1. Шляхи розвитку сучасної української літератури. Аналіз творчості одного з представників сучасного літературного процесу в Україні (за вибором учня)

Сучасна українська література .розвивається в історично нових, докорінно відмінних від попередніх десятиліть і навіть століть умовах. І хоч відомо, що лі­тература як мистецтво слова має свої закони розвитку, проте незаперечним лишається той факт, що ті специфічні мистецькі закони такчи інакше коригую­ться умовами суспільно-політичного, економічного й культурного життя.

Характерною прикметою сучасного літературного життя є те, що в ньо­му беруть участь представники різних поколінь, різних стильових течій, тож в ідейно-тематичному, жанрово-стильовому й емоційно-інтонаційному виявах література останніх років нагадує різнобарвний, строкатий, нерів­номірно витканий килим, хоч у цілому саме цим вона й приваблює.

Продовжують писати ті, хто забезпечував літературі відповідну духовну ви­соту і в 60-ті, і в застійні 70—80-ті, і в 90-ті роки: Л. Костенко, 1. Драч, Д. Павличко, М. Бінграновський, Б. Олійник, П. Загребельний, Ю, Мушке-тик, Р. Іваничук, Р. Федорів, В. Шевчук, П. Мовчан, В. Дрозд, Ю. Щербак, 1. Калинець, В. Голобородько. А. Дімаров. Поруч із ними працюють С Чернілев-ський, Я. Стельмах, П. Гірник, І. Царинний, А. Тютюнник, В. Тарнавський, В. Жолдак, В. Кордун, І. Римарук. В. Герасим'юк, Г. Пагутяк, І. Малкович, О. Забужко, ІО. Андрухович н Чимало інших «•немолодих» і «молодих» митців.

У письменницькі лави влилася й кількісно велика група початківців з но­вими життєвими і творчими орієнтаціями. Якщо представники старшого по­коління в цілому тяжіють до традиційної, об'єктивно реалістичної манери письма, до осмислення передусім проблем історичної пам'яті, морально-ду­ховного зв'язку часів, національних святинь і традицій, то молодших відзначає нетрафаретність, експериментаторський пошук, критика застарілих канонів, гостра реакція на досьогочасні тематичні габу тощо. Така позиція наймолодшої генерації певною мірою обумовлена наявністю в літературі окремих глухих ку­тів, куди зайшли художні тенденції, що вже більше не відповідають потребам і . запитам нового дня. Прикметно, що як і у 20-ті pp., так і нині, молодше поко­ління групується в творчі гурти, об'єднані однаковим розумінням сутності та завдань літератури, а також спільністю творчої манери, художніх пошу­ків. У 90-х pp. існували різні асоціації та об'єднання молодих: «БуБаБу >, «Лу-ГоСад», «Пропала грамота», «Нова література, «Око». «П'ятсот⁴-, 'Літо­писець», ЛТова дегенерація», « Пси святого Юра»:Якщо деякі старші закидають деяким молодшим «безідейщйну», самодост­атній протестантизм і критицизм, то молодші навзаєм — консерватизм, від­сутність нового мислення, культивування єдиного творчого методу — реаліз­му, їх же натомість приваблюють неоавангардистські й постмодерністські ві­яння, що знайшли свій вияв і в творчості тих, хто прийшов у літературу всере­дині 80-х — 90-х pp. Хоча, як вважає Б. Бойчук, «справжнього авангарду, в сенсі стилістичних проривів, у нас нема. Є тільки протести і розбиван­ня літературних суспільних табу...».

Неоаваигардисти (Б. Жолдак, М. Рябчук, В. Діброва, І. Маленький, О. Лишега, К. Москалець, Ю. Винничук, Ю. Андрухович, В. Цибулько та ін.) явили і вдалі творчі знахідки, і те, що викликає суперечку. Промови­стою, зокрема, є назва антології віршів молодих поетів — «Молоде вино», що вийшла друком 1994 р.

