2. Особливості інтерпретації образу України у поезії Василя Симоненка. Прочитати напам'ять вірш «Лебеді материнства»

У поетичній спадщині Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщи­ні («Україні», «Задивляюсь у твої зіниці», «О, земле а переораним чо­лом...», «Земле рідна»). Національна самосвідомість, діалог з народом, пост­авленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого — то. власне і є визначальне підґрунтя майже всієї його громадян­ської лірики. Воно має на собі відбиток духу автора, відбиток його пристрасної, молодої сили, котра вся спрямована на вирішення найпекучіших проблем:

Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду —

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе.

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях. На традиціях Тараса Шевченка постала поезія «Задивляюсь у твої зіни­ці». Вірш написано у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері-України.' У вирі буденної суєти, між тривогами і битвами за твоє життя, твої права, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі, побачити все, що приховане в них тільки для сина, набратися натхнення і сили для подальших битв, можливо, вирішальних. Бурхливе життя земної кулі постійно перериває тихий діалог сина-патріота і матері: Тому в поезії стільки звертань: Україно!, мамо горда і вродлива, не­пе. До тих, хто заважає розмові, інтонації рішучі, наказові: Хай мовчать Аме­рики й Росії, коли я з тобою говорю!; Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Починається поезія олюдненим портретом матері-землі:

Задивляюсь у твої.зіниці,

Голубі й тривожні, ніби рань. Та за цією красою — тяжкий життєвий досвід, сторінки рідної історії:

Крешуть в них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань. Ліричний герой схиляє голову перед матір'ю. Ні, це вже не Шевченкова бідна вдова, якій діти-запроданці праведную кров із ребер точать. Україна XX ст. постає іншою перед зором свого сина. Вона піднесена на п'єдестал вели­кої пошани порядз найбільшими країнами світу. І бути її сином для поета — це гордість і щастя, ніщо не може зупинити ліричного героя на шляху борні за волю і незалежність.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено. Ця поезія складається з восьми строф, але донедавна друкували з нихлише чотири. Третя строфа, в якій ідеться про щиру інтимну бесіду сина з матір'ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, незалежною і суверенною, повєрну-лась.до твору лише недавно.

Ради тебе перли в душі сію.

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю! Патріотичними почуттями просякнута поезія «Лебеді материнства». Вірш написаний від імені матері — у цьому філософська глибина авторового розу­міння людського буття. Адже споконвічної мудрості має навчати дитину саме матір. Композиційно твір складається ніби з трьох частин. У першій частині розгортається чарівна казка щасливого дитинства. Добра, ніжна мати прагне все зробити для свого.любого синочка, віддати йому весь цвіт своєї душі, обе­регти від усіх л их життя — зла, небезпеки, хвороб. Друга частина — це фан­тазії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна мусить стати любов'ю. У третій частині — роздуми матері про синове змужніння. Рожеві лебеді, що охоро-. няіоть немовля, мусять разом з нею виховати з нього — чоловіка, людину гро­мадянина. І тоді він неминуче стане перед вибором. Мати над усе бажає, щоб син був вільним у своєму виборі, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він ви­брав не за чиєюсь вказівкою чи примусом, п з власної волі. Так само прагне ненька, щоб головні підвалини людського життя — матір і батьківщина, ви­значені природою і вихованням, ніколи не були заперечені, відкинуті, замінені:

Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати неможна тільки Батьківщину.

«Лебеді материнства» Мріють крилами з туману лебеді рожеві, У хмільні смеркання мавки чорноброві,

Сиплють ноні у ламана зорі сургучеві Заглядає в шибу казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати. Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні. Танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір'ям, Лоскотали марево золотим сузір'ям. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги.

Білет №19

Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину. Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата. Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі. Прийдуть з України верби і тополі, Спишуть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати неможна тільки Батьківщину.