1. Стилістика сучасної укр літературної мови :функціональна , практична. Культура мови. Стилістика-розділ мовознавства,який вивчає виражальні засоби мови та якості мовлення,функціонування і використання мови. Стиль- це різновид літературної мови (її функціональна підсистема),що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до нього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики,фразеології,грамматики,фонетики). Мовний стиль- це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. У сучасній укр літ мові нині виокремлюють такі функціональні стилі: науковий,офіційно-діловий,публійистичний,художній,розмовний(стиль побутового мовлення),конфесійний,епістолярний. Культу́ра мо́ви — рівень володіння нор­мами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майс­терне використання мовно-виражальних засо­бів залежно від мети й обставин спілкування.

2. Іншомовна лексика. Інтернаціоналізми. Критерії запозичення. Функції.

Лексика – це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Лексика української мови в процесі свого історичного розвитку постійно змінюється, збагачується і вдосконалюється. Поповнення лексики новими назвами, термінами відбувається постійно і безперервно, бо в лексиці відображаються всі процеси історичного розвитку суспільства. В українській мові запозичення становлять приблизно 10 % її словникового складу. Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова: а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і – іншомовного походження: абі- турієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експе- римент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія; б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф; в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських – вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий; г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр; ґ) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпо- теза, дисципліна, температура, характер; д) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв’ю. Велика кількість слів іншомовного походження є інтернаціоналізмами. Інтернаціоналізми – слова, які вживаються в неблизькоспоріднених мовах і разом з тим зберігають близькість звучання й тотожність значення; як правило, не мають відповідників у мові, що їх запозичила; поширені пе реважно у сфері лексики на позначення понять з галузей науки, культури, політики, мистецтва, суспільного життя: буржуазія, клас, гуманізм, організація, еволюція, конференція, університет, школа, електрон, молекула, синтез, автомобіль, трактор, героїзм, лірика, синхрофазотрон і подібні. «Запозичені слова в українській мові виконують різні функції:

1) номінативну, що задовольняє потребу мови в засобах номінації;

2) аксіологічну, що збагачує мову оцінними й експресивними засобами;

3) стильову, що полягає в диференціації власне українських і запозичених слів залежно від типу мовлення;

4) семантичної диференціації або ідентифікації понять українського й запозиченого слів;

5) термінотворення;

6) інтернаціоналізації певних шарів лексики та глобалізації окремих складників мовної картини світу».

3. Функціональні стилі сучасної укр літ мови. Підстави класифікації. Загальна характеристика. Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. Науковий стиль - один з найбільш однорідних стилів. Це мова наукових книжок, статей, доповідей, лекцій. Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення - викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ. Основні ознаки: ясність (понятійність) І предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; точність і лаконічність висловлень; Основні мовні засоби характеризуються: великою кількістю наукової термінології; наявність схем, таблиць, графіків, карт тощо; оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами ; відсутністю емоційно-експресивної лексики; Публіцистичний стиль різноманітніший щодо засобів вираження. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання; Основне призначення: активний вплив на читача (слухача),  спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення. Основні ознаки:  доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал); поєднання логічності доказів і полемічності викладу; Основні мовні засоби: лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (приватизація, багатопартійність та ін.); влучні, інтригуючі заголовки. Художній стиль. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Основні ознаки: естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; Основні мовні засоби:  різноманітна лексика, переважно конкретно-чуттєва та емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми); запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця; уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів; Епістолярний стиль. Сфера використання - релігія та церква. Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так всього суспільства. К.С. утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма), й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна мова). Основні засоби: церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла); непрямий порядок слів у реченні та у словосполученні; наявність архаїзмів. Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Основні ознаки'.   усна форма спілкування;  невимушеність спілкування; використання позамовних чинників (міміка, жести, рухи). Основні мовні ознаки:  емоційно-експресивна лексика, просторічні слова; суфікси суб’єктивної оцінки; прості, переважно короткі речення. Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні; це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, заяв, протоколів, наказів.Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянську потреби людей у типових ситуаціях.. Основні ознаки: нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; точність, ясність, лаконічність, стислість та послідовність викладу фактів; наявність усталених одноманітних мовних зворотів, стандартизація вислову; регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти. Мовні засоби: широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій); відсутність авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;  широке використання безсполучникових речень. Підстилі: Законодавчий ; Дипломатичний; Юридичний; Адміністративно-канцелярський .

4. Стилістичні можливості словотвору. Словотвір — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх). Винятково важлива роль у вираженні найрізнома­нітніших лексичних значень, які властиві словам і ба­гатьом сполученням слів, належить засобам сло­вотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен слово­твірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо на­дає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнознач­ного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — ді­дуган; білий — біліший — пребілий — біленький — біле­сенький — біловастий — білявий — найбіліший. Словотвірний афікс — це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен су­фікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (ос­новної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —> пісняр, будова —> перебу­дова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (мо­ре — моряк, дід — прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг — сніжок, старий — престарий.