Серед найкращих колективних поетичних книжок 90-х pp. слід відзначити антологію нової української поезії з характерною назвою — «Вісімдесятни-ки» (1990 p.), у якій представлено сорок сучасних поетів (І. Римарук, М. Во-робйов, В. Голобородько, В. Кордун, С. Чернілевський, Ю. Андрухович, В. Неборак, О, Ірванець, В. Цибулько та ін.). Збірка засвідчила народження но­вої духовної та естетичної якості, приємно вразила своїм великим інтелектуа­льним і мистецьким потенціалом. Варто згадати також збірки М. Воробйова «Прогулянка одинцем», Ю. Андруховича «Екзотичні птахи і рослини» та ін.

Літературну групу «Бу-Ба-Бу» (бурлеск, балаган, буфонада) було ство­рено у квітні 1985 року Як відгук на події того часу й більшою мірою як опози­цію тогочасній офіціозній літературі. її засновниками стали троє молодих пое­тів (на той час їм було по 24—25 років): Ю. Андрухович із Івано-Франківська, В. Неборак зі Львова та О. Ірванець із Рівного. До цього вони вже друкувалися в періодиці, й у кожного були власні, але дуже схожі погляди на шляхи подаль­шого розвитку української поезії. І ці погляди знайшли відображення у творчо­сті бубабістів.

Оглядаючи поетичну творчість групи «Бу-Ба-Бу» з позицій початку XXI ст., можна відзначити в ній такі особливості. По-перше, вона сприяла збагаченню тематики й проблематики. Так, спільною для них стає тема міста. Найбільш цілісний характер вона має в Ю. Андруховича. Усі його збірки ("Небо і площі», «Середмістя», «Екзотичні птахи і рослини») прагнуть одухо­творити міську буденність, оживити старий, порослий мохом камінь, прочита­ти на його гранях життєпис предків. У таких віршах як «Фортечний провулок», «Замок», «Вулиця Єреванська», «Ринок», «Бібліотека» та подібних поет не просто оспівує місто та його елементи, а розкриває їхню сутність, показує їхній зв'язок із людиною. В, Неборак, звертаючись до урбаністичної тематики, дуже часто наповнює її філософськими роздумами про сутність і сенс життя, про місце людинну світі великого індустріального міста, про щастя і зміст людсько­го існування, про примхливість людської долі. У своїх віршах бубабісти пору­шують і проблему патріотизму та псевдопатріотизму( «Любіть!..» О. Ірванця), розмірковують надзавданням поезіїй поета («Поезію приймаю як професію», «У тихій хаті...» О. Ірванця), торкаються теми злочинності («Кримінальні со­нети», «Мафія», «Павло Мацапура, злочинець» Ю. Андруховича).

По-друге, помітними є тенденції до розширення меж поетичного мовлення шляхом залучення сучасної лексики, просторіч, вульгаризмів (/.../ Лахміт­ник Місьо о четвертій ранку //зарізав панну Касю, лесбіянку // (як він гадав, а втім, йому видніш) (« Ніжність» Ю. Андруховича); до урізноманіт­нення строфіки (від звичайних катренів до строфоїдів і сонетоідів). Бабубісти вдаються до реформування ритміки за допомогою «апунктуації» (відсутність розділових знаків, що, у свою чергу, залучає читача до співпраці).

По-третє, поезія цієї літературної групи активно використовує прийоми постмодернізму (стилізацію, ремінісценцію, медитативність, метафоричність) і неоавангардизму (бурлеск, карнавалізм, епатажність) у поєднанні з тради­ціями народнопісенної творчості та української класики.

Аналіз доробку Ю. Андруховича, В. Неборака та О. Ірванця свідчить, що група внесла помітні зміни в сучасну українську поезію. її поява сприяла демократизації літературного процесу, що проявилося, зокремаЗу виникненні пізніше численних літературних угруповань, а також викликала ажіотаж серед літераторів старшого покоління, критиків, літературознавців.