34. Прикметник: стилістичні можливості.

Прикметники — це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники вико­ ристовуються у «звичайному» (базовому) ступені порів­ няння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Своєрідною є також морфологічна сут­ність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі. Від складних прикметників (яскраво-червоний, пів­денно-східний, західноукраїнський, українсько-німецько-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоніший, яскраво-найчервоніший);- ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметни­ків: народногосподарський, загальнонародний, шести­поверховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмов­но-побутовому мовленні. Зовсім неможливі ступені порівняння від тих склад­них прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з ура­хуванням мовленнєвих вимог стилю. Складні прикмет­ники найактивніше побутують у книжних стилях мови. Помітною є стилістична своєрідність обох форм ви­щого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історич­но традиційні, давні, вони використовуються в усіх сти­лях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньо­му: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам’ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, Наймен­ шого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (дво­слівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх сти­ лях мови, все ж природніші для книжних стилів, особ­ливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлю­ вання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляють­ся такі прикметникові утворення, як більш чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш зайве, алогічне. Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культу­ри працівників усіх сфер розумової діяльності, особли­во науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватись: 1) прикметники з префіксами архі-, ультра-, гіпер-, над-: архісерйозний, ультрависокий, гіперзвуковий, надзвуковий (більше, ніж найвищий вияв ознаки); 2) слова із суфіксами -єн-, -енн-, -езн-, -анн- та ін.: до­ вершений, здоровенний, величезний, старанний, незрів­ нянний; 3) різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний, народнопоетичний, вищепідписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадця­типоверховий. Це свідчить про зростання й ускладнення атрибу­тивного (означального) мислення мовців. Деякими особливими стилістичними якостями по­ значені повні й короткі прикметники. Майже всі прик­ метники в українській мові повні, кожному з них влас­тиве певне закінчення: -ий, -а, -е, -і; -ій, -я, -є, -ї: голубий, го­ луба, голубе, голубого, голубі; синій, синя, синє, сині і т. ін. Повні прикметники з неоднаковою активністю ви­ користовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвичнішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побуто­ вому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів ши-­ роко вживаються й нестягнені форми прик­метників: зелений —- зеленая — зеленеє — зеленії. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву ми­ нувшину, національно забарвлену й оригінальну, само­бутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і голубії!) Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі при­кметники звичайно подаються разом з повними при­кметниками. Короткі прикметники вживаються: — із синтаксично означальною функцією: За воріть­ ми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. твор­ чість); — із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку... (М. Рильський); Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевид­ ним є прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із син­ таксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташи­ ного галасу (О. Копиленко). Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.