5. Розмовний стиль суч укр літ мови. Системність, характеристика, тенденції розвитку. Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми,діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.У розмовній мові велику роль відіграють невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні, усна форма спілкування, неофіційність стосунків (неформальна), невимушеність спілкування, емоційні реакції. Основні мовні засоби: емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.), прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові), специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика,скорочені слова, вигуки тощо. Тенденції розвитку розмовного стилю української мови відбивають глибинну взаємозалежність соціальної та культурної перспективи сучасної держави і статусу в ній літературної мови українського народу.

6. Стилістичний синтаксис простого двочленного речення. Си́нтаксис украї́нської мо́ви (грец. σύνταξις — «розкладання по полицях») — частина граматики української мови, яка вивчає словосполучення та речення, їхню будову, типи та об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) вимірах.

За структурними ознаками прості речення поділяються на: двоскладні, односкладні, нечленовані (за наявністю/відсутністю гловних членів речення, можливістю їх членування); поширені і непоширені (за наявністю/відсутністю обов”язкових членів речення). Речення з погляду логічного ананлізу відповідає судженню, елементами якого є предикат, суб”єкт, об”єкт. Терміни ці вживаються для позначення елементів семантичної струкутри речення. У синтаксисі предикат ототожнюється з присудком, суб”єкт – з підметом, об”єкт – з додатком. Основними одиницями семантичної структури є предикат, який означає процес, дію, ознаку, стан, якість, яку може мати носій. Носієм же цієї ознаки або реальним виканавцем дії є суб”єкт. Учасник, на якого поширюється дія, або на якого спрямовані відношення, є об”єктом. Часто для оформлення інформативної завершеності речення необхідними є обставини різних типів. Просте речення має одинграматичний центр, який може бути представлений двома головними членами речення – підметом і присудком (двоскладне речення) або одним головним членом речення (односкладне), чи нерозкладним граматичним центром (нечленоване). Двоскладними називають такі речення, в яких є в наявності, аболегко розуміється з контексту обидва організуючі центри – підмет і присудок. (Сонце сідало червоно). Односкладними називаються такі речення, в яких є один організуючий центр. Другого головного члена немає, і він не підказується ні контекстом, ні навідним запитанням, ні смислом, ні структурою (Ніч. З неба дивиться місяць).  Як відомо, будь-яке речення складається зі слів (або одного слова) і словосполучень. Повнозначні слова, що входять у речення, вважаються членами речення. Службові слова (прийменники, сполучники, частки) членами речення не виступають, а виконують лише граматичну функцію, служачи засобом вираження зв”язку і взаємовідношень між членами речення, оскільки граматично не зв”язані з іншими членами речення. Повнозначні слова, які пояснюють головні члени речення (означають, доповнюють їх значення) називаються другорядними членами речення. Речення, в якому є лише підмет і присудок або один з головних членів, називається непоширеним. (Минули три роки).  Речення, в яких є другорядні члени, називаються поширеними (Ввійшло кілька ріпників до хати). Ті другорядні члени речення, які пояснюють підмет, становлять групу підмета; ті, що пояснюють присудок – групу присудка. Структурна чіткість будь-якого реченнявиражається у синтаксичних взаємовідношеннях між його членами (головними і другорядними). Підмет і присудок створюють міцну структурну основу речення, стрижень, навколо якого об”єднуються другорядні члени. Саме тому вони називаються головними членами. Другорядні ж члени (додаток,обставина,означення) є другорядними не тому, що вони мають у реченні другорядне місце при розкритті його змісту, а тому, що самі вони рачення не організують, а лише пояснюють структурні центри – підмет і присудок. У висловленні думки другорядні члени посідають не менш важливе місце, ніж підмет і присудок. Наповним називається речення, у якому пропущено один або кілька членів (головних чи другорядних), які зрозумілі з контексту або ситуації (В зелене Журавне летять журавлі, а лебеді – в Лебедин). Нечленовані речення (нечленовані конструкції, слова-речення). Серед простих виділяють речення, які передаються одним словом або нерозкладеним сполученням часток. Це особливий структурний тип простого речення, який характеризується 

7. Стиль масової інформації сучасної укр літературної мови.Системність,характеристика,розвиток. Публіцистичний стиль - це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, періодичних громадсько-пропагандистських виданнях).Основне призначення стилю - обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтовний на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно-політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національна ідея, актуальність тощо. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний. Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж.

8. Синонімія різних типів простих речень:стилістична мотивація. 1. Односкладні речення зі стрижневим компонентом на -но, -то варіантні з односкладними безособовими структурами, напр.: В твоїй бороді гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано (М. Стельмах) — В твоїй бороді гречка цвіте, а в голові й на зяб не орали. 2. Односкладні речення з віддієприкметниковою формою на -но, -то у поєднанні з іменником у формі знахідного відмінка і варіантні з ними односкладні безособові структури, напр.: Із можливого в чудесне перекинуто мости (В. Сосюра) — Із можливого в чудесне перекинули мости; Операцію цю пророблено блискуче, чим засвідченовисоку кваліфікацію, набуту за довгі місяці сидіння (І. Багряний) — Операцію цю проробили блискуче, чим засвідчили високу кваліфікацію, набуту за довгі місяці сидіння. 3. Односкладні речення зі стрижневим компонентом,вираженим віддієслівною формою на -но, -то у поєднанні з займенником у знахідному відмінку і варіантні з ними односкладні безособові речення й двоскладні

