26. Монополія в ринковій економіці. Види монополізму

Монополія (від грец. monos – один, poleo – продаю) в самому широкому розумінні – це така ситуація, за якої кількість продавців стає настільки малою, що кожний продавець вже в змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та на ціну продукту, що реалізується. Розповсюдження монополістичних тенденцій сприяє витисненню конкуренції, монополісти отримують можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільства. Найбільш загрозливим з точки зору економічної ефективності суспільного виробництва є монополізм, який виростає з конкуренції, базується на концентрації та централізації виробництва чи капіталу. Цей вид монополізму в дослідженнях інколи називають економічним. Його основними організаційними формами є картелі, синдикати, трести, концерни. Ці форми монополій концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини певної продукції, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі монопольного (високого) прибутку. Окрім того, коли немає конкуренції, у такої монополії зникають стимули для підвищення ефективності за рахунок НТП. Другий тип монополізму пов’язаний з технологічною олігополією (технологічний монополізм). Це означає , що сама технологія потребує великих підприємств, в межах яких тільки й може бути організоване ефективне виробництво, використані досягнення НТП, вироблена конкурентноспроможна продукція (в металургії, авіакосмічної галузі, залізничному транспорті). Такі монополії називають природними і вони не можуть бути об’єктом демонополізації. В ринковій економіці широке розповсюдження знайшов третій тип монополізму, що обумовлений диференціацією товарів. Монополістичний ефект тут досягається не великим обсягом виробництва, не контролем над цінами, а своєрідністю, новизною продукту, своєрідністю послуг, популярністю торгівельної марки. Діяльність такого роду є корисною з точки зору розвитку ринкових відносин, не пов’язана з концентрацією та централізацією виробництва і може бути здійснена як великими, так і невеликими підприємствами. Для підприємств, які лідирують в окремих галузях науково-технічного прогресу, є характерним четвертий тип монополізму – інноваційний. Тут виникає тимчасова монополія, тому що вона зникає з розповсюдженням та використанням наукової ідеї, проекту в інших підприємствах. Оскільки цей тип монополізму є результатом об’єктивних закономірностей розвитку продуктивних сил, його обмеження з боку держави повинно бути мінімальним і націленим на те, щоб дати змогу більш вільному використанню науково-технічних досягнень в економіці країни. П’ятим типом монополізму, який ми розглянемо, є природно-державний монополізм. Його природа обумовлена необхідністю задовольняти деякі базові потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Природно-державний монополізм розповсюджується на забезпечення населення суспільними товарами, товарами, які є незамінною частиною споживчого набору, на виробництві і продажу соціально-шкідливих товарів тощо. Цей тип монополізму може проявлятися в націоналізації певних видів виробництва, державному контролі за цінами, встановленні фіксованих ставок акцизів та ін. Різновидом такого типу монополізму є монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу. Завершаючи розгляд основних типів монополізму, необхідно зазначити, що його своєрідним проявом є державно-адміністративний монополізм, який формується в межах адміністративно-планової економіки. Поява цього типу монополії не пов’язана з ринком. Причинами такої монополії виступають неекономічні фактори. Ця монополія охоплює не тільки сферу виробництва, а й сферу розподілу та споживання, тобто держава монополізує всі сфери суспільного виробництва, максимально обмежує конкуренцію. Це найбільш небезпечний тип монополізму, який можливо подолати тільки шляхом трансформації адміністративно-командної системи в ринкову, розвитку різноманітних форм власності.