Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ukr_lit.docx
Скачиваний:
58
Добавлен:
08.12.2018
Размер:
296.54 Кб
Скачать

2. Поетичний світ Богдана-Ігоря Антонича

Творчість талановитого українського поета Богдана-Ігоря Антонича досить пізно стала об'єктом дослідження в українському літературознавстві, бо ніяк не вкладалася в рамки нормативної системи поглядів, згідноз якими мистецтво відтворює дійсність у художніх образах, його творчість суперечила їм. « Треба сказати різко: отже, ні! — писав Б.-!. Антонин у статті "Національне мистецтво".— Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетво­рює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність».

Писати вірші Богдан почав ще в гімназії. Перша збірка віршів молодого поета-студента «Привітання життя» вийшла в 1931 р. Це видання позначене шуканнями власного творчого почерку, виробленням поглядів на життя, на-світ у всьому його розмаїтті. Чимало в ній від літератури, а не від особистих вражень і думок. Проте є й цілком зрілі вірші — роздуми про місце людини в суспільстві, про природу, цикл віршів про море, про спортивні змагання; в яких оспівані сила, краса, енергія.

У віршах збірки прослуховуються мотиви, які могутньо прозвучать у на­ступних виданнях — «Три перстені» (J934), «КнигаЛева» (1936) та в його кращих книгах — «Зелена євангелія» та «Ротації» (1938), що вийшли вже після смерті поета. Так, у вірші «Автобіографія» поет говорить про природу як джерело натхнення:

/ В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне і незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Відтоді, пише поет, він «все '— п 'яний дітвак із сонцем у кишені», «за­коханий в життя поганин». Йдеться тут, очевидно, про поганське язични­цьке захоплення дивосвітом природи як джерелом і мірилом усього сущого — і в духовних, й у фізичних вимірах, а також про вічність, про взаємозв'язок між минулим, сучасним і майбутнім: «Мої пісні над рікою часу калиновий міст». Ця думка глибоко розкрита й у поезії «Привітання життя»: ...Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає а меж не має й нас ніжить. У створеному Б.-І. Антоничем світі — відгомін й індуїстських вірувань про карму, перетворення людини після смерті в якусь іншу істоту чи рослину, й ма­теріалістичні погляди на вічність усього сущого («Пісня про незнищен-ність матерії»). Сам поет бачить себе як малу частинку в цьому вічному колобігу природи. Він — то «звіря сумне і кучеряве.» («До істот з зеленої зорі» ), то лежить «накритий небом і обмотаний піснями, мов мудрий лис» («Пісня про незнищенність матерії»), то ставить знак рівності між собою й травою — «росте Антонич і росте трава». Найвиразніше звучить мотив злиття лю­дини з природою у славнозвісних * Вшшшх»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, ЩО їх оспівував Шевченко. Сам поет дав власне «тлумачення.-> цього незвичного образу. Він писав: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці, тощо, частина, органічно зв 'язана з загальним біологічним ростом».

Стихія природи не була єдиною темою творчості письменника. Остання, незавершена збірка Антонича «Ротації» змальовує життя міста, здебільшого в його найнеприваблявіших виявах. Поет не сприймає духу продажності, безду­ховності, бездумного життя людей, для котрих гроші — єдиний ідеал. Навіть весна в місті набуває нових прикмет, Тут «бояться діти чорних сажотру­сів», а завершується вірш характерним образом:

над каруселями летючих площ, мов синє срібло, полісменська палка. («Весна») Прикметами міста в Антонича є «п'яниці й тіні біля кульгавої ліхтар­ні», «горлорізи», що «сповідаються горілці» («Балади провулків»). За-" мість зеленого дивосвіту природи, сліпучого сонця, небесної блакиті постають похмурі, відразливі картини:

Примарні камениці і коші подвір'їв, мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи, провалля ночі, що його ніхто, не змірив, і слиток темних брам, і цвілі млосний подих. Не дивно, що саме в «Ротаціях» з'являються апокадіптичні картини кінця світу. Аіже навіть місяць «немов пророк, став місто клясти за всі гріхи і всі провини», за злочини. Немов із біблійних сторінок узяті образи «бурі дзвонів», «розбите в кусні Сонця коло», підземний гуркіт — і «місто ко­титься в провалля» («Кінець світу»). Подібні ж мотиви звучать і в поезіях «Мертві авта», «Сурми останнього дня».

У вірші «Закінчуючи» поет запитує себе: для кого має він творити, хто потребує його слів:

чи той, хто важить хл,іб і сіль,

чи той. що відсотки рахує...

...чи той, що чорні тюрми валить,

чи той, що тюрми береже? Поета Б.-І. Антонича. мабуть, ніхто не наважився б назвати заангажова-ним. Він підкреслено стояв понад партіями, навіть понадлітературнимн органі­заціями чи групами. Проте'вся його творчість, усе життя свідчать про відда­ність вічним ідеям добра, краси, правди й сумління.

Білет 11

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]