9. Лексика з функціонально-стилістичним забарвленням, стилістична характеристика. Лексика сучасної української літературної мови з погляду стилістичної диференціації поділяється на дві великі групи:

• Стилістично нейтральна (міжстильова) - вживається у всіх стилях мови

• Стилістично забарвлена - співвідноситься з одним або кількома функціональними стилями

Наприклад: розуміти (нейтральне), усвідомлювати (книжне), кумекати (розмовне). Уживаючись у переносному значенні, нейтральні слова набувають додаткових емоційно-експресивних відтінків. Наприклад: голуб воркує (нейтральне) - дівчина воркує (розмовне).

Група слів з переносним значенням використовується для оцінної характеристики людей у розмовному та художньому стилях. Оцінка може бути як позитивна (дівчина-бджілка, ластівочка; хлопець-сокіл, голуб), так і негативна (коза, корова, свиня; баран, собака). Наприклад: 1. "Ненечко, ластівочко! Я ж у вас люба дитина" (М. Кропивницький). 2. "Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти!" (С. Васильченко).

Емоційно-експресивна лексика - це слова, що, крім називання предмета, передають ще й його суб'єктивну оцінку мовцем: урочисту, піднесену, пестливу, фамільярну, іронічну, зневажливу (керманич, їстоньки, писака).

Стилістичним засобом для передачі експресивного забарвлення є конотація - це додаткові семантичні або стилістичні значення, відтінки, які накладаються на основне значення. Конотації є загальнозрозумілі, загальновживані (медові гречки, золоті литаври, біль слова) і авторські, незвичайні і маловідомі, які властиві поетичній мові (карий світ, вишнево-чорні коні, грім солодкий).

Як художній стильовий прийом автори використовують парономазію - стилістичну фігуру, побудовану на текстовому зближенні співзвучних слів з метою створення комічного або образного ефекту. Наприклад: І фермери посадять помідори на шуканій ошуканій землі (Л. Костенко).

З метою досягнення більшої виразності в художньому стилі використовують багатослів'я, або плеоназми, - це стилістична фігура, в якій використовується надмір лексичних засобів. Наприклад: Мати тулить-притуляє до грудей свою дитину. З цією ж метою автори вдаються до тавтології - повторення змісту частини вислову або цілого вислову. Наприклад: дерев'яне дерево, промовець промовляє промову.

Тавтологія характерна насамперед для народнопоетичного мовлення. Наприклад: піший-пішаниця, плаче-ридає, говорить-промовляє.

10. Порядок слів у реченні. Інверсія. Принцип стилістичного використання. Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія). При прямому порядку слів присудки ставляться після підметів, при зворотному — перед ними, наприклад: Соловейко співав і Співав соловейко.Прямий порядок слів більш характерний для наукових і публі­цистичних творів, а зворотний порядок слів (його ще називають інверсією) частіше буває в художніх творах. Той або інший порядок слів залежить від того, де стоїть у речен­ні найбільш важливе в повідомленні слово. Примітка. Тільки в небагатьох випадках інверсія слів у реченні змінює його зміст. Наприклад: День змінює ніч і Ніч змінює день. У першому речен­ні день виступає підметом, а ніч — додатком, у другому реченні ніч — підмет, а день — додаток. Або: Юрію Крайнєву минуло двадцять шість літ (тобто не більше і не менше) і Юрію Крайнєву минуло літ двадцять шість (лише при­близно стільки літ).

11. Науковий стиль суч укр Літ мови. Характеристика,тенденції розвитку. Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки. Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових досліджень. Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики та слів з абстрактним значенням, іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень. Розрізняють власне науковий стиль та науково-популярний, якому властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на широкого користувача. Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія.

12. Складнопідрядне речення. Стилістична характеристика. Складнопідря́дне ре́чення — складне речення, в якому одне просте речення є головним, а інше (підрядне) граматично залежить від головного і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Підрядне речення може розташовуватись до, всередині або після головного речення. Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на:

• часові: коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (Пішли, коли стемніло)

• умовні: якщо, якби (аби), коли, тільки (Я був би поетом, якби умів писати вірші!)

• мети: щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)

• допустові: попри те що, хоч, дарма що, хай (Я встиг, дарма що був останнім в черзі)

• порівняльні: як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто (наче пташка, злетів на підвіконня);

• причинові та наслідкові: тому що, бо, через те що (повірив, бо)

• способу дії:щоб, що, як, чим, тим

• міри та ступеня: щоб, що, як, чим, тим (Так швидко, що і обернутися не встиг)

• місця

Види складнопідрядних речень:

• Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

• Складнопідрядні речення з підрядними означальними

• Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Підрядні обставинні речення — це підрядні речення, які відповідають на ті ж питання, що й обставини в простому реченні.

13. Офіційно-діловий стиль суч укр. Літ мови, характеристика,тенденції розвитку. Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між установами, приватною особою й установою і регулюють їх ділові взаємини.Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання готових словесних конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти.Офіційно-діловий стиль реалізується в таких жанрах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо.

14. Синтаксичний паралелізм. Стилістичні можливості. Синтаксичний паралелізм — це таке становище компонентів синтак­сичної структури, коли її члени не залежать один від одного і характе­ризуються спільними лініями синтаксичних зв’язків. Наприклад, уре- ченні Хлопчик пише, хоча й повільно, але без помилок. Синтаксичний паралелізм — це конструкція, в якій кілька суміжних пропозицій, побудованих з однаковою синтаксичною структурою, збудовані в одній послідовності. Завдяки особливому будовою і створюваному ритму паралелізм набув поширення в поетичних текстах. Цей прийом дає можливість художнього мовлення висловити різноманітні емоційні відтінки, надати їй мрійливу смуток, передчуття щастя, поетизувати і наповнити іншими авторськими образами.Відрізнити «паралельний синтаксис» можна по послідовному вживання однакових конструкцій, як правило, без якого б то не було підпорядкування. Можливо вживання сурядних союзів, але частіше автори використовують знаки пунктуації: кому, тире, крапку з комою.У поетичному мовленні ми можемо зустріти і строфічної паралелізм, і ритмічний, і антітезний, а у фольклорі можлива особлива форма паралелізму — негативний паралелізм.

15. Варіанти стилю, підстилі в системі лінгвістичних категорій.

15. Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні:

власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю — об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги).

науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача.

науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.

Публіцистичний стиль

стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо),

художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо),

есе (короткий нарис вишуканої форми),

науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Художній стиль

епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),

ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),

драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),

комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Оф.-діловий

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів,статутів, постанов тощо.

Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Розмовний стиль має два підстилі:

розмовно-побутовий,

розмовно-офіційний.

Стилістична характеристика односкладного речення. Односкладні речення — речення з одним го­ловним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови і об’єктивно-суб’єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом речення. Серед односкладних речень виокремлюють такі різ­новиди: —  означено-особові речення: Вітчизну сонячну свою люблю високою любов’ю (В. Сосюра);—   неозначено-особові речення: Весною в селі вста­ють рано (Г. Тютюнник);—  узагальнено-особові речення: Не вчи орла літати (Нар. творчість);—   безособові речення: Ледь почало розвиднятись (С. Скляренко); Нема без втрати перемоги, без горя радості нема (О. Олесь); І стало скрізь тихо (П. Ти­чина);—   інфінітивні речення: Куди мені діватись? Де по­мочі шукати? Кого просити? (І. Котляревський);—  номінативні речення: Мітинги. Радість. Пісні. Братання. Хвиля народного ентузіазму (Г. Тютюн­ник). Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обся­гом, проте вживаються в усіх стилях мови. їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адек­ватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.

16. Художній стиль суч укр літ мови. Характеристика,тенденції розвитку. Художній стиль - це мова художньої літератури, "особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу"⁴.Основне призначення стилю - різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомоги художніх образів.Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми. Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності. Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

17. Риторичне запитання як стилістичний прийом. Ефект заснований на питанні, що не вимагає відповіді або припускають його. Такий стилістичний прийом у сучасній лінгвістиці іменується риторичним питанням. Ритори́чне запита́ння, риторичне питання — риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки.

18. Стилістичні можливості народно-поетичної та літературної фразеології. Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові. Кожний стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження. Відтак фразеологізми діляться на три групи: розмовно-побутові, народнопоетичні та книжні. Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата й різноманітна: розбити глек; собаку з'їсти; як дбаєш, так і маєш; друзі пізнаються в біді. Розмовно-побутові фразеологізми широко вживаються в розмовному, художньому стилях, рідше - в публіцистичному. Ці фразеологізми мають яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення. Серед них багато прислів'їв і приказок, що роблять наше мовлення багатим, виразним, дотепним. Наприклад: Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано. (М. Кропивницький.) То добре, що швидко, та є таке прислів'я: "Поспішиш - людей насмішиш". (Остап Вишня.) У творах художньої літератури розмовно-побутові фразеологізми є важливим засобом підсилення, увиразнення думки. Цю ж функцію вони виконують і в текстах публіцистичного стилю.Народнопоетичні фразеологізми - вирази, що виникли на фольклорній основі (сталі епітети, метафори, порівняння, тавтологічні звороти, примовки, каламбури, ворожіння). Вони поширені в художньому стилі. Українські письменники часто використовують ці вирази в своїй творчості. Наприклад: На камені на білому там стояла темная темниця. (Т. Шевченко.) Та будь я шельмовська. анахтемська дочка! Щоб мені очі повилазили, щоб мені руки й ноги покорчило, щоб мені трясця. (Г. Квітка-Основ'яненко.) Фольклорні елементи мовлення виступають у художньому (зрідка в публіцистичному) стилі як засоби емоційного забарвлення тексту в ліричні та гумористичні тони, увиразнюють художні образи. Книжні фразеологізми виникли на писемній (книжній) основі і найчастіше використовуються в книжних стилях. До книжних фразеологізмів належать крилаті слова і вирази - це сталі словесні формули, що є повторенням влучних висловів письменників, філософів, учених, державних діячів. Наприклад: мертві душі (за назвою твору Миколи Гоголя), ахіллесова п'ята (з грецької міфології), лебедина пісня (староримський вислів), путівка в життя (від назви кінофільму). Вони використовуються в творах художньої літератури. Наприклад: Майнув над його роками синій птах та й полишив саму печаль. (М. Стельмах.) Синій птах - вислів німецького письменника М. Метерлінка. Стоптані перли, зів'ялі листки вслали його перехресні стежки. Зрадила доля мужицького сина! (М.Вороний.) У цих реченнях Микола Вороний використав образи Франкової поезії.І в публіцистичному стилі часто зустрічаємо крилаті вислови. Причому публіцисти іноді вдаються до перефразування відомих афоризмів: Народ святкує вашу пам'ять і славить ваше ім'я "в сім"ї вольній, новій" (О. Довженко.) Я вважаю, що справа редагування перших книг молодих - особливо важлива і відповідальна справа: письменникові дається "путівка" в літературу, в життя! (Ю. Смолич.) А ще до книжних фразеологізмів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Вони найчастіше використовуються в науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вживаються зрідка. Термінологічні словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; площа нагріву; адамове яблуко; північне сяйво; неповні речення; технічний мінімум; узяти в лапки тощо.

19. Стилістичний синтаксис складного речення. Складне речення — це речення, яке має дві або більше граматичних основ, тобто складається з двох або більше простих речень. Складні речення поділяють на складнібез­спо­лу­ч­ни­ко­ві, складні сполучникові (скла­д­но­су­ря­д­ні, складнопідрядні) і складні з різними видами зв'язку. Складне речення порівняно з простим реченням зде­більшого становить синтаксичне утворення дещо вищо­го рівня складності — змістової, граматичної і стиліс­тичної. Майже кожну з частин складного речення можна пе­ретворити на окреме просте самостійне речення. Таке перетворення не буває стилістично нейтральним, бо найчастіше спричиняє певні зміни простого речення, особливо в ритмомелодиці, в інтонації синтаксичної конструкції. Синтаксичний розбір складного речення:1. Тип речення (складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове).2. Сполучниковий чи безсполучниковий зв'язок, тип сполучників.3. Види підрядних речень.4. Характер підрядності (якщо речення скла­д­но­під­ря­д­не з кількома під­ря­д­ними):однорідна підрядність;неоднорідна підрядність;послідовна підрядність.5. Схема речення.

22. Стилістичні можливості фонетики. Науковці схарактеризували такі стилістичні засоби фонетики: • алітерація — повторення певних приголосних звуків у словах, що складають речення, для підсилення звучності тексту і через нього створення художнього образу: Тиша у лісі, тиша, вітер кущі колише (О. Кононенко); • асонанс — повторення голосного звука для художнього забарвлення, посилення звучання того чи іншого звукосполучення задля створення художнього образу: Ти вчиш любити все, що перемінне і що незмінне, як незмінний світ... (П. Тичина);   Стилістичні засоби фонетики впливають на довершеність і поглиблення змісту висловлювання, посилюють його емоційність, експресивність і виразність, естетичний вплив тексту та сприяють його комунікативній привабливості.

21. Стилістичні особливості форм числа іменників. Вживання однини в значенні множини. Форма однини іменників може позначати цілий клас предметів із вказівкою на їх характерні ознаки. Таке вживання однини власти­ве головним чином науковій мові: Лавр —рід вічнозелених рослин ро­дини лаврових (з енц.);  Однина конкретних іменників може вживатись у збірному зна­ченні, тобто вказувати на сукупність однорідних предметів як на одне ціле. Часто з таким значенням використовуються назви осіб: За всіма ознаками, подорож наша повинна бути приємною, з першого дня пасажир тут оточений піклуванням, ранг пасажира такого судна дає кожному з нас неабиякі переваги (О. Гончар); У збірному значенні вживаються також назви тварин, рослин і предметів;

23. Лексична синонімія. Синонімія словникова і функціональна. 1. Синоніми, що відрізняються відтінками в значеннях, називаються семантичними (значеннєв, ідеографічними) Наприклад, мокрий - вологий, сирий відбивають різний ступінь прояву ознаки - 'имеющий значну вологість, просочений вологою'; порівн. також: умирати - гинути, пропадати - 'переставати існувати, піддаватися знищенню (у результаті нещасть, впливу яких-небудь сил, умов)'. Наявність семантичних синонімів у мові відбиває аналітичну глибину й точність людського мислення. Навколишні предмети, їхньої властивості, дії, стани пізнаються людиною у всьому своєму різноманітті.  2. Синоніми, що мають відмінності в експресивно-емоційному фарбуванні й уживані тому в різних стилях мовлення, називаються стильовими; порівн.дружина (общеупотр.) - дружина (офиц.); молоді (разг.). 3. Синоніми, які відрізняються й відтінками в значенні, і стилістично, називаються стилістичними-семантико-стилістичними.Наприклад, блукати - слово книжкове, означаюче 'іти або їхати без певного напрямку, не маючи мети, або в пошуках кого - або чого-небудь';

24. Стилістичні можливості словоскладання. Характеристика. СЛОВОСКЛАДА́ННЯ, я, сер., грам. Утворення складних слів способом з'єднання двох або кількох слів, основ чи коренів в одну лексичну одиницю. Словоскладання — дуже продуктивний спосіб творення якісних і відносних прикметників. Звичайно складні прикметники компонуються з двох твірних основ ; Найпоширенішими способами формування мовних новотворів у наші дніє словоскладання і утворення лексичних словосполучень.

