від суми депозитів. Норма мінімальних банківських резервів-це певна частина від залучених банком депозитів, яка зберігається у відсотках і знаходиться на рахунку ЦБ. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови.1)Нац. банк визначає норму обов'язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви; 2)Використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити, і таким чином збільшує банківські гроші. ГРОШОВА МАСА - сукупність усіх грошових засобів, які перебувають у народному господарстві в готівковій і безготів­ковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу і на­копичення. Для кількісного та якісного виміру грошової маси викорис­товується показник рівня ліквідності активів. Під ліквідністю активів розуміють можливість їхнього перетворення в грошову форму без суттєвої втрати номінальної вартості і в короткий строк. Чим більшими будуть витрати обміну фінансового активу на гроші (трансакційні витрати), тим нижчим є рівень ліквідності даного активу. При цьому із зниженням ліквідності грошових засобів у чис­ло компонентів грошової маси послідовно залучаються активи, які в меншій мірі здатні виконувати функції засобу обігу або платежу і в більшому ступені слугують засобом збереження цінності. Залежно від ступеня ліквідності, фінансові активи групують-ся у грошові агрегати. Грошовий агрегат - це сукупність грошових засобів у визначеній конкретній формі, поєднаних особливими якісними ознаками (ступенем ліквідності; швидкістю обігу, функціональ­ною роллю в економіці) в окремий елемент грошової маси. Склад і структура грошової маси визначається рівнем розвит­ку і характером грошового ринку в кожній країні, а також особ­ливостями монетарної політики, яку проводить Центральний банк.

Так, Національний банк України (НБУ) визначає чотири агрегати грошової маси - МО, МІ, М2, МЗ. Агрегат МО складається з готівкових грошей поза банками. Агрегат МІ = МО +( 1) депозити населення є ощад-банках до запитання;2) депозити населення і підри-ємств у комерційних банках до запитання;3) кошти населення і підприємств на розрахункових і поточних ра­хунках). Агрегет МІ в основному використовується як засіб обігу і відповідає вузькому визначенню грошей. Агрегат М2 = М1 +( 1) строкові депозити; 2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств і органі­зацій; 3) кошти Держстраху; 4) валютні заощадження). Агрегат М2 представляє гроші в широкому розумінні, іноді їх називають «гроші в активах» або «майже гроші». «Квазігроші» (М2 - МІ) - це негрошові ліквідні активи, які не функціонують безпосередньо як засоби платежу, але можуть швидко і без значних фінансових втрат перетворю­ватися в готівкові гроші або трансакційні депозити (невеликі строкові та заощаджувальні рахунки, депозити у рин­кових взаємних фондах). Агрегат МЗ = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Висока питома вага агрегату МІ в агрегаті МЗ у структурі грошової маси в Україні пояснюється вузьким спектром пропо­нованих українським грошовим ринком активів, які здатні ви­конувати функцію збереження цінності протягом довгостроко­вого періоду і, відповідно, високим рівнем інфляції.

20 Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноваж­ного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) переви­щує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напря­мах, спри­чиняє багаторазове зменшення або збільшення. Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг націо­нального виробництва. Ве­личина видатків постійно зменшується в міру віддалення кож­ного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС² + МРС³ + ...). Суму (I + r + r²+ r³ + ...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчи­слити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS. Висновки. По-пер­ше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу пе­ретворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки. По-друге, мульти­плікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора. Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага до­сягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощаджен­ням (І₁ = S₁=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн. Крива інвестицій переміщується угору в положення І₂, і економічна рівновага досягається в точці Е₂. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'я­теро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е₁F трикутника Е₁Е₂F у 5 разів більший за катет Е₂F. Довжина катета Е₁F відповідає зміні ВВП, а катета Е₂F — зміні інвестицій. Відно­шення катета Е₁F до катета Е₂F становить 5 (25 : 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати яко­мога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає пара­докс заощадження. Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо­мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно­му стані з обсягом виробництва Y₁. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S₁ у S₂, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви­датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів­новажний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y₁ до Y₂ заощадження у точці Е₂ є такими ж, як і у точці Е₁ Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F₁ до F₂ одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес­тиції, то рівноважний обсяг ви­робництва залишається поперед­нім (Y₁), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення. Висновки: на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на де­пресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збіль­шення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду.