1. Мотиви й образи громадянської та інтимної лірики Олександра Олеся. Прочитати напам'ять вірш поета (за вибором учня)

Третину XX століття вірші цього, за визнанням багатьох літературознавців, короля поезії не друкувалися в Україні. Чому так сталося? Чим завинив майстер перед своїм народом? Відповідь, бодай часткову, можемо знайти в оцінці творчо­сті Олеся Сергієм Єфремовим: «Обурення проти насильства, гніву за скрив­джених повно в поезіях Олеся 1905— 1907 років, і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Шевченка ніхто ще так висо­ко не підіймавсь на Україні. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мо­тиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові, не підбор­кують його творчого натхнення». Отож боявся ворожий Україні більшовицький режим Олесевого слова. Тому й заборонив його. Та неспростовна істина — сло­во вічне, не знає воно заборон, не терпить насильства! — вкотре постала в усій своїй величі: поезія Олеся повернулася до українського народу.

Славу й шану поетові принесли пісні та поетичні скорботи періоду револю­ції 1905 — 1907 років і лютневої революції 1917 року. Митець зумів з великою експресивною напругою «переплавити» народні переживання та сподівання в болісно-вразливій своїй душі й зі щирою емоційною сповідальністю втілити їх у поетичних образах, символічних асоціаціях і музичних ритмах. Він виспівав і світлі надії рідного народу на соціальне та національне визволення, і трагічні поразки першої російської революції, оплакав загиблих і загорівся новим, зі­грітим революційними загравами гнівом супроти насильства й тиранії:

Ми не зложимо зброї своєї...

Дужі в нас і бажання, і гнів,

Ми здобудемо землю і волю

і загоїмо рани віків.

Справжнього визнання зажив Олесь відразу після появи першої збірки «З журбою радість обнялась», яка засвідчила особливості творчої манери поета та його стилістики, виявила провідні мотиви й улюблені теми. У вір­шах Олеся журба і радість, щастя й муки, смерть і воскресіння, рабство й воля, плач і сміх, день і ніч завжди йшли поруч, повсякчас між ними точилася запекла боротьба:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я... Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образ­ністю й музичністю народної пісні, піднеслося до вершин бездоганного словес­ного інструментування:

Хтось ударив без жалю

по серці моїм, —

/ забилося серце в вогні

золотім... ,

І посипа.шсь іскри ясні,

І в дзвінкі обернулись пісні. Читачів буквально зачаровували алітерації й асонанси поезій Олеся, а його щире, виболене й власною долею, співчуття голодним, обідраним і німим рабам у царській «тюрмі народів» викликало співпереживання й довіру:

Вони — обідрані, розбуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі, —

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби! Поет сповнює тих таврованих рабів вірою в перемогу та впевненістю у своїх силах:

Вони — гроза, вони — герої:

їх гнів героями зробив. Гостре відчуття контрастів у житті й природі спостерігаємо не тільки в першій збірці Олеся, а й у всій його творчості. Серед таких контрастів і роз­цвіли його безсмертні «Айстри», які натхненно вірили в чудову казку — де квіти не в'януть, де вічна весна. Але ранок зустрів їх холодним дощем, і коли вони вмирали, плакав десь вітер в саду за кущем. Суперечності між мріями та жорстокою дійсністю вони не витримали. А коли айстри схилились і вмерли — тоді ...як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!

Так висловив поет своє розуміння суперечностей, які він бачив скрізь, ви­гадливо поєднуючи рай із пеклом, сміх із сльозами, життя із смертю. «Айстри» були написані 1905 року під впливом тодішніх революційних подій та розчару­вань і реакції після них. І цим твором Олесь закликав свій народ не втрачати надії, вірити в перемогу сонця над темрявою, справедливості над жорстокістю. Олександр Олесь — талант особливої драматичної напруги й глибини. До­сить вчитатися в його гнівні інвективи, спрямовані проти ненависного царсь­кого режиму, і вжитися в емоційно бурхливі поетичні переживання, щоб пере­конатися, яким тонким інструментарієм відчуття і відтворення суспільних на­строїв він володів. Закономірно, що з-під його пера з'явилася й низка драма­тичних етюдів — «Злотна нитка», «По дорозі в казку», «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Ніч на полонині».

Герої шіх творів синтезують духовний потенціал, видобутий із міфології, з образного переосмислення могутніх сил природи, поривання їхтвсірцядо ідеалу, краси, гармонії. Але як часто митець розпинає себе на хресті сумнівів і роз­чарувань! ДіПсність повсякчас вносила дисгармонію і в його особисте життя, і в сповідувані ним ідеали, в ім'я здобуття яких він творив і жив.

Жоден відомий літературний критик не оминав своєю увагою віршів поета. Першу збірку «З журбою радість обнялась» високо оцінив, зокрема, Іван Франко: «Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень».

О слово рідне!..

О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безнал 'ятно забутий. О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев...

0 слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! В горі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.

З журбою радість обнялась...

З журбою радість обнялась... В сльозах, яке жемчугах, мій сміх

1 з дивним ранком ніч злилась І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба, Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я...