- •Лекції з дисципліни «управління інноваційно-инвестиційною діяльністю»
- •1. Концепція інноваційного менеджменту
- •1.1. Основні поняття із області інноваційної діяльності
- •1.2. Визначення і функції інноваційного менеджменту
- •1.3. Структура інноваційного процесу
- •1.4. Організація науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт
- •1.5. Принципи інноваційного процесу
- •1.6. Фактори успішності і невдач нововведень
- •1.7. Життєвий цикл інновацій
- •1.8. Інноваційна інфраструктура
- •1.9. Еволюція технологічних укладів
- •2. Державне регулювання інноваційної діяльності
- •2.1. Конкурентоспроможність країни і інноваційна діяльність
- •2.2. Роль держави у створенні механізму регулювання інноваційною діяльністю
- •2.3. Державна інноваційна політика
- •2.4. Методи реалізації інноваційної політики
- •3. Організація як суб’єкт реалізації нововведень
- •3.1. Взаємодія організації і нововведень
- •3.2. Інноваційні стратегії в організації
- •3.3. Патентно-ліцензійна діяльність організації
- •3.4. Структури науково-дослідних і проектних організацій
- •Список використаної літератури
- •4. Теоретичні основи інвестиційного менеджменту
- •4.1 Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності
- •4.2. Класифікація інвестицій та інвесторів
- •4.3. Державне регулювання інвестиційної діяльності
- •Пряме управління державними інвестиціями
- •Не пряме державне регулювання інвестиційної діяльності
- •4.4. Сутність та принципи інвестиційного менеджменту
- •4.5. Мета інвестиційного менеджменту
- •Агентські відносини
- •4.6. Завдання інвестиційного менеджменту
- •4.7. Функції інвестиційного менеджменту
- •5. Інвестиційна стратегія підприємства
- •5.1. Сутність інвестиційної стратегії підприємства
- •5.2. Стратегічні цілі інвестиційної діяльності підприємства
- •5.3. Види інвестиційних стратегій підприємства
- •6. Оцінка вартості грошей у часі
- •6.1. Поняття грошового потоку
- •6.2. Функція «складний відсоток»
- •6.3. Функція «дисконтування»
- •7. Реальні інвестиції підприємства
- •7.1. Особливості здійснення реальних інвестицій
- •7.2. Форми здійснення реальних інвестицій
- •7.3. Управління інвестиційними проектами
- •7.4. Форми виходу проекту з інвестиційної програми підприємства
- •Список використаної літератури
- •Додаток
- •1. Функція «складний відсоток». Значення коефіцієнтів компаундування для різних відсоткових ставок I та числа періодів нарахування відсотків n
- •Контрольні питання
- •1. Управління інноваційною діяльністю
- •2. Управління інвестиційною діяльністю
2.2. Роль держави у створенні механізму регулювання інноваційною діяльністю
У теперішній час ні якість, ні обсяги виробництва продукції не можуть бути показником рівня розвитку економіки тієї чи іншої країни. За ліцензією в Туреччині або Бразилії випускаються такі ж автомобілі і автобуси «Мерседес», як і у Штудгарті - на батьківщині всесвітньо відомої марки. Складальний завод «Шевроле» у приволзькому місті Єлабузі виробляє всюдиходи, які нічим не відрізняються від випущених у Детройті. Ряд країн Азії випереджає США і Японію за обсягами виробництва персональних комп’ютерів і побутової техніки, однак ці країни у загальноекономічному розвитку відстають від останніх.
Одним з основних показників рівня розвитку економічної системи у теперішній час є рівень «постіндустріальності», тобто відсутність або згортання промисловості у традиційному її розумінні і розвиток виключно інтелектуального виробництва - науково-дослідних і досвідно-конструкторських розробок, удосконалення сфери різноманітних послуг, управління фінансовими ринками, удосконалення системи освіти, охорони здоров’я тощо.
Крім того, у світовій практиці переглядаються критерії оцінки традиційних і високотехнологічних галузей.
Економісти пропонують одним з найбільш адекватних показників наукоємності галузей вважати відносну вагу витрат на науково-дослідні і досвідно-конструкторські роботи в вартості готової продукції. Ті промислові галузі, у вартості продукції яких витрати безпосередньо на науково-дослідні і досвідно-конструкторські роботи складають від 7 до 15%, визнаються наукоємними.
Таким чином, формується нове розуміння поняття економічного росту на базі використання нових знань і інновацій як важливіших ресурсів. Наука, як головне джерело нововведень, є не замкненою системою, вона органічно вливається в економічні процеси. У промислово розвинених країнах спостерігається перехід від експорту капіталів до трансферту технологій, заміна інтенсивного типу економіки на інноваційний тип. Для розвитку інноваційної діяльності в цих країнах створюється сприятливе інноваційне середовище, яке формує цивілізовані ринкові відносини у сфері оберту об’єктів інтелектуальної власності, концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного розвитку, створення певних організаційно-правових умов для інноваційного підприємництва.
Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з основних вимог розвитку економіки. Виходячи з досвіду світової практики, успішна науково-технічна діяльність неможлива без державної підтримки.
Необхідність державного регулювання інноваційних процесів обумовлена, по-перше, масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Нові наукові результати досягаються висококваліфікованими, отже і високооплачуваними кадрами. Ще більше витрат вимагає реалізація нововведень. Ці значні капітальні вкладення пов’язані з технічним перенасиченням виробництва, витратами на пошук і придбання науково-технічної інформації, навчання персоналу, організаційні заходи. Значних витрат вимагає експертиза, патентування, сертифікація нової продукції, що не під силу окремим суб’єктам ринкової діяльності.
Наприклад, за останні роки тільки у США річний приріст державних витрат у науково-дослідній сфері сягнув 10%.
По-друге, численні інновації можуть бути економічно ефективними за масштабом впровадження, який перевищує деякий критичний рівень.
По-третє, існують інноваційні процеси, які не можуть здійснюватися на комерційній основі. До них відносяться фундаментальні наукові дослідження, результати яких не можуть бути комерційними, а також інновації, спрямовані на задоволення потреб суспільства в цілому (екологія, оборона, охорона правопорядку і т.п.). Витрати на ці інноваційні процеси несе все суспільство.
Перелічені вище та інші особливості інноваційних процесів свідчать про те, що ефективна інноваційна стратегія розвитку національних підприємств не в змозі обійтись без державної підтримки. Держава стала одним з найважливіших факторів росту національної економіки. Держава є основним фінансистом фундаментальної науки, наприклад у США частка витрат на інноваційні розробки складає 2,3-2,8% від загальної суми державних витрат, у Франції - 1,8-2,4%, у Німеччині - 2,2-2,8%, в Японії - 2,0-2,9%, в Україні - 0,44%. Держава виступає ініціатором і координатором пріоритетних наукових програм, які мають загальнонаціональне значення для вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем.
До основних напрямів державного регулювання інноваційної діяльності відносяться:
-
Фінансування наукових досліджень, як за рахунок бюджету, так і шляхом створення спеціальних фондів.
-
Всебічна підтримка розвитку науки, у тому числі прикладної, і формування малого інноваційного підприємництва.
-
Формування державних замовлень на науково-дослідні і досвідно-конструкторські роботи, які забезпечують початковий попит на інновації, а потім розширюються в економіці.
-
Координація інноваційної діяльності.
Держава централізувала функції розробки науково-технічної політики, включаючи прогнозування, планування і стимулювання програм досліджень та розробок, їх зв’язок з охороною оточуючого середовища, підготовку наукових кадрів і т.д.