25. Варіанти відмінкових форм іменників І. Давальний відмінок однини іменників II відміни 1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими. В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають закінчення -у, -ю. Омонімія форм родового або кличного і давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення -а. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб'єкта дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються), отже тут потрібно використати форму із закінченням -ові (-еві). Так само форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному відмінку слід вживати виключно форму із закінченням -ові (-еві). 2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіа- тивні форми: За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря... (В. Підмогильний); Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О. Мірошниченко). 3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп 'ятк-ові (-у), немовлятк-ові (-у); Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у (-ові), міст-у (-ові). У формах із закінченнями -еві, -ові ці іменники вживаються переважно у фольклорі (особливо при персоніфікації, коли можливе вживання форм кличного відмінка). II. Знахідний відмінок однини іменників II відміни 1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду — назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал. 2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах — спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист/листа, перев'язати палець/пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням -а (-я) — розмовна мова і мова художньої літератури. Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити "Запорожець ", з 'їсти наполеон, передплатити "Юний технік ". Конструкції купити "Москвича ", читати "Юного натураліста " належать до стилістично знижених. III. Місцевий відмінок однини іменників II відміни 1. Іменникам середнього роду із суфіксами -к-, -ечк-, -ячк-, -еньк; -иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення -у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір'ячк-у, у серденьк-у, на пасовиськ-у.

26. Характеристика іменника в різних функціональних стилях. Ім'я іменник виділяється з усіх інших імен тим, що його граматичні категорії - рід, число, відмінок - здатні отримувати особливі стилістичні значення. Стилістична активність цих категорій обумовлена ​​їх функціонально-стильової спеціалізацією і експресивним застосуванням у художньому мовленні.  Найбільшими виразними можливостями у іменника володіє категорія роду. У сучасній російській мові спостерігається відома функціонально-стильова спеціалізація роду іменників.  Іменники середнього роду найбільш уживані у книжних стилях, що пояснюється абстрактними значеннями багатьох з них, популярними в науковому стилі.  Іменники чоловічого роду також тяжіють до книжкових стилям.  Іменники жіночого роду виділяються багатством і різноманітністю граматичних засобів вираження родової приналежності. Аффіксація робить жіночий рід сильним, підкресленим, найбільш чітко оформленим, створює різні експресивні відтінки у цих іменників, а це призводить до того, що вони часто отримують цілком певний стилістичний паспорт і не можуть бути використані за межами свого стилю.  Особливим стилістичним своєрідністю відрізняються іменники зі значенням особи, що утворюють пари чоловічого і жіночого роду: студент - студентка, вчитель - вчителька, делегат - делегатка, доповідач - доповідачка, кондуктор - кондукторка, ліфтер - ліфтерка, поет - поетеса. Іменники чоловічого роду висловлюють загальне поняття про людину, вказуючи на його соціальну або професійну приналежність незалежно від статі, вони мають офіційний відтінок, у той час як особисті іменники жіночого роду відрізняються розмовної або просторічної забарвленням, що перешкоджає їх вживання у книжних стилях, в офіційній обстановці . На стилістичне використання подібних іменників жіночого роду впливають багато екстралінгвістичні фактори - від суспільного поділу праці між чоловіками і жінками, їх соціальної нерівності в дореволюційній Росії до виникли в побуті забобонів про нерівноцінності слів жіночого роду, що позначають професії. Так, відомо, наприклад, ставлення жінок, які зробили поезію своїм професійним заняттям, до слова поетеса. Анна Ахматова терпіти не могла, коли її називали 'поетеса'. Гневалась: «Я - поет».  Особливою експресією відрізняються іменники спільного роду, які представляють одну з груп іменників зі значенням особи, називаючи людей по характерному для них дії або властивості і висловлюючи при цьому емоційну оцінку (частіше негативну): гуляка, жаднюга, Ломако, кривляку, писака, тихоня, розумниця , ябеда. За зауваженням В.В. Виноградова, суміщення чоловічого і жіночого роду у таких іменників виправдовується їх різкій експресивністю, вони носять різкий відбиток фамільярного і навіть вульгарного стилю. Експресію таких іменників визначає, звичайно, їх семантика, проте перенесення значення слів з ​​формальною ознакою жіночого роду на осіб чоловічої статі посилює і підкреслює оцінність. До того ж у письменників минулого можна часто зустріти і узгодження з такими іменниками з жіночого роду: Неборак я, бідолаха неісходний! - Скарги башмачника Капітона в Муму І.С. Тургенєва. Для сучасної мови нормою є узгодження з іменниками спільного роду тільки за смисловим ознакою: дівчинка - велика нечупара, хлопчик - великий нечупара.  Стилістична характеристика категорії числа  Форми числа імені іменника також можуть проявляти стилістичну активність у певних мовних ситуаціях. Підвищеної експресивністю мають форми однини, так як у них особливо часто розвивається метафоричне значення, невластиво іменником множини, що відзначав ще А.І. Єфімов: колода, ворона, дуб, індик, квочка, лисиця, ведмідь, осел, півень, пила, матрац і под. У рідкісних випадках перенесення значення зберігається і в множині: Віслюки! Сто разів вам повторювати? (Гр.)

