2. Трагедія роду й ««роду в романі «Вершники» Юрія Яновського

«Вершникиv Юрія Яновського стали визначним явищем в літературі XX століття. У цьому невеликому за обсягом творі, що складається з восьми сюжетно завершених новел, подається широка картина громадянської війни в Україні, коли лютували шаблі, січі.були запеклі й нещадні, воля билася з неволею, правда з кривдою. Український народ знищував сам себе під прапо­рами класових протистоянь. Гинули бійці на фронтах громадянської війни — гинув, розпадався рід. Це трагедія народу, держави.

Мотив руйнування людського роду яскраво розкривається вже в першій новелі роману. Назва новели «Подвійне коло» має символічне значення: історія розвивається «по спіралі», позаяк народ наш вже знав трагедію, ко­ли зрада роду стає зрадою батьківщині. Проте історія не навчила українців. У степу під Компаніівкою зійшлися в бою армійські загони різних політичних поглядів. І рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван і Сашко — сини чесного рибалки Мусія Половця — виявилися представниками різних, непримирен­них, груп. Брати стали ворогами, воюють один проти одного. Рід розпадається, руйнуються самі основи життя, і як наслідок — не ріки крові розлились, а море, огненне море... Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і По­ловці не пізнавали один одного.

Кожен із братів Половців по-своєму бореться за майбутнє України, відчу­ває свою правду, але ніхто з них не хотів розуміти іншого, вважаючи себе вер­шителем долі всіх. І захищаючи свої інтереси, свою правду, брат піднімає руку на брата. Пр черзі летять на землю головні денікінця Андрія, петлюрівця Овер-ка, махновця Панаса. Непереможним залишається тільки більшовик Іван, що цілком узгоджувалось з розвитком післяреволюційної історії. І в кожному ви­падку переможений перед смертю згадує мудрі слова батька Половця: «Тому роду не буде переводу, де браття милують згоду». Та не слухає цих слів переможець, тлумачить їх відповідно до своїх політичних поглядів.

Для офіцера-монархісіа Андрія існує тільки «мать Росія», ніякої України він не визнає. Оверко, навпаки, бореться за самостійну і незалежну Україну, хоче, щоб український народ був сам творцем своєї долі, а не рабом в «єдінои і недєлімой». За зраду Україні Оверко засуджує брата на смерть.

Коли Андрій нагадує батькові слова про святість роду, Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає...». Для Оверка держава до­рожча від родинних зв'язків з Андрієм, він переконаний, що рід переведеться, держава стоятиме. Трагедія Андрія і Оверка в тому, що вони обидва не пра­ві. Андрій не розуміє значення незалежної держави для роду Половців, а брат не бореться за збереження роду, без якого держава існувати не може. Оверко навіть не пробує переконати Андрія перейти на його бік, щоб збільшити тим самим кількість борців за незалежну Україну. При зустрічі з махновцем Пана­сом Оверко докоряє йому за байдужість до долі української держави: «...ненька Україна кривавими сльозами плаче, а ти гайдамачиш по сте­пах із ножем за халявою». Засуджений Панасом на смерть, він і сам згадує батькову науку. Та не замислився над мудрими словами брат, який проповіду­вав вольницю: «Ріду державу вростає, в закон та обмеження, ами анар­хію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави...». Саме в цьому криється трагедія Панаса, який нічого не може дати рідній землі, крім крові і грабунків. Та душа анархіста ще не зовсім спустошена: він усвідомлює свою вину за братову смерц» і хоронить Андрія та Оверка: «Хай не кажуть, що я рід зневажив». Наступний бій відбувається між махновцями і червоними кіннотниками на чолі з більшовиком Іваном Половцем, що служить реаолю-ції, інтернаціоналізму. Іван упевнений, що тільки їхня правда несе щастя людям, і закликає полонених махновців ставати поруч битися за правду бід­них. В той же час Іван виявив більшовицьке ставлення до непокори. Коли частина полонених відмовилася стати до червоних лав і почала тікати з поля бою, він наказав приготувати кулемет і прикінчити всіх. Цей вчинок вразив на­віть запеклого анархіста. Панас зрозумів, що від червоних не можна сподіва­тись милості, та все ж звертається до Івана: «...тут вже двоє загинуло, а тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Слова ці мали на меті збентежити брата-більшовнка, розворушити в його душі мило­сердя. Та Іван відповів пате: «...рід розпадається, а клас стоїть...». З біль­шовицької точки зору братовбивство відбувалось тому, що брати були хоч і од­ного роду, та ие одного класу.

У невеличкій новелі Юрій Яновський майстерно розкриває причини соці­ального вибору кожного з братів, побіжно вказуючи, де набрався монархічного духу Андрій, націоналістичного — Оверко, анархістського — Панас, більшо­вицького — Іван. А суть свою брати Половці ВИЯВЛЯЮТЬ У нещадній січі на бо­йовищі, де вирішувалась доля роду Половців і самої України. Письменник пе­реконує, що в тій січі немає справжнього переможця, бо гине рід перед силою інтересів класових. Навіть сама природа дощовими сльозами, що течуть по обличчях бійців, оплакує цю страшну загибель родини, ридає зливою над тра­гічною долею дітей України. Якби з'явилась на полі бою стара Половчиха, то плакала б над кожним із своїх синів, і її надкласові сльози були 6 однаково со­лоні. Мати оплакувала б загибель свого роду. Гак Мати-Україна кривавими сльозами плаче над своїми загиблими дітьми. Тож трагедія роду Половців — у братовбивчій громадянській війні.

Своїм романом Юрій Яновський підкреслює, що без єдності, взаєморо­зуміння, без пошани до свого роду неможливо досягти бажано? мети. Пись­менник застерігає нас від розбрату. Тільки національне єднання, тільки грома­дянський мир забезпечать Україні щасливе майбутнє.

Білет № 8