1. Ідейно-художнє багатство філософської та громадянської лірики Івана Франка

«Скрізь і завжди в мене була одна провідна думка — служити інтересам мого рідного народу...», — писав Іван Франко наприкінці свого життя. З вели­кою емоційною силою цю настанову втілено в його віршах.

Поетичній творчості Іван Франко присвятив понад сорок років. Його поезія вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Утім, взірцем служіння інтересам рідного народу є, безперечно, філософська та громадянська лірика.

Літературознавці зазначають, що з поезією Франка в нашу літературу ввій­шов новий ліричний герой — борець за соціальні й національні права знедоле­ного народу. Так, з вірша «Гімн» постав образ «вічного революціонера» як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою. рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинить жодна реакційна сила, хоч, як свідчить історія людства, тирани впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пори­ву до свободи і щасгя, вказує, що волелюбні ідеї особливе') розкрилися в новіт­ній час. Дух тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняєть­ся, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених.

Голос « вічного революціонера», одвічного бунтаря, що не миритеся а не­волею, тепер чути в середовищі знедолених мас — апо курних хатах мужи -цьких. по верстатах ремісницьких». Він даєлюдям праці наснагу, породжує в них силу й завзяття «не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі».

Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руїнницьких за­кликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надлом­лювала її сили, зводила до становища раба. Саме вони здатні повести людину до нового життя, і нікому не перепинити могутню лавину соціального прогресу: Іде в світі тая сила, Щоб в бігу її спинила. . Щоб вгасала, мов огень, Розвидняющийся день? Провідна тема громадянської та філософської лірики Івана Франка — роз­думи про долю Батьківщини та українського народу, Рідна земля є джерелом його творчого натхнення, тож поет спрагло припадає до цього джерела, нама­гаючись набратися сил для боротьби, а отже — й для життя, бо життя для ньо­го є нічим іншим як боротьбою:

Земле, моя все плод ющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! У вірші «Не пора...», який уже після Франкової смерті став національно-визвольним гімном галицьких українців, поет закликає скинути ганебні пута рабства й прислужництва царській Росії та Австро-Угорській імперії. З кон­тексту зрозуміло, що йдеться передовсім про духовну неволюукраїнців, яку не­обхідно подолати:

Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара — Нам пора для України жить! Першими, хто взяв собі за зброю вірші Івана Франка, були Січові Стрільці. Це вони'бадьорій оптимістичній поезії подарували друге життя — відтоді співалася вона як гімн учасників визвольних змагань.

Палким закликом до сотень тисяч українців, дороговказом в їхніх визволь­них змаганнях стала поема «Великі роковини», написана Іваном Франком з нагоди святкування сторіччя виходу «.Енеїди». Пройшовши школу життя, поет навчає українську молодь:

До великого моменту Будь готовий кожний з вас, — Кожний може стать Богданом, Як настане слушний час. Мовиш: «Нині інші війни». Ну, то іншу зброю куй. Ум гостри, насталюй волю, Лиш воюй, а не тоскуй! Лиш борися, не мирися, Радше впадь, и сил не трать, Гордо стій і не корися, Хоч пропадь, але не зрадь! Найвищої концентрації ідеї національного звільнення українського на­роду досягнено в поемі «Мойсей». Цей твір є своєрідним підсумком роздумів поета над історичною долею України.

Поему написано 1905 p., коли в Росії піднімалася революційна хвиля. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо зачіпали питання взаємин широких мас з тими полії пічними силами, які могли 6 очолити їхні виступи. Він вважав, що керманич мав віддати всі сили благородній визвольній справі. .

Для реалізації актуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну істррію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський на­род з єгипетської неволі. Велична постать Мойсея, який присвятив своє життя служінню народові, який не тільки пристрасно закликав людей скинутії тягар раб­ства, а й упродовж сорока років терпів разом з усіма страждання виснажливого походу, Привертала уваїу багатьох митців. Проте український поет знайшов нові грані цього вічного образу, сповнив його яскравим українським колоритом. У передмові до твору Франко зазначав: «Основною темою поеми я зро-

бив смерть Мойсея як пророка, непризнаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч, і основана на біблійнім опові­данні».

Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпо­середньо звернений до рідного замученого, розбитого народа. Поетові бо­лить, що століття гніту витравили в краян кращі національні якості й натомість прищепили укриту злість, облудливу покірність до чужинців, які зрадою й розбоєм скували їх і заприсягли на вірність.

Ціла злива риторичних запитань втілює біль і сором поета, та попри все він не втрачає надій на моральне оздоровлення народу. Справді, не можуть піти в безвість жертовність тисяч борців, які офірували людові душу й тіло. Неда­ремно проливалася їхня кров за свободу вітчизни. Сила й м'якість, дотеп і потуга і все, чим може вгору дух підняться, продовжують жити в нашому слові. Не може загинути українська пісня, в якій ллється туга і сміх дзвін­кий, і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга.

Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся. Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі, І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.