Розвиток української соціології у 20 ст. Сучасний стан соціології в Україні.

1958 — 1986 — період часткового відродження української соціології, пов'язаний насамперед з хрущовською "відлигою";

з 1987 р. — сучасний період розвитку соціології в Україні.

З самого початку розвитку соціології спочатку в Радянській Росії, а потім і в СРСР відбувалося фактичне підведення науки під засади марксизму. Фактично уся пошукова і дослідницька робота в галузі соціології в Україні у 20-их pp. зосередилась у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). На соціально-економічному відділі ВУАН функціонувала єдина у той час кафедра соціології в Україні, яку очолював Б. Кістяківський, проте після смерті ученого кафедра по-суті припинила свою діяльність. На базі ВУАН діяв також Кабінет примітивної культури, що досліджував проблеми генетичноїсоціології.

Надія на створення спеціалізованого соціологічного закладу з'явилася після повернення у 1924 р. до України М. Грушевського, який ще 1919 р. в еміграції створив Український соціологічний інститут Учений мав намір офіційно відкрити цей заклад в Україні, проте під тиском партійних ідеологів цю ідею втілити у життя не вдалося. Грушевському довелося обмежитися відкриттям дослідної кафедри історії України, яку він і очолив, щоправда при кафедрі функціонувала секція методології та соціології.

Роль соціологічного інституту по-суті почала виконувати Асоціація культурно-історичного досвіду, відкрита у 1925 р, яку становили три структури — культурно-історична комісія, комісія історичної писемності та кабінет примітивної культури, що діяли на базі ВУАН. У цей же час відбувається процес становлення соціальної інженерії — одного із видів прикладноїсоціології, мета якої — вплив на поведінку людей з метою розв'язання певних соціальних проблем.

В кінці 20-их pp. XX ст. почався процес активного впровадження у радянську соціологію марксистських ідей.

З 30-их р. соціологію визнають "буржуазною псевдонаукою", а спроби започаткувати соціологічні студії чи вести емпіричні дослідження піддавались жорстким репресіям. Окремі соціологічні теорії були включені до філософії, окремі ж соціологічні напрямки, як наприклад, "соціальна екологія" чи "соціологія релігії" заборонялись узагалі. Таким чином, соціологія як самостійна теоретична і прикладна наука більш ніж на двадцять років фактично припинила своє існування в СРСР і в Україні зокрема.

Лише наприкінці 50-их – на початку 60-их починається часткове відродження соціології в Україні. Соціологія в СРСР відновила насамперед своє прикладне, а згодом і теоретичне значення. Розвиток НТП вимагав точних даних щодо стану економіки з метою побудови перспектив її розвитку. Важливим стало дослідження умов праці робітників, демографічних та екологічних проблем.

Коло соціальних проблем, що досліджувалося радянськими соціологами у той час було достатньо різноманітним і стосувалось соціології праці, економічної  соціології,  соціології міста,  соціології сім'ї та шлюбу.

У 70-их pp. розпочався новий ідеологічний наступ на соціологію, працівники Інституту соціологічних досліджень були звинувачені у насаджувані буржуазної ідеології. Таким чином, незважаючи на певні зрушення у сфері теоретичних та прикладних досліджень повного відродження соціології у радянські часи фактично не сталося.

Лише наприкінці 80-их pp. складаються умови для того, щоб соціологія зайняла належне їй місце у системі наукових знань. Так, уперше в Україні у 1990 р. було створено самостійний Інститут соціології. Головним предметом досліджень інституту, який очолив академік Ю. Пахомов стали проблеми національного відродження України, побудови демократії, узагальнення наукового досвіду видатних соціологів-попередників як українських, так і західних. У цьому ж році створюється і Українська соціологічна асоціація, завданнями якої стало визначення пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної соціологічної науки, а також налагодження контактів із зарубіжними ученими та організаціями.

Важливе значення мало прийняття у 1993 постанови Міністерства освіти України про надання соціології статусу базової навчальної дисципліни в державних вищих навчальних закладах. З цього часу соціологія є обов'язковим предметом, що вивчається у вузах України. За роки незалежності кілька сотень вузів України відкрили на своїх базах спеціальність "соціологія", де готуються бакалаври, спеціалісти і магістри. На сьогоднішній день в Україні працює більше ста вчених з науковими ступенями "кандидат" і "доктор соціологічних наук".

Велике значення має висвітлення теоретичних соціологічних проблем у статтях, монографіях, посібниках. На сьогоднішній день в Україні видано близько сотні посібників та підручників.

Про розвиток соціології в Україні свідчить також різке збільшення різних соціологічних асоціацій та служб, центрів соціологічних досліджень, серед яких найбільш відомими є Інститут соціології, Центр досліджень О. Разумкова, центр "Соціс", "Демократичні ініціативи" КМІС та багато інших.

Проте і на сьогоднішній день соціологія в Україні перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку, іде лише створення науково-теоретичної бази та становлення національних соціологічних традицій. Українська соціологія ще не вирішила низку проблем, серед яких можна визначити нестачу кваліфікованих кадрів, відсутність стабільних зв'язків з провідними західними ученими та асоціаціями, недостатнє фінансування з боку держави.

Ключові поняття:

Протосоціологія – 1) етап розвитку соціологічного знання, який передував виникненню соціології як науки (до І пол. – сер. ХІХ ст.); 2) загальна назва для позначення концепцій про суспільство, які були сформульовані у цей період.

Соціальна динаміка – розвиток, зміна будь-якого соціального явища (соціальної системи, структури, відносин тощо) під впливом сил, що діють на нього, внаслідок чого воно відхиляється від попереднього стану.

Соціальна статика – розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування

Соціальний факт – науково зафіксований факт соціальної реальності, що є відправним моментом соціологічного, економічного та інших типів соціального аналізу. 

Функціоналізм – полягає в розгляді суспільства як системи, що складається зі структурних елементів, функціонально пов'язаних один з одним, які виконують визначені функції по відношенню до суспільства як цілого.

Неофункціоналізм – напрям в теоретичній соціології, який вважав що:

• соціологи в дослідженні еволюції суспільства зобов'язані брати до уваги всі точки зору різних соціальних сил;

• кожна з цих точок зору виражає певний аспект цієї еволюції;

• значний заряд раціональності міститься в комунікативній дії членів суспільства і його треба виявляти, а не приймати раціоналізацію соціальної дії за тенденцію самого історичного розвитку.

Етнометодологія – напрям в соціології, що займається вивченням повсякденних норм, правил поведінки, смислів мови в рамках повсякденної соціальної взаємодії.

Символічний інтеракціонізм - дослідження відношення між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами.