1. Історичний шлях нації та доля її провідників за поемою «Мойсей» Івана Франка. Прочитати напам'ять уривок із твору (за вибором учня)

Великий Каменяр, Титан Праці, Велет Духу — такі урочисто-піднесені епі­тети з дитинства прикладаємо до імені Івана Франка, як правило, не замис­люючись над їхнім змістом. Та раптом натрапляємо на спогад, залишений Ми­хайлом Коцюбинським: «У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів ри­бацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему "Мойсей". Не знаю, чи попалася риба в його сіті, але душу мою він полонив». І тоді зовсім по-іншому сприймаємо високі літературознавчі оцінки Франкової діяльності. Бо починає­мо бачити за пишними фразами людину — фізично слабку, часом — без на­строю, хвилинами — розлючену, на мить — розчаровану, колись — щасливу чи просто втомлену... Відтак починаємо розуміти, що насправді мається на увазі, коли говорять: «Нема, певне, тієї ділянки літературної, до якої б не докл-" ав Франко рук своїх, якої б не збагатив своєю працею. І скрізь він визначався з гурту своїм-яскравим талантом та кипучим темпераментом; скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне — метою, розум, нау­ку — шляхом до мети». Отож почесне звання гюета-будителя для Івана Фран­ка — свідомий вибір, важкий хрест і мука. Чи не найяскравішим свідченням цього є філософська поема «Мойсей».

Дослідники літературної творчості Івана Франка справедливо вважають цей твір вершиною в поетичному доробку майстра. Концентрація в ньому історіософських та етичних ідей, особнстісних переживань і настроїв така, що дозволяє без будь-яких Застережень зарахувати його до найвищих здобутків людської цивілізації. Прикметно, що, попри високий ступінь філософських узагальнень, поема ідейно й тематично залишається напрочуд конкретною — і своїм змістом, і втіленими думками вона безпосередньо стосується долі україн­ського народу.

За жанром «Мойсей» — ліро-епічна філософська поема. Саме глибо­ким філософським змістом вона наводить на роздуми про місце окремо взятої людини в житті народу, про роль кожного народу в історії світової культури за­галом. Поет проводить свого героя тими шляхами сумнівів і сподівань, бороть­би з собою й навколишнім світом, які в пошуках істини пройшов сам.

У поемі «Мойсей» Франко використав біблійну легенду про пророка Мои­сея, який сорок років, переборюючи нелюдські муки й страждання, вів єврей­ський народдо землі обіцяної. Але темні маси, спровоковані ворогами Датаном й Авіроном, прогнали свого проводиря й лише після його смерті зрозуміли суть ворожої агітації. Очолені молоддю, вони розправилися-з провокаторами, обра­ли собі вождя з народу— конюха Егошуа -¹— і продовжили свій нелегкий шлях, бо щасливе майбутнє було вже близько.

Образ біблійного пророка Мойсея з'являється у творчості Івана Франка не випадково. У свідомості поета мотив пророчої самозреченості визрів давно. Відгомін його знаходимо ще у віршах збірок «З вершин і низин», «Мій Ізма-рагд». Сам Франко в передмові до одного з видань свого твору писав: «Основ­ною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм на­родом. Ся поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійному оповіданні». Отож очевидно, що Мойсей як провідник народу, бо­рець за свободу й збереження високих духовних цінностей нації був для поета психологічно близьким, а біблійна тема осмислювалася й відтворювалася ни,м на національному грунті, з урахуванням історії та психології рідного народу. У цьому яскраво переконує знаменитий пролог до твору

Народе.мій. замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу.

Людським презирством, ніби струпом вкритий,

Твоїм будущим душу я тривожу¹. Отже, поставлені найболючіші питання: бути чи не бути, залишитися гноєм під ногами завойовників, « тяглом у поїздах їх бистроїзних» чи здобути не­залежну державу, звільнитись від рабства? Як у вирі, клекотять у «Пролозі» супротивні почуття. Тут і картання народу за його пасивність і покірність. Є в ньому й осуд, обвинувачення і суд ворогів, що «зрадою й розбоєм» скували ук­раїнський народ і заприсягли на вірність.

Багато питань ставить автор славнозвісної поеми, але всі вони — рито­ричні. Бо відповідь відома й поету, й народу українському, який ніколи не зми­риться з таким становищем. Адже не задарма «стільки серць горіло» найсвяті-шою любов'ю до України. Адже й у слові українському:

І сила йм'якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух піднятися. Якщо перша частина «Прологу» зболена, то друга має бадьору, впевнену інтонацію. Уже немає й сумніву, що рабство дочасне, що час визволення й су­веренності України неминучий:

Та прийде нас, і ти огнистим видом

засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі,

І глянеш, як хазяїн домовитий.

По своїй хаті і по своїм полі. Святослав Гординський порівнював «Пролог» Івана Франка з найкращими віршами Шевченка. Дослідник, зокрема, писав: «І звідси, з прологу поеми, його голос сягає вершин, незнаних від часів Шевченка. Він показує візію зму­ченого народу, паралітика на роздоріжжі, що, проте, призначений повстати си­лою свого Духа і стати господарем України... і зайняти належне місце в колі інших народів».

Уособленням цієї ідеї виступає образ Мойсея, який у Франковій поемі за­повідає своєму народові «печать Духа», що має завдання вести його крізь сто­ліття. Але трагічна доля пророка: він помирає напередодні досягнення мети, майже дійшовши до «пречудової долини», але не ступивши на неї.

•Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно! ""Ти.мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава,

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава... Останні слова Мойсея, звернені до народу, — це пристрасний монолог пророка, не визнаного народом, якому він віддав своє життя. Тут, як і в про­лозі, відчувається не тільки біль поета, а і його надія, віра в майбутнє України, її державність. Задля досягнення цих святих ідеалів не жаль поетові нічого.

Смерть Мойсея повернула його народові втрачений ідеал. З легковірного натовпу він, власне, стає народом, єдиним у своїх прагненнях.

Глибина та багатовимірність образу Мойсея підносить його до найскладні­ших — так званих вічних образів світового мистецтва, кожен з яких є своєр­ідним іспитом для митця: не будь-кому, хто у своїй творчості'торкається їх, вда­ється сказати світові щось нове. Долі Івана Франка позаздрив би не один ху­дожник: у свідомості багатьох поколінь українців поет навіки поєднався з пост­аттю Мойсея, перебравши на себе його велич. «Мов велетень духа — Мой­сей, — писав про Франка Сергій Єфремов. —. він не увійшов до. Землі обіцяної, на самому її порозі впавши, але як Мойсей же, буде він довго духов­ним ватажком свого народу, — Я Ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незломнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

Змого духа печаттю. Франкового духа печать справді-бо не зітреться з письменства та взагалі з культури українського народу».

Уривок із поеми «Мойсей»

Народе мій, замучений, розбитий.

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу.

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов'ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю \

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться

І сила й м'якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга? ,

0 ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа

їв день воскресний твойого повстання. О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

1 слово вдать, що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну! Якби!.. Та нам, знесиленим журбою. Роздертим сумнівами, битим стидом, — Не нам тебе провадити до бою! Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі. Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий, Посвошхаті і по своїм, полі.