27. Антонімія. Антоніми — слова з протилежним значенням — дуже виразний стилістичний засіб мови. Вони потрібні в ній для відтворення контрастів, для побудови антитез', альтерна-тивних запитань2, епітетів-оксиморонів3 у художньому і публіцистичному стилях мови. Тут антонімічні пари слів часто використовуються у ролі заголовків, бо гранично чіт-ко формулюють думку. Так, наприклад, у В. І. Леніна:

«Буржуазія сита і буржуазія жадаюча», «Від оборони до нападу», «В хвості у монархічної буржуазії чи на чолі рево-люційного пролетаріату і селянства?», «Вагання згори, рі-шимість знизу», «З хворої голови на здорову», «Крок впе-ред, два кроки назад», «М'яко стелють, та твердо спати».Серед наявних у мові антонімічних пар є й такі, що ви-ражають соціальні й суспільно-політичні протилежності (експлуататор — експлуатований, патрицій — плебей, ка-піталіст — пролетарій, поміщик •— кріпак, вільний — раб та ін.). Вони широко застосовуються у публіцистичному стилі мови для створення чітких соціальних характеристик.

26. Синонімія форм часу та способу дієслова. Виникнення граматичної синонімії пов'язано з двома чинниками: зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній фактор зводиться до впливу численної продуктивної групи на меншу по об'ему непродуктивну групу дієслів. Якщо, за твердженням К.С.Горбачевіча, "Загальне мовне розвиток йде від непродуктивного до продуктивного способу освіти ", то поява другої форми може вважатися закономірним, не руйнуючим загального розвитку мови (алкать - заздрий і жадає, гикати-ічет і гикає і т.д.). Внутрішній фактор міститься в тенденції до уніфікації морфологічних основ в парадигмах теперішнього і минулого часу (орати: паш-ет - паху-л - ​​паху-ет; коливати: вагаючись-ет - колеба-л - колеба-ет та ін.) Історія формування граматичних синонімів пов'язана і з низкою інших причин: контамінація форм разнооформленних дієслів, близьких за значенням (жадати: жадали - Жадан: жаждy, жажy, Жадан; хлебтати: лачу - Лока: Лочу, Лока - алкать: алчу); двосторонній характер процесу взаємодії продуктивних і непродуктивних класів дієслова: вирівнювання основ і по непродуктивному класу (гл'таті: гл'таю - гл'тіті - гл'щy; курликав: курликав, курличу).У ряду дієслів граматична синонімія форм була зафіксована на ранніх етапах розвитку мови в XI - XIV ст. (Гикати, черпати та ін.) Найбільш активно процес усунення чергувань в основах дієслова проходив у XVIII ст. (Голодуватиме він, коливати, бризкати, копати і ін). Тенденція до уніфікації основ простежується і на сучасному етапі розвитку мови. Поява граматичної синонімії форм виявлено і на початку XX ст. (Курликав). Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану). Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу. Традиційно в українській мові виділяють два морфологічно виражені недійсні способи: наказовий та умовний. З урахуванням семантики пропонують і детальнішу класифікацію недійсних способів^[1].Власне наказовий спосіб (імператив) (синтетична форма: роби, робіть) виражає необхідність виконання дії співрозмовником, співрозмовником разом з іншими особами чи особами, які якось пов'язані зі співрозмовником.Закличний спосіб (робімо) виражає пропозицію мовця виконувати дію разом із співрозмовником.Спонукальний спосіб передає послаблене значення член елятивності (прийшов би ти до мене).Бажальний (оптатив) спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ. Може утворюватись за допомогою різних формотворчих часток: хай зроблю, хай би він зробив, зробив би він скоріше.Умовний спосіб використовується в підрядних реченнях для вираження умови або мети (якби зробив, щоб робив). Тут частка би зливається із сполучником.В умовному (в широкому розумінні) способі вживаються форми минулого, давноминулого часу, а також інфінітиву: він би робив, він би був зробив, йому б робити.Дієслова формально дійсного способу можуть вживатись у значенні наказового (Завтра прийдете до мене!) та умовного (здійсненна умова), кон'юнктивного способів (Зроблю, якщо… Гадаю, що робить…).Таким чином формальне (морфологічне) і семантичне розуміння категорії способу не є цілком тотожними.

27. Антитеза як явище стилістичного синтаксису: функції в різних стилях.

