Тема 7. Соціальні інститути. Соціологічне дослідження сім’ї

План:

1. Ознаки та функції соціального інституту.

2. Сім’я як соціальний інститут і соціальна група.

3. Типи та функції сім’ї.

4. Динаміка шлюбно-сімейних відносин.

1. Ознаки та функції соціального інституту.

Ознаки соціального інституту.

Основними чинниками, що забезпечують задоволення людських потреб, є соціальні інститути (інституції). Вони забезпечують людей встановленими методами розв'язання тих проблем життя, що перiодично повторюються; визначають, як саме відповідна дiяльнiсть має бути органiзована, спрямована i виконана. У результаті, вони сприяють організації і регулюванню спільної діяльності людей і сталості соціальних відносин.

Термін „соціальний інститут” прийшов у соціологію з юридичних наук, де він означав сукупність правових норм, що регулюють соціально-правові відносини у певній сфері. Г. Спенсер, який запровадив цей термін у соціологію, розширив його зміст, і він став означати сукупність норм, що регулюють відносини поміж людьми. Соціальна норма істотно ширше юридичної, оскільки до її змісту входять не лише закони, постанови та інші юридичні приписи, а й різного роду традиції, звичаї, етика і навіть обряди і ритуали. Більшість цих норм не закріплено законами, писаним правом, але є загальновизнаним механізмом, виробленим соціумом протягом його тривалої історії.

Т. Веблен на початку ХХ ст. визначав соціальний інститут як сукупність соціальних звичаїв і норм, у яких втілені спосіб думки і життя людей, і які передаються з покоління в покоління. І сьогодні багато соціологів трактують соціальний інститут як складну конфігурацію звичаїв, традицій, вірувань, установок, правил-регуляторів і законів, які мають певну мету і виконують певні функції. Це „своєрідний спинний хребет суспільного життя, оскільки він забезпечує лад у суспільстві, його стабільність та інтеграцію”.

Соціальний інститут – це регулярно повторювані сталі соціальні практики, які санкціонуються і підтримуються за допомогою соціальних норм.

Відповідно, процес, у ході якого соціальні практики стають достатньо регулярними і довготривалими, щоб їх можна було описувати, як інститути, називають інституціалізацією.

Основні соціальні інститути.

Кожен соціальний інститут впорядковує якусь окрему сферу життя суспільства: сімейно-родинні відносини, відносини власності, виробництва, торгівлі, освіти тощо. Залежно від цього, соціальні інститути поділяють на основні та неосновні. Нині виділяють п’ять основних комплексів соціальних інститутів: 1) економічні інститути – організовують виробництво, розподіл і споживання товарів і послуг; 2) політичні інститути – регулюють здійснення влади та доступ до неї, задають шляхи розвитку суспільства і виробляють рішення; 3) інститути стратифікації – визначають розміщення позицій (статусів) і ресурсів; 4) родинні інститути – пов’язані зі шлюбом, сім’єю та соціалізацією молоді; 5) інститути культури – стосуються релігійної, освітньої, наукової та художньої діяльності.

Водночас соціальні інститути можна класифікувати за іншими критеріями, наприклад, за часом виникнення і тривалістю існування, жорсткістю застосовуваних санкцій за порушення правил, умовами існування, наявністю або відсутністю бюрократичної системи управління, формальних правил і процедур, функціями тощо.

Функції соціальних інститутів.

Якщо ми хочемо з'ясувати, як „працює” те чи iнше суспiльство, одним із перших об'єктiв відповідного дослiдження мають бути соціальні iнститути цього суспiльства, а конкретніше – їхня функціональність.

Функція соціального інституту – це роль, яку він виконує та користь, яку він приносить суспільству. Наприклад, репродукція, виробництво, розподіл, контроль за поведінкою, регулювання влади, комунікація, захист і т. ін. Суспільство влаштоване таким чином, що ряд інститутів виконує декілька функцій одночасно, і в той же час одну функцію можуть виконувати одразу декілька інститутів. При цьому функції соціальних інститутів із часом можуть змінюватися.

Якщо соціальний інститут, крім користі, приносить суспільству шкоду, то таку дію називають дисфункцією. Наростання дисфункцій у діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дезорганізації суспільства.

Цікавий приклад щодо питання функцій і дисфункцій соціальних інститутів наводить російський дослідник Е. Соколов. На одному з островів Тихого океану існував звичай „полювання за головами”. Юнак, в день ініціації, мав принести голову іноплемінника. Цей звичай був заборонений англійською адміністрацією. Через деякий час у суспільстві аборигенів розпочалися процеси дезорганізації. Вони покидали свої села, рисові поля, хворі не отримували допомоги, старійшини втратили авторитет. Запрошені на острів етнографи встановили, що порядок і влада на острові були тісно пов’язані з культурою вирощування рису. Острів був багатий на рибу, дичину і плоди, тому рис не був життєвою необхідністю. Вирощування рису було потрібно для приготування ритуальної їжі під час ініціацій, як резервний запас на випадок неврожаю, стабілізувало відношення між сім’ями і кланами в процесі трудової діяльності. Отже, ініціації та „полювання за головами”, були тими пусковими механізмами, які приводили у рух всю систему господарсько-культурних зв’язків.

З цього прикладу видно, що під систему існуючих у суспільстві потреб завжди створюється відповідна система їх задоволення, тобто соціальний інститут. І створюється вона не так, як хочеться політикам, моралістам та іншим діячам, а так, як це найбільш зручно для людей, носіїв потреб, у даних умовах.

Якщо ми бажаємо знищити якийсь шкідливий звичай, ми повинні запитати у себе: чим він „корисний” в даному суспільстві, яку функцію він виконує? Встановивши це, можна шукати йому заміну – те, що називається „функціональним еквівалентом”. Інший висновок з наведеного прикладу полягає в тому, що функціональні елементи культури – дії, ідеї, речі, – можуть мати символічний характер. Символи потрібні тому, що багато важливих для суспільства цілей і норм не мають великої сили для індивідуальної свідомості. Індивід звичайно діє виходячи з власної вигоди і розрахунку. Але суспільству важливо, щоб і в повсякденній поведінці, і в критичні моменти діяли б соціальні мотиви, підтримувалися „стратегічні” цілі та інтереси. Зокрема, імена національних героїв згадуються не часто, але коли ворог „біля воріт”, вони стають могутньою силою.

Функції бувають явні і приховані (латентні). Явні функції свідчать про те, чого хотіли добитися люди в рамках того чи іншого інституту, а латентні – про те, що з цього вийшло. Цю концепцію розробив Р. Мертон. Наслідки явних функцій (дисфункцій) носять навмисний характер і усвідомлюються людьми, а наслідки латентних функцій (дисфункцій) мають ненавмисний характер і не усвідомлюються людьми. Латентні функції, таким чином, виступають в якості побічної дії соціального інституту. В якості позитивного прикладу використання латентних функцій часто згадують діяльність Генрі Форда. Він ненавидів профспілки, великі міста, кредити і купівлю в кредит, але по мірі свого просування в суспільстві він більш ніж хто-небудь інший стимулював їхній розвиток, розуміючи, що латентні, побічні функції цих інститутів працюють на нього, на його бізнес.