35. Перифраза: характеристика, стилістичні можливості.

Перифра́з, перифраза (від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох. У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце української поезії»). Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися допомогою носової хустки» замість «висякатися»). Стилістична роль перифраз різно­манітна: 1) можуть використовуватися в під­несеному врочистому мовленні: Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! — (Т. Шев­ченко про засланого на каторгу в Сибір революціонера ); 2)можуть виступати як засіб іро­нічної чи сатиричної оцінки: жовтий диявол — золото, коричнева чума — фашизм. Евфемізми замінюють собою інші слова, які вважаються непристойними, нетактовними, гру­бими або забороненими(мають назву табу). У наших далеких пращурів в основі табу лежала віра в різні потойбічні сили. До заборонених слів належали, на­приклад, назви духів, хвороб. Евфемізмами виступали або просто займенники (той, він), або іменники (тітка замість лихоманка) та прикметники (лихий, нечистий замість чорт). У сучасному суспільстві причиною табу можуть бути цензура, бажання зберегти військову чи дипломатичну таємницю або ж прагнення позбутися грубих непристой­них виразів. Ось чому назви підприємств, військових частин замінюються буквами, циф­рами, описовими зворотами: п/с № 127, дипломатичний представник, сусідня дер­жава. Лікарі використовують латинські назви хвороб, щоб не травмувати хворого ( тіЬесе ( +Ьс) — сухоти ), вихована людина замість слова брехати скаже помилятися, говорити неправду, відходити від істини.

36. Пряма, непряма, невласне пряма мова. Стилістична характеристика.

Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно, напр.: «А я лежав собі коло мами та лупив ногами в траву, а мама казала: "Ти не годен ані годинки тихо посидіти?"» (В. Стефаник). Непряма́ мо́ва — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучниківщо, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу). Невласне-пряма мова — своєрідний тип мовлення, проміжний між прямою і непрямою мовою. Невласне-пряму мову зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але невласне-пряма мова подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається «внутрішнє мовлення» персонажа його думки, настрої, але виступає за нього автор; об'єктивна оцінка подій поєднується з переломленням їх через призму сприйняття персонажа. З непрямою мовою невласне пряму мову зближує те, що в ній дієслова і займенники вживаються у формі третьої особи. Невласне-пряма мова характерна лише для художнього стилю, «виступає і в поезії, і в прозі як прекрасний вид передачі голосів, яким, за авторовим задумом, треба звучати стримано, приглушено, нещиро, іноді — залишатися лише „внутрішніми“ голосами, вираженням роздумів, загнаних у себе почувань тощо» (Л. Булаховський). Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив. Ну і сусідонько файний, смага б ті взяла! Не мав коли приступитесь до — неї! Ігій на тебе!.. А що ворожіння пропало — то вже пропало… Вагалась, чи казати про Юру Іванові, чи дати спокій. (Коцюбинський). Як відомо, цитування вважається однією з характерних композиційних ознак цих стилів. тут до нього висувається ряд досить суворих вимог. Перш за все вимагається, щоб цитата не змінювала думок тексту, з якого її взято, поглядів автора, його настанов, стилю, манери написання. Форма непрямої мови ( д і л о в о ї , а б о і н т е л е к т у а л ь н о ї ) має завданням передавати тільки зміст висловленого без збереження його специфіки, а тому, як правило, пряма мова зазнає тут значних змін: висловлена у будь-якому стилі, вона трансформується у діловий стиль, незалежно від того, якими особливостями вона відзначалась до цього. Так, пряма мова позбавляється елементів просторіччя, жаргонізмів; її колорит, емоційність, експресивність стираються, приглушуються; зникають засоби безпосередньої передачі ставлення до об'єкта размови або до співбесідника. Все це відтворюється нейтральними засобами літературної мови; емоційна лексика і фразеологія замінюється емоційно-нейтральними синонімами, які знаходять своє застосування в діловій мові. У художній літературі всі три різновиди чужої мови — пряма, непряма і невласне прям — мають особливе ху-дожньо-зображальне значення. Використання усіх цих типів передачі чужої мови урізноманітнює синтаксис художнього твору, розширює коло синтаксичних синонімів, сприяє поглибленому розкриттю образів твору (дає змогу начебто «висвітлити» їх зсереди ни), створює багату інтонаційну гаму та ін. Основним завданням п р я м о ї м о в и в художніх текстах є збереження і якнайповніше відтворення особливостей мови персонажів, їх індивідуальних рис (не фотографування, не етнографічний запис, а творча інтерпретація) . Х у д о ж н я н е п р я м а м о в а відрізняється від ділової тим, що до неї вводяться слова і звороти, властиві мові персонажа, зберігається колорит чужої мови. Перевагою її є те, що автор має змогу частково відтворити мову персонажа і водночас показати своє ставлення до об'єкта висловлення. Непряма мова у художньому тексті може виконувати різноманітні функції: користуючись здатністю непрямої мови скорочено переказувати чиюсь мову, автор у такій формі викладає вже відомі читачеві слова персонажів, а також несуттєві висловлення, малоцікаві, другорядні деталі. Використовується вона й тоді, коли нема потреби передавати індивідуальні риси чиєїсь мови. Н е в л а с н е п р я м а м о в а є продуктом книжно-поетичного мовлення, яке вона збагачує новими тонкими емоційно-експресивними засобами. З допомогою невласне прямої мови досягається органічне злиття авторської мови і мови персонажів (в усіх інших, крім художнього, стилях вона відсутня). Невласне пряма мова використовується як для відтворення безпосередніх висловлювань персонажів, так і для розкриття їх невисловлених ще думок, переживань І прагнень. У розмовній мові найбільш органічним способом переказу чужої мови е відтворення її у формі прямої, але приєднуваної сполучником що до головного речення — авторської ремарки. Це так звана п і д р я д н о - п і д п о р я-д к о в а н а або н а п і в п р я м а м о в а. Близька до цього типу мовлення ще одна розмовна кон- струкція— так звана з д о г а д н а м о в а : відтворення ще не висловлених думок, почуттів, розрахунків, сподівань. Здогадна мова оформляється найчастіше як пряма, тільки в неї вводяться частки мов, мовляв.