Антитеза — стилістична фігура, побудована на зіставленні протилежних образів, думок, картин тощо (в основі антнтезн лежить антонімічна пара, загальпомовна, реалізована або контекстуальна, потенціальна). Антитеза дає невичерпні можливості для створення сатиричних картин, в яких використовуються прямі й переносні значення слова, різкі й несподівані зіткнення різнорідних понять та ін. У публіцистиці антитеза посилюється і увиразнюється різного типу повторами, градацією, набирає форм чіткого паралелізму — усе це робиться з метою створення потрібної авторові напруженості тексту. Це визначальна риса публіцистичних текстів: «Він був сином кріпака і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим»(І. Франко). Антитеза як стилістичний прийом у наукових текстах вживається дуже рідко, проте логічне протиставлення понять — явище тут поширене, узвичаєне. Пояснюється це тим, що антитеза передбачає протиставлення, виражене не лише загальномовними антонімами, а й таке протиставлення, яке будується на додаткових (контекстуальних) значеннях слів.

26. Числівник: стилістичні можливості.

Числівником називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові.Кількісними називаються числівники, котрі позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки? Серед них виділяють власне кількісні (два, п'ять, вісімнадцять, тридцять шість); дробові (чотири восьмих, сім цілих три десятих); збірні (троє,десятеро); неозначено-кількісні (кілька, багато, чимало). Кількісні числівники змінюються за відмінками, але не мають граматичних ознак роду і числа. Виняток становлять числівники один (одна, одне,-о), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.Порядковими називаються числівники, які позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра? котре? котрі?: перший, перша, перше, перші; одинадцятий, одинадцята, одинадцяте, одинадцяті. Порядкові числівники, подібно до прикметників, змінюються за родами, числами і відмінками.У реченні числівники можуть бути різними членами речення: І один у полі воїн (підмет); Семеро одного не ждуть (підмет, додаток); Одна ластівка весни не робить (означення). Якщо кількісний числівник поєднується з іменником, то разом із ним входить до складу підмета, присудка, додатка, означення, обставини: На румунському боці три пари волів тягло канатом проти води здорове червоне судно; Два ведмеді в однім барлозі живуть; Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й бур'яне море...; Басейн Дніпра має площу п'ятсот чотири тисячі квадратних кілометрів.За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені: Простими називаються числівники, що мають один корінь: один, три, сто, перший, третій, сьомий; двоє, мало, багато; Складними називаються числівники, що у своєму складі мають два корені: одинадцять, дев'ятнадцять, двадцять, двісті, триста, одинадцятеро, двадцятеро, кількадесят, кількасот;Складеними називаються числівники, які містять в собі два і більше простих чи складених числівників: (двадцять чотири, тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятий). Стилістичне використання числівників буває двох ^ видів:

—— самостійне, суто кількісне: До дев’яти додати п’ятьГБід шістнадцятиГвШнімемо одинадцять;

—  значеннєво несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три об­личчя здаються сіро-блідими (В.Тїїшниченко).

Числів­ник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири -» обличчя, п’ять -> облич, але п’ятьох <— облич, п’ятьма обличчями, одне <— обличчя., По-особливому стилістично виразні форми числів­ників у фольклорі: …у тебе діток так багато: раз чет­вірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко (Нар. творчість).Числівник — виразно своєрідна, лексично й грама­тично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей — це категорії здебільшого незмінні й однозначні. І все ж числівники не завжди стилістично нейтральні. За різних мовленнє­вих ситуацій, по-різному інтонуючись, вони набувають неоднакової значеннєвої (отже, й стилістичної) важли­вості. Особливо очевидним це стає тоді, коли числівни­ки семантично зовсім інші, пор.: Мене премійовано на 50 гривень і Мене премійовано на 500 гривень. Різний кількісний зміст сказаного в обох реченнях, як, можли­во, й неадекватне інтонування, не може не впливати й на сприймання сказаного різними особами (навіть осо- бою-мовцем).

31.Епітет. Епітет-оксиморон. Стилістична характеристика. Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості. Вживається переважно в поезії, прозі. Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»). У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета. Окси́морон (лат. oxymoron від грец. οξύμωρον — «дотепне дурне») — літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення. Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»). Найпоширенішою формою оксиморону є комбінація прикметника та іменника . Рідше трапляються сполучення іменника тадієслова, як, наприклад «Тиша висвистує» чи інші, як «Звуки мовчання». Оксиморон не обов'язково є парою двох слів; речення та висловлювання також можуть набувати значення оксиморону. Розмовні оксиморони: живий труп; страшенно вродливий(-а); нелюдське життя; палючий холод; молодий стариган; правдива казка. Оксиморони, що увійшли в науково-популярний вжиток: владний безлад (рос. беспредел) (владу як таку, створено, для наведення порядку) — цей оксиморон є частим у вжитку, скажімо, опозиційної до діючої влади політичної сили; складна́ простота (коли за уявною простотою і довершеністю «стоїть» чимало зусиль і праці); штучна людина (в двох значеннях — і про людину, «нашпиговану» технічними пристроями, і про людиноподібного робота). Приклади використання оксиморонів у сучасній масовій культурі: назва голлівудської стрічки «З широко заплющеними очима»; «порочний святенник» (рос. Падший ангел).