Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Политэкономия (Экзамен)..doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
07.12.2018
Размер:
364.54 Кб
Скачать

7. Економічні потреби суспільства, їх суть та структура. Взаємозв’язок потреб і виробництва. Закон зростання потреб.

Потреба – це відчуття людиною необхідності певних речей, послуг, відносин, бажання володіти ними або відчуття незадоволеності за їх відсутністю. Потреби економічні – це частка суспільних потреб, задоволення яких пов’язано з функціонуванням суспільного виробництва. Процес задоволення потреб пов’язаний з функціонуванням суспільного виробництва, в остаточному підсумку є рушійною силою розвитку людини й суспільства. За суб’єктами потреби поділяють на індивідуальні, колективні, суспільні. За ступенем реалізації 1) абсолютні потреби (породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки); 2) дійсні потреби (відповідають рівню розвитку економіки певної країни); 3) платоспроможні потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін. Особливість людських потреб у їх безмежності. Задоволення одних спричиняє виникнення інших, більш різноманітних. Це відбувається за кількома причинами: 1) людина не може одноразово задовольнити свої потреби в споживчих товарах (наприклад, їжі); 2) людина завжди прямує до чогось нового, більш досконалого, ніж уже має; 3) на потреби в ринковій економіці впливає конкуренція виробників, що постійно пропонують нові споживчі блага, реклама тощо. Продуктивні сили, невпинно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно і свідчить, що в суспільстві діє об’єктивний закон зростання потреб.

8. Сутність і структура економічних інтересів. Економічні інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку.

Економічний інтерес – це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб’єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб. Обумовлюють включення людини у систему виробничих відносин. Класифікація інтересів за ознакою суб’єктності: особистий, колективний, державний. По-перше, кожна людина є носієм сукупності економічних інтересів та, по-друге, якісна визначеність системи економічних інтересів на рівні кожного суб’єкту не є однаковою. Саме відносини власності на засоби виробництва найбільш суттєво визначають відмінності в економічному становищі системи економічних інтересів. Вдосконалення механізму узгодження інтересів, підпорядкування їх досягненню кінцевої мети суспільного виробництва є важливими передумовами підвищення ефективності функціонування усієї економічної системи.

9. Поняття суспільного виробництва: його фактори і структура. Крива виробничих можливостей

Суспільне виробництво – це цілеспрямована діяльність людини, усього суспільства по створенню необхідних благ та послуг. По-перше, участь у виробничому процесі повинна приймати людина з певними здібностями та трудовими навичками (особистий фактор виробництва). В економічній літературі здатність людини до праці називається робочою силою. Праця – це процес застосування здібностей та трудових навичок людей, прикладення їх фізичних та розумових зусиль для виробництва продукту. По-друге, необхідно мати сировину, матеріали, з яких буде виготовлятися продукт. Те, над чим працює людина, те, що вона перетворює в результат праці, називається предметами праці. По-третє, необхідні певні умови для здійснення процесу праці – машини, інструменти, обладнання, будинки тощо. Все те, за допомогою чого відбувається процес праці, називається засобами праці. Предмети праці у сукупності з засобами праці являють собою засоби виробництва (речовий фактор виробництва). Сукупність особистих і речових факторів виробництва утворює продуктивні сили суспільства. Суспільне виробництво має певну структуру. Його можна розподілити на матеріальне (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, торгівля) та нематеріальне (охорона здоров’я, освіта, духовні та культурні цінності тощо). Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, складає виробничу інфраструктуру. Це – будівництво та експлуатація доріг, каналів, мостів, складів, виробничих будівель, водопостачання, каналізація, зв’язок, фінансово-кредитне обслуговування, консультаційні послуги тощо. Невиробнича (або соціальна) інфраструктура опосередковано пов’язана з виробництвом (підготовка кадрів, охорона здоров’я, соціальне обслуговування, кредитування, страхування